Від «Бандерштату» до «П’ємонту» - економічний аспект…

Від «Бандерштату» до «П’ємонту» – економічний аспект…

Цей матеріал – мої особисті спогади про 19 Львівський міжнародний економічний форум (31.10.-01.11.2019 р, «Арена», Львів») на фоні рефлексій, щодо недавно прочитаної статті Миколи Рябчука «Між «П’ємонтом» і «Бандерштатом» (01.03.2020 р., «Збруч») з якою я рекомендую ознайомитись всім кому не байдуже розуміння місця і ролі Західної України в нашій державі (https://zbruc.eu/node/95953).

Приймаючи до уваги актуальну внутрішньо політичну ситуацію і, як на мене, величезне значення економічних факторів в т.ч. успіху процесів деолігархізації, розвитку малого і середнього бізнесу для долі та розвитку про європейської, про української, незалежної Української держави в згаданій статті Миколи Рябчука особисту мою особливу увагу в числі іншого привернув наступний фрагмент, який стосується економічних аспектів «живучості» та пасіонарності українського патріотизму на Львівщині:
«Це особливо цікаво, тому що захід – один із найбідніших регіонів країни (і за середньою зарплатою, і за особистим доходом, і за регіональним валовим продуктом на жителя). А все ж більшість респондентів зараховує себе тут до “середнього класу” і оцінює фінансове становище своїх сімей помітно краще, ніж респонденти з інших регіонів. Так, у Львові лише 6% опитаних стверджують, що їм не вистачає грошей навіть на їжу, і лише 14% кажуть, що не можуть собі дозволити нічого, крім найнеобхіднішого (обидві цифри – серед найнижчих в Україні). Натомість три чверті жителів Львова (75% – найвищий показник в Україні) потрапляють у категорію людей із середнім доходом: мають (як стверджують) досить грошей на їжу, одяг, взуття та інші підставові витрати, проте мусять позичати або заощаджувати на більші покупки. Категорія справді заможних людей, котрі можуть собі дозволити майже все, у Львові, як і скрізь в Україні, статистично мізерна й не перевищує 4%.
Пояснити цей парадокс – почуття відносного добробуту у Львові і взагалі на заході України – неможливо ані закордонними заробітками, ані доходами від тіньової економіки (приблизно однаковими в усіх регіонах), – тим більше, що навіть у Києві, де середня зарплата майже втричі вища, аніж у Львові, до “середнього класу” себе зараховує лише 64% опитаних. Одне з можливих пояснень – структура західноукраїнської економіки, де переважає дрібний і середній бізнес (!!!). Це сприяє рівномірнішому розподілові доходів, ніж олігархічна економіка, яка переважає на сході і збагачує небагатьох коштом абсолютної більшості. Проте найвірогідніше пояснення парадоксу – патріотична мобілізація, котра не лише підвищує рівень соціального оптимізму, а й спонукає до помітно завищеної оцінки свого добробуту львів’янами і взагалі західними українцями – більш-менш у дусі саркастичної репліки львівського художника Влодка Костирка: «До 1991 року галичани гостро відчували дві речі – злидні й русифікацію. Після 1991 року галичани відчувають три речі, але вже солодко: злидні, русифікацію та велике задоволення від незалежної України».
Попри певні песимістичні оцінки в матеріалі п.Миколи Рябчука щодо поточного економічного стану західної України, чому він наводить певні підтвердження на базі відповідних економічних даних і соціологічних досліджень, мені все ж таки здається що не тільки однією патріотичною мобілізацією пояснюється підвищення соціально-економічного оптимізму галичан. Тут відбуваються і значно інші, об’єктивні позитивні економічні процеси, які я для себе пояснюю «цивілізаційним вітром» і впливом Європи в т.ч. Польщі, до якої західна Україна є територіально найближчою. В черговий раз мене переконала в цьому участь в 19-му Міжнародному Економічному Форумі, який 31 жовтня – 1 листопада проходив у Львові.

З різноманітних причин і в різних «ролях» я відвідую Львівський економічний форум вже багато років підряд, і маю відзначити що, попри всі складнощі нашого життя, позитивнй структурний розвиток і досягнення економіки регіону для мене очевидні. Симптоматично і те що, якщо раніше в програмі львівських економічних форумів домінували «політичні» виступи або повчальні «лекції» представників ЄС, то зараз все більше і більше в тут починають домінувати приклади успішних «кейсів» львівських бізнесменів а також західних інвесторів, яки свого часу прийняли рішення інвестувати на території Львівщини.

І в цьому не має нічого несподіваного адже Львівська область належить до найпривабливіших інвестиційних регіонів країни. Протягом останніх 4-х років область зберегла позитивну динаміку росту основних соціально-економічних показників у більшості галузей своєї діяльності. Львівщина постійно нарощує обсяги міжнародної торгівлі. Торговими партнерами області є більше 100 держав світу, а найактивнішою є співпраця з Польщею, Німеччиною, Данією, Італією та іншими країнами ЄС. Львівська область розташовується на перетині основних шляхів з країн Європейського Союзу на східні ринки. Торкаючись Польщі також варто зауважити, що якщо не враховувати Кіпру (інвестиції з якого, відверто кажучи, можна пов’язувати з поверненням до дому «рідного капіталу»), Польща на сьогоднішній день є основним закордонним інвестором в економіку Львівщини. При цьому загальна сума польських інвестицій на Львівщині складає 133 377,4 тис. доларів США.

Межуючи безпосередньо з Європейським Союзом, Львівська область має величезні можливості для логістичних послуг. Варто зауважити, що цей ринок недостатньо розвинений. Ось чому особисто я з колегами з Польсько-Української Господарчої Палати активно ангажуюся в роботу з створення і подальшого розвитку Мостиського індустріального парку «Сухий порт», в діяльності якого передбачається, поряд з відповідними переробними виробництвами, значне місце і інфраструктура для відповідної транскордонної логістичної діяльності. Відносно невеликі відстані до сусідніх європейських столиць і доступ до великих споживчих ринків по обидві сторону кордону, роблять Львівську область надзвичайно привабливим місцем для ведення бізнесу.
Україна, після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, є надзвичайно цікавим партнером для Європи, торгівля з яким займає основну частину експортно-імпортної діяльності України, і саме Львівщина відповідно – ворота на цей перспективний ринок.
Відтак, мабуть з врахуванням вищезгаданих аргументів, у межах першого дня згаданого львівського економічного форуму відбулись чотири тематичних блоки, під час яких присутні спілкувались про: «Аутсорсинг бізнес-процесів як інструмент динамічного розвитку економіки Львівщини», «Впровадження нових технологій. Еволюція промислового виробництва». Окрім того, надзвичайно цікавою були дискусії на тему: «Індустріальні парки як прогресивний інструмент залучення технологічних компаній» та «Фінансові інструменти розвитку: світова практика та перспективи для України». До речі якщо говорити про вже зареєстровані в Україні індустріальні парки, то з 42, які станом на 2019 р. були внесені до офіційного реєстру найбільше, тобто 7, були зареєстровані на території Львівської області.
1 листопада 2019 р., у межах другого дня згаданого Форуму, були проведені тематичні заходи у сферах агропромислового розвитку, експорту, туризму, міжнародної технічної допомоги, транскордонної співпраці та енергозбереження.
Приймаючи до уваги величезне значення Кордону для функціонування економіки Львівщини другий день форуму розпочався з тематичної панелі «Руйнування барєрів: Кордон не перепона», яка пройшла під загальним гаслом «Проектний менеджмент в контексті транскордонного співробітництва».
Привітав відповідних учасників панельних дискусій перший заступник голови Львівської ОДА Василь Лозинський.
«Приємно, що сьогодні тут з нами є польські колеги, які теж розуміють необхідність і потребу розвитку інфраструктури, яка стосується безпеки, швидкості, якості перетину пунктів пропуску. І це спонукає до нових ідей. Ми маємо ініціативи і напрацювання в даному напрямку», – зазначив Василь Лозинський.
У першій панелі спікери говорили про руйнування бар’єрів на кордоні. Серед спікерів – Віцемаршалек Люблінського воєводства, Люблін, Республіка Польща Збігнєв Войцеховскі, виконавча директорка ГО «Європа без бар`єрів» Ірина Сушко, та ряд інших. Модератором цієї цікавої дискусії був професор Богдан Гудь – відомий український фахівець з питань польсько-українських відносин, доктор історичних наук, директор Інституту європейської інтеграції Львівського національного університету ім.І.Франка.

Серед панелей другого дня для мене особливо цікавою також стала дискусія присвячена тематиці туризму. Адже Львівщина традиційно є областю, де можливості і перспективи туристично-рекреаційної індустрії були і залишаються одними з найкращих в Україні. II природно-ресурсний та історико-культурний потенціал у поєднанні з вигідним географічним розташуванням в центрі Європи та наявним багаторічним досвідом у сфері туризму і рекреації є вагомою передумовою пріоритетного розвитку системи туризму, відпочинку та санаторно-курортного лікування. В фокусі особливої уваги курорти Карпат і оздоровчий потенціал Трускавця, Моршина, Східниці. Принагідно зазначу, що вже кілька років підряд основними закордонними відпочивальником наприклад в Трускавці є туристи з Польщі, кількість яких з року на рік збільшується. Тепер слово за польськими інвесторами в оздоровчі об’єкти і інфраструктуру Трускавця і інших західноукраїнських курортів. І я весь час повторюю, що з польськими партнерами в Трускаці і інших прикордонних курортах, слід повторити алгоритм співпраці і розвитку спільних проектів, як це мало місце в польському прикордонному курорті Свіноуйсцє з відповідними інвесторами і партнерами з Німеччини. Адже не дарма серед 3 млн. відпочивальників які щорічно відвідують 40 тисячне польське Свіноуйсцє 80 % складають туристи з Німеччини.
В контексті польської участі в осінньому 2019 р. економічному форумі у Львові також слід згадати про виступ координатора Центру допомоги інвесторам Центру економічних ініціатив Західньо-Поморського Воєводства Польщі (Щецін, http://www.coi.wzp.pl/region-2/o-nas) п.Йоланти Келмас (Jolanta Kelmas), яка поділилась з учасниками Форуму польським досвідом залучення і підтримки інвесторів. Цей досвід також вартує повторення в умовах Львівщини.
Чому даний матеріал я вирішив написати саме зараз, коли багато людей в Ураїні переживають за збереження фактичного євро інтеграційного курсу держави і недопущення у нас перемоги «русского мира»\ малоросійства? Відповідь очевидна – основна маса електорату України на що день не мислить категоріями «європейських цінностей» і патріотичних проукраїнських лозунгів. Як би хто до цього не відносився, домінуючим для більшості наших співвітчизників є вміст «холодильника» і почуття економічного комфорту. І людей важко звинувачувати у цьому… Нажаль останні роки після Майдану Гідності, які були пов’язані з владою яка декларувала про європейські цінності і для багатьох мешканців «Великої» України особливо її Південно-Східних регіонів асоціювалась з «Галичанами» і «Бандерштатом», нажаль не стали ( та й мабуть не могли швидко стати) роками соціальної справедливості і економічного процвітання. Цим вміло скористались проросійські сили і Кремль, який більше за все на світі боїться допустити економічного процвітання України, як загрози усталеної в Росії системи управління і соціального устрою. Тому повернення сприйняття Західної України, як моделі успішної реалізації економічного розвитку, закордонних інвестицій, співпраці з ЄС, можливе тільки тоді коли Галичана не словом а ділом і об’єктивними соціально-економічними здобутками продемонструє другим регіонам України успішність своєї економіки і соціальної поведінки, рівня життя громадян і євро інтеграційної співпраці.
Адже цитуючи на завершення слова з згаданої мною в даному матеріалі статті Миколи Рябчука «Між «П’ємонтом» і «Бандерштатом»: «Західні українці загалом і жителі Львова зокрема мають перед собою складне подвійне завдання: позбутися досить обтяжливого й надокучливого “націоналістичного” іміджу й водночас виконати роль самопроголошеного П’ємонту – лідера національного відродження й соціальної модернізації. Наголос на другому завданні може бути добрим ключем і до першого».
Олег ДУБІШ

 

 

Олег Дубіш

Голова Правління БО «Благодійний фонд Польсько-Українського партнерства», Голова Ради Польсько-Української Господарчої Палати