Війна в Україні та економічна співпраця з Польщею

Моє інтерв’ю, на яке мене запросив дивовижний журналіст Константи Чавага, для відомої польськомовної газети “Kurier Galicyjski”. Про мої 5 місяців війни, про діяльність Польсько-Української Господарчої Палати в Україні зараз, про благочинний фронт БФ Польсько-Українського Партнерства, про роль UPMP в польсько-українських відносинах, про українців в Польщі та подяку полякам за їх підтримку і допомогу. 

Стаття вийшла друком, а в форматі PDF польською мовою можна прочитати на сторінках 40-41 за посиланням: https://kuriergalicyjski.com/?fbclid=IwAR3vzEkSZ0mWkOVvfK6D3NUNPX8cHyOEGFNBxS1o7cybmedei48_W7YuLyg

На початку війни Ви виїхали з Києва на Закарпаття, до Ужгорода. Частина людей, які активно беруть участь в українсько-польських проектах, через загрозу війни опинилися за межами України. Як змінилася співпраця з партнерами в Польщі? У чому полягає економічна та господарська діяльність українських діячів в еміграції?

По-перше, хочу сказати, що команда Польсько-Української Господарчої Палати не залишила Київ! Мабуть, наша палата з українського боку – це єдина польська бізнес-організація в Україні, яка з самого початку війни працює на місці. Чи було б ефективніше діяти на економічному фронті, сидячи у Варшаві?! Маю на увазі не дипломатичний чи гуманітарний фронт. Я була в Києві до 9 березня і працював віддалено. Поїхала в Ужгород (важка дорога, майже три дні), тому що мій чоловік військовий, родом з Луганської області і учасник бойових дій. На жаль, наші родини з 2014 року добре знають, що таке російська агресія. Мій син має бути у безпеці, аби я мала розв’язані руки для роботи та благочинності, щоб я могла їздити до Польщі і далі по роботі та гуманітарним справам.

Маючи з 2019 року Благодійний Фонд Польсько-Українського Партнерства, ми змогли допомогти та бути активними з обох сторін з перших днів російського наступу. Не секрет, що більшість польських компаній в Україні працюють досі. Мені, чесно кажучи, легше розсказати про тих, хто залишився в Україні, і не виїхав, нашвидкуруч створюючи нові фонди допомоги, організовуючи форуми, де у безпеці на відстані говорять про стратегію економічної діяльності. Ми належимо до тих, хто воює в Україні – і на економічному, і на гуманітарному фронті, а хтось на дипломатичному та військовому. Наш Перший віце-президент ПУГП Олег Дубіш залишився боронити столицю та свій дім, онлайн бере участь у міжнародних заходах, розповідаючи про економічну та благодійну діяльність в Україні під час війни, офлайн зустрічається у нашому прекрасному офісі на Подолі з польськими чи українськими партнерами та гостями. Так само Директор Палати в Києві Вікторія Яловенко, яка під жахливі звуки сирен возить ліки та різне медичне обладнання до київських лікарень, отримує допомогу від польських друзів, перевантажує та передає нашим захисникам на фронт або родинам біженців зі східних і південних регіонів України, які постраждали. Нагадаю, польський бізнес досі обслуговується нашою Палатою. Можливо, це виглядає так, ніби я вихваляюся, але чому я не можу сказати Вам, як є насправді? Навпаки – хочеться говорити про це голосно. Крім того, ми відвідуємо важливі події в Польщі та Європі, звичайно, жіночою частиною нашої команди.

Економічна та бізнес діяльність українських партнерів в еміграції є дуже активною. Мої польські колеги кажуть, що українці розумні й талановиті, охоче використовують польський досвід і знання (про допомогу я вже не кажу). Навряд чи хтось очікує дива. Хочу також відзначити польські органи самоврядування: вони швидко реагують, багато робиться в гмінах не лише для гуманітарної, а й для економічної допомоги. З березня ц.р у Польщі відбувається багато заходів: форуми, конференції, ділові зустрічі, фестивалі тощо. Всі вони об’єднані однією темою – війна в Україні та її наслідки.

Зараз, насамперед, йдеться про воєнні події, постачання зброї із Заходу, біженців. Дещо в тіні залишаються питання економічної співпраці. Які найважливіші теми порушувалися під час вищезазначених форумів та конференцій?

Метою моєї першої поїздки до Польщі (чотири міста за 5 днів: Краків – Люблін – Варшава – Жешув) було відвідування центрів гуманітарної допомоги, офіційних установ, налагодження стосунків для співпраці та регулярної допомоги, розмова про потреби українців, які залишилися в Україні. Мене гостинно прийняли в Caritas, Червоному Хресті та WOŚP («Великому оркестрі святкової допомоги»). У цьому турі зроблено дуже багато. Хочу подякувати людині, яку Ви добре знаєте, пане Константи. Це Анджей Клімчак – польський журналіст, голова осередку СДП у Жешуві та головний редактор «Форуму журналістів», який надзвичайно допомагає українцям як у Польщі, так і в Україні. Він робить так багато добрих справ. Я могла би багато розповісти. Пишаюся тим, що маю стільки чудових польських друзів, їх багато! Завдяки таким стосункам ми маємо регулярну підтримку і ми діємо. Але це гуманітарна тема.

Повертаючись до економічної, скажу ось що. Щойно шок минув, питання економічної співпраці вже вийшли із тіні. Сьогодні дуже важливо думати про майбутнє відновлення української економіки та інфраструктури. Польща має відігравати провідну роль, а польський бізнес має брати активну участь у відбудові України, спільному промисловому співробітництві в таких сферах, як оборона, логістика, енергетика та багато інших речей, де як Польща, так і Україна мають дуже сильні та потужні можливості для взаємного розвитку та кооперації.

25-27 квітня ми побували на 15-му Європейському економічному конгресі в Катовіце. Головною темою цьогорічного конгресу стала війна в Україні та її політичне, військове та економічне забезпечення. Під час ЄЕК також піднімалися питання інфляції, пандемії та відновлюваних джерел енергії; експерти обговорювали майбутнє європейської та польської економіки, особливо ланцюги поставок, торговельні відносини та інвестиції в контексті мінливої ​​геополітичної реальності. Польсько-Українська Господарська Палата мала великий стенд із задекларованою підтримкою України, відвідувачі стенду отримали смачні українські патріотичні подарунки – солодощі ручної роботи від наших партнерів, кожен відвідувач мав змогу поговорити про підтримку України та ділову співпрацю. Ми привезли звідти багато нових ефективних контактів.

Були несподівані зустрічі зі старими друзями та колегами, як українцями, так і поляками. Особливо я пишаюся своїм спілкуванням із Пшемиславом Журавським вель Граєвським – Головою Ради безпеки і оборони при Президентові Республіки Польща, чудовим аналітиком польсько-українських відносин, справжнім представником польської еліти та щирим другом Україна. До речі, ми розмовляли українською.

8–9 червня у Варшаві відбувся десятий, ювілейний форум транспортного бізнесу «Fracht», організований Міжнародною асоціацією Європа-Північ-Схід (ENEIA), Польсько-Українською Господарською Палатою (PUIG) та Польсько-Азіатською Господарчою Палатою. Захід був присвячений війні в Україні, її впливу на логістичні ланцюги, проблемам та їх вирішенню через європейські, азійські та євразійські транспортні коридори. Також обговорювалися політичні визначення того, які пріоритети, проекти і заходи можуть бути використані для підтримки безпеки ланцюга постачання та які наслідки для європейської та світової економіки, торгівлі та комунікаційних шляхів можуть бути використані під час війни в Україні. У форумі взяли участь представники посольств і консульств Азербайджану, Казахстану, Грузії, Литви та України. Доповідачі експертів підкреслювали, що сьогодні Транскаспійський коридор (Китай, Казахстан, Азербайджан, Грузія) і коридор Traceca (Європа – Кавказ – Азія) є важливими як альтернативні рішення для існуючих транспортних сполучень між Азією та Європою. 20 млн тонн українського зерна чекає на експорт, а всі порти разом (Прибалтика, Польща, Румунія) – лише до 2 млн тонн на місяць. На території Республіки Польща серед іншого 23 інтермодальні компанії. Також відомо про відсутність вагонів, вантажівок та водіїв. Зараз великий прогрес досягається в портах польських Гданська, Колобжега та Щецина. Зерно навіть у вагонах з вугіллям возять! Україна потребує чотирьох нових пунктів пропуску, очікує домовленостей і шукає фінанси; однак над прискоренням процесу вже працює спільна група державних митних та прикордонних служб. Наприклад, відремонтовано пункт пропуску Корчова – Краковець, завдяки чому на першому етапі пропускна спроможність цього пункту пропуску збільшиться на 50%, а потім – логістичний центр експорту та імпорту України. Це тривалий, але терміновий процес.

Українські мери звільнених міст активно налагоджують контакти з різними партнерами в Європі та США, організовують низку заходів та зустрічей, спрямованих на залучення міжнародної допомоги для відновлення своїх зруйнованих міст. Зокрема з цією метою вони виступили на Балтійському бізнес-форумі, цього разу під назвою «Енергія для відновлення України». Вони розповіли сучасним політикам, економістам, підприємцям та експертам з усього світу про трагедію та героїзм, наслідки та сподівання українців. Говорили про російську агресію в Україні, жорстокість окупантів, військові злочини, руйнування інфраструктури та економіки, масштаби руйнації міст, тисячі сімей без даху над головою.

Спеціально для учасників форуму міський голова Олександр Маркушин, який презентував місто Ірпінь, підготував багато фото- та відеоматеріалів про те, що зроблено з його містом. Відомо, що Ірпінь регулярно відвідують політики, бізнесмени та інші експерти; є також ті, хто вже відбудовує місто, зокрема польські фірми.

Міський голова Тростянця Юрій Бова звернув увагу учасників BBF на центральну частину Тростянця, яка практично зруйнована. Інфраструктурний збиток тільки його міста становить приблизно 10 млрд грн, без економічних збитків підприємств, нереалізованих доходів і зарплат. Концепція майбутньої реконструкції міста Тростянець буде розроблена з австрійською компанією iC consulenten ZT GmbH, яка працює у Відні, повідомив у наступних інтерв’ю ЗМІ міський голова Юрій Бова.

Форум став нагодою розповісти міжнародній спільноті про трагедію Ірпеня та Тростянця, а насамперед закликом до європейської спільноти щодо максимальної підтримки та допомоги українським громадам, які постраждали від війни.

Учасники BBF стоячи вшанували обох мерів українських міст бурхливими оваціями зі словами «Слава Україні!». Чесно кажучи, я теж! Але я дивуюся: чому ніхто із західних політиків, партнерів, чиновників не приїжджає в Чернігівську чи Сумську області, щоб побачити звільнені, але зруйновані міста, селища, села? Якою буде допомога для інших міст, окрім Ірпеня, Бучі та Бородянки? Можливо, хтось із читачів «Кур’єра Галицького» має якусь ідею на цю тему?..

Повернемося до позитивних здобутків форуму. Ще одна подія, яка заслуговує на овації, – це підписання довгоочікуваної угоди про партнерство між польським Свіноуйсьце мером міста Янушем Жмуркевичем та українським містом Трускавець Андрієм Кульчинським. Ідея та робота над нею тривала кілька років і, на жаль, була перешкоджена обставинами COVID-19. Трускавець – оздоровчий курорт із близько 29 тис. мешканців, має повну курортну інфраструктуру, включаючи сучасні санаторії, чудові бювети мінеральних вод, мальовничий і великий курортний парк площею 50 га. Налагодження співпраці між муніципалітетами Трускавець і Свіноуйсьце дозволить обмінюватися досвідом, серед іншого у сферах освіти, культури, реклами, туризму, спорту та санаторно-курортного лікування. Детальні умови співпраці задекларовані в підписаному договорі. Впевнені, що відтепер не буде перешкод для плідної активної співпраці.

Ми багато говоримо про українських біженців у Польщі. Як на Вашу думку можна використати міграційний потенціал для активізації економічної співпраці?

Початок війни в Україні безпрецедентно розгорнув міграційний потенціал. Великі виклики чекають у практичних сферах, таких як ринок праці, освіта, охорона здоров’я та житло. Потрібні системні зміни, щоб уникнути конфліктів і колапсу державних послуг. Це вимагає підготовки комплексного та узгодженого плану управління окремими політиками, урядом, органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями та в рамках низових ініціатив громадянського суспільства. Під час форуму така тема піднімалася не раз. Статистика говорить, що зараз українців у Польщі близько 8 відсотків від усієї чисельності економічно активного населення і за останнє десятиліття створили десяту частину внутрішнього продукту. У Польщі залишаються жінки і діти, понад 1 мільйон біженців вже отримали номери PESEL, 50% – це особи до 18 років. Чоловіки повернулися в Україну захищати Батьківщину.

Через мовний бар’єр доступ до роботи є важким, тому українські біженці, які знайшли роботу в Польщі після початку війни, виконують прості роботи, часто нижчі за їхню професійну кваліфікацію, а деякі біженці з України не працюють за професійною підготовкою. Перше завдання – дати їм змогу приступити до роботи відповідно до власних компетенцій. Саме з цією метою Польща створила портал працевлаштування для українців, завдяки якому українці зможуть знайти роботу в Польщі за своєю кваліфікацією, що дозволить підвищити професійну кваліфікацію та отримати досвід перед поверненням в Україну. Досвід, отриманий під час роботи в Польщі, буде дуже цінним для реалізації діяльності з відбудови України.

Але без тривалої підтримки з боку держави та органів місцевого самоврядування роботодавцям не впоратися, адже немає навчальних закладів, жінки мають маленьких дітей. Наприклад, під час одного з заходів ПУГП та Форум громадянського розвиткуоголосили про спільний проект – т.зв.  «Дорожня карта міграційної політики» під назвою «Міграція для Польщі». Детальна інформація про проект буде доступна на сайті соціальної кампанії «Партнерство та працевлаштування». Крім того, експерти неодноразово говорили про створення Міністерства з питань міграції. Близько 500 тисяч українських біженців працездатного віку, понад 260 тисяч вже працевлаштовані. Більшість із них, 92%, – жінки. Українки в Польщі не витрачають час на лінь. Кількість безробітних біженців з України падає. До позитивних змін можна віднести ті, що вже заплановані на вересень цього року: активізація роботи над постановою про працевлаштування іноземців.

Є над чим думати і над чим працювати. Полегшення праці та незалежності українських громадян було одним із пріоритетів польського уряду з початку війни.

Пані Анно, опишіть, будь ласка, діяльність Україно-польської медіа платформи.

UPMP була створена як медіапроект у 2017 році та діє при Польсько-Українській Господарчій Палаті з української сторони. Платформа є інформаційним фронтом, який підтримує добрі польсько-українські відносини в різних сферах: економіці, культурі, історії, політиці, місцевому самоврядуванні та ін. За останні два роки, відколи я працюю в УПМП, ми отримали кілька нагород.

Як постійному медіа-партнеру Всеукраїнської премії GR – щорічної події, спрямованої на виявлення найкращих практик і кейсів GR в Україні, нам двічі урочисто була вручена подяка. Подібний захід збирає провідних політиків, зокрема народних депутатів, відомих бізнесменів, фахівців у сфері GR, юристів, лобістів, громадських діячів.

Україно-польська медіа платформа отримала нагороду «Партнерство-2021» за розширення медіапростору у сфері позашкільної освіти дивовижної Олени Биковської. Таким чином ми маємо можливість підтримати міжнародну ініціативу між Києвом і Краковом як приклад дружніх відносин і плідної співпраці в освітній сфері. Бо найважливішим завданням зараз, під час війни, є збереження життя, фізичного та психічного здоров’я наших дітей, подбати не лише про безпеку, а й про можливість позашкільної освіти, відпочинку та гри після стресових ситуацій. Думаючи про них, ми міркуємо над новою акцією цього літа для дітей з регіонів, постраждалих від російської агресії.

Яскравим прикладом є проведена акція для дітей до Дня захисту дітей, в якій УПМП став головним медіа-партнером. Благодійні фонди Польсько-Українського Партнерства та «Карпатські ініціативи» у співпраці з Офісом єврорегіонального співробітництва Закарпатської ОДА в Ужгороді ініціювали та організували тематичну акцію патрульної поліції Закарпаття під назвою «Безпека під час війни».

УПМП діє переважно як інформаційний інструмент, тобто виразник добрих польсько-українських відносин. Ми пишаємося тим, що завжди це робили, не чекаючи війни, розуміючи цінність дружніх відносин між Україною та Польщею.

Знаю, що Ви також займаєтеся волонтерством на Закарпатті. Під час війни ця територія поки що вважається мирною.

Волонтерство тепер без перебільшення – обов’язок кожного! Неважливо, де хто. Я думаю так. Ви теж це робите, я знаю. Наша команда в Києві також має гарну базу для роботи на цьому фронті – Благодійний Фонд Польсько-Українського Партнерства в Києві (заснований у 2019 році). Акція, про яку я згадувала вище, є чудовим прикладом! Вирішено разом з партнерами через гру навчити дітей правильно реагувати в небезпечних умовах. Маленькі учасники отримали інформаційні матеріали, необхідні під час евакуації атрибути та подарунки. Зізнаюся, ця акція була для мене найбільш зворушливою: я плакала, побачивши, як дітям подобається бути разом офлайн, грати, танцювати, отримувати несподівані подарунки та дякувати. Ми провели цей захід, а  наступного дня російська ракета прилетіла також на Закарпаття: я бачила у подруги фотографії зруйнованого будинку її матері у Воловці, одного з 57-ми. Ми дбаємо про дітей тут і зараз. Ця тема актуальна для нас в інших регіонах.

На Закарпатті я радше виконую місію пошуку допомоги та вирішення проблем логістичних ланцюгів, завдяки своїм багаторічним контактам як у Польщі, так і в Україні, особливо в Ужгороді, де я прожила більше трьох років і народила сина. Коли на Київщині точилися жахливі бої і пустували магазини та аптеки, я мала можливість тут, в Ужгороді, купувати продукти, ліки і відправляти їх до Києва. Я пішки переходила кордон з валізою, щоб купити в Словаччині павербанки та прилади нічного бачення для українських військових, бо в нас їх було важко знайти і купити.

Завдяки польсько-українській діяльності, поєднаній з гуманітарною діяльністю, я зустрічаю багато чудових людей. Часто отримую приватні повідомлення з пропозиціями допомоги, зі словами довіри, що ця допомога прийде куди треба (дякую!!!). Так, з власної ініціативи рок-гурти Decapitated з Польщі та Machine Head з Америки завдяки збірці середсвоїх фанів передали нашій благодійній ораганізації допомогу українській армії на загальну суму 75 тис. злотих. У тому, щоб раціонально, надійно та безпосередньо на фронт відправити цю допомогу, нас підтримав мій давній друг – відомий український військовий, полковник ЗСУ, блогер ТОП – 100 України Анатолій Штефан («Штірліц»).

Фух, що ще? Також серед місцевих волонтерів вдалося організувати регулярну продуктову допомогу військовому госпіталю ветеранів війни в Ужгороді, де постійно перебувають поранені бійці.

У нас добрі відносини на рівні Закарпатської обласної військової адміністрації, ми активно не перший рік контактуємо з Департаментом єврорегіонального співробітництва.

23 червня в області відбувся економічний форум «Релокація на Закарпатті: європейський вимір». У зв’язку із загрозою економічному потенціалу європейських країн та передумовами для поглиблення глобальної продовольчої кризи у світі, з метою збереження економічного потенціалу уряд та органи виконавчої влади на місці розробили комплекс безпрецедентних заходів щодо переселення підприємств різних галузей промисловості на безпечні території. Закарпаття стало лідером цього масштабного процесу, створивши найсприятливіші умови для швидкого транспортування компаній і людських ресурсів в регіон та забезпечивши відновлення роботи в рекордно стислі терміни.

«Сьогодні на територію області переїхало 305 підприємств з різних куточків країни, а це майже 50% усіх переселених в Україну. 256 компаній вже відновили роботу, 49 перебувають у процесі релокації виробничих потужностей. У роки війни Закарпаття стало майданчиком для створення нового ІТ-кластеру країни, прийнявши понад 100 переданих ІТ-підприємств із 30 тисячами спеціалістів у цій галузі економіки» – зазначив Голова обласної військової адміністрації Віктор Микита.

Наразі область працює над переорієнтацією ринків на якісну продукцію та шукає партнерів для ефективного експорту. Тож нас цікавить цей потенціал Закарпаття.

На завершення, користуючись нагодою мого інтерв’ю в такій відомій і шанованій польській газеті, я хочу від імені громадян України та колег з ПУГП у Києві висловити подяку польським колегам, польським політикам, польському уряду, польському народу загалом за підтримку, за відкриті кордони, домівки та серця – за все, що Польща робить для України. Війна ще не закінчилася, ми не маємо часу на відпустки і канукули, нам потрібна ще підтримка та допомога, адже щохвилини ми втрачаємо найцінніше – чиєсь життя…

За нашу і вашу свободу!

Світлини з мого архіву