Як Обухів побачив жіночу силу війни. Фотовиставка «ВОНА. Його світ, його тил, його ніжність»
Фотовиставка в Обухові про жінок, які щодня воюють у тиші
11 вересня Обухів затримав подих. У Центрі культури й дозвілля відкрилася фотовиставка, яка не схожа на звичні мистецькі події. Вона не про красу світла чи композиції – вона про красу витримки. Про тих, кого ми звикли називати «тилом», але хто щодня воює у тиші. Про Жінку, яка чекає, любить і тримає.
Зала зустрічала гостей червоною ниткою, натягнутою крізь простір – як знак, що з’єднує людей, історії, серця. Цей символ не був декорацією: він бився в унісон із кожною фотографією. На знімках – очі матерів, дружин, доньок. У цих очах можна було побачити і світло сонця, і тінь хмар, але понад усе – ніжність, здатну вистояти навіть шторм
Виставка не дозволяла залишитися байдужим. Тут кожен кадр був не мистецтвом, а документом любові, що не рветься навіть під обстрілами.
Вечір відкрив Голова Київської обласної державної адміністрації Микола Калашник. Його слова звучали як нагадування: війна має багато фронтів, і жіночий тил, це один із ключових.
«Один із найбільших і найскладніших викликів, це очікування. Очікування й невідомість, які на жаль, багато хто з вас уже пережив і продовжує переживати протягом тривалого часу», – зазначив Калашник.
Секретар міської ради Лариса Ільєнко наголосила на унікальній ролі жінки у воєнний час.
«Всі ми знаємо, що саме з жінки починається життя: жінки-матері, жінки-дружини, жінки-любові. Тому я щиро вдячна кожній із вас за той подвиг, який ви здійснили», – підкреслила Ільєнко.
Серед гостей був і голова правління Обухівського картонно-паперового комбінату Юрій Головченко, чия підтримка стала знаковою для громади.
Найбільш пронизливим моментом стали виступи Анастасії Назаренко (Кац) та Світлани Положенцевої. Анастасія виховує двох доньок і переживає неймовірну втрату — обидва чоловіки, батьки її дітей, зникли безвісти на війні. Світлана говорить крізь власний біль утрати: її чоловік загинув. Їхні слова були не промовами, а раною, яка не загоюється, і водночас свідченням жіночої сили — як це жити далі, коли серце щодня б’ється в умовах невидимого, але безперервного бою.
Вечір став моментом публічного «дякую». Лариса Ільєнко вручила подяки від міської ради фотографиням: Альоні Кругляк, Людмилі Мовчан, Таї Холодній, Лілії Бендик, Оксані Сухомлин, Євгенії Давидюк, Яніні Пелешенко, а також флористці Інні Сахно. https://www.youtube.com/shorts/dw1k7nWLJpM
Ці майстрині довели, що фото – це не лише техніка, а мистецтво відчувати людину. Вони створювали атмосферу довіри, де героїні відкривалися без страху. Кожна фотографиня показала не лише професіоналізм, а й глибоку емпатію: вміли вловити мить справжньої емоції – усмішку крізь сльози, погляд, у якому зчепилися ніжність і сила.
Вони так легко й природно підтримували жінок, що навіть найневпевненіші перед камерою розкривалися й позували, немов професійні моделі. Саме ця чутливість і уважність до деталей зробили світлини виставки живими, відвертими й такими, що пронизують до глибини серця.
Слова вдячності пролунали й на адресу Вікторії Іщенко та Анни Письмак з управління соцзахисту. Їхня робота часто лишається непомітною, але саме вони щодня підтримують родини військових – допомагають вирішувати буденні проблеми, знаходити потрібні ресурси й просто бути поруч у найскладніші моменти. Це та невидима робота, без якої громада не мала б опори.
Подяку висловили також ТОВ «Обухівтранс», чия допомога з транспортом стала реальною підтримкою проєкту. Це не символічний жест, а конкретна дія, завдяки якій захід відбувся без збоїв і затримок.
Відзначили і депутата Київської обласної ради Сергія Левченка, що долучився до підтримки проєкту.
Окрема подяка – Анастасії Федоренко, викладачці музичного простору «MUSIKVILL». Її жива гра стала тонкою ниткою, що поєднала виступи й фотокадри. Мелодії звучали так, ніби дихали разом із залом, дозволяючи емоціям вільно текти. Завдяки музиці, виставка перетворилася на щось більше ніж мистецьку подію – на переживання, у якому серця билися в одному ритмі.
Організатором виставки стала Оксана Герасимчук, директор Територіального центру надання соціальних послуг. Її команда – це люди, які щодня тримають соціальний фронт: від підтримки літніх мешканців і родин Захисників до ініціатив, що об’єднують громаду навколо довіри та взаємодопомоги. Проєкти Герасимчук впізнавані системністю й людяністю: без зайвого пафосу, зате зі стабільним результатом і повагою до кожної історії.
Подію проведено за підтримки Обухівської міської ради та секретаря Лариси Ільєнко. Її підхід – про партнерство і відкритість: швидка координація з міськими службами, якісний комунікаційний супровід, увага до деталей. Завдяки цій підтримці культурні події у місті не просто відбуваються – вони формують спільний простір пам’яті та взаємної відповідальності.
Ми вже писали про цю команду – і щоразу бачимо одну рису, яка не змінюється: вміння «зшивати» громаду через конкретні справи. Саме тому їхні ініціативи звучать гучніше за будь-які промови.
Автор: журналістка Iryna.Yukhymchuk https://www.youtube.com/shorts/q_dC5cPU96I
Ця виставка – не мистецький захід у класичному сенсі. Це акт подяки й пам’яті, простір, де жінка повертає собі голос. Обухів довів: у час війни справжнім бронежилетом може бути ніжність. І саме ця ніжність сьогодні рятує нас більше, ніж ми здатні усвідомити.
Виставка триватиме до 1 жовтня 2025 року. Локація: Обухівський центр культури і дозвілля.
У вас ще є час прийти, але не зволікайте. Бо ці світлини – не просто кадри, а зустрічі з любов’ю, яку неможливо замінити жодними словами. Прийдіть щоб побачити, відчути та подякувати.