Як тільки Україна почне багатіти, як тільки з’явиться попит на робочі руки – почнеться трудова міграція.
Як тільки Україна почне багатіти, як тільки з’явиться попит на робочі руки – почнеться трудова міграція. Як тільки зарплати стануть зростати – сюди почнуть приїжджати люди. І це будуть носії інших традицій. Інших конфесій. Інших звичок. Інший зовнішності.
Вони будуть селитися поруч. Економити на побуті. Накопичувати і відсилати гроші додому. Вони будуть разюче виділятися зі звичного соціально-етнічного ландшафту. Розмивати однаковість. Вони будуть молитися іншим богам. Відзначати власні свята. Дотримуватися інших традицій. Вони не будуть схожі на нас, а ми не будемо схожі на них.
Серед них теж будуть траплятися злочинці. Алкоголіки. Наркомани. І кожен редактор стрічки новин зустрінеться зі спокусою прописати національність фігурантам поліцейських зведень. Чим багатшою буде ставати країна – тим більше таких людей буде на вулицях українських міст. Це проста логіка трудової міграції. В рамках якої самі українці їдуть штурмувати робочі місця в Польщі або Чехії. Просто на їх місця в Україні будуть приїжджати сусіди з бідніших країн.
Пастка для ультраправих
Перше, що кинулося в очі після переїзду до Києва – його гомогенність. Життя в Криму привчало до різних розрізів очей. До різних вилиць та фенотипів. До різних імен, в кінці кінців. У школі ти сидів за однією партою з Ділявером. В університеті навчався з Еміне і Сервером. Працював разом з Османом і Мустафою.
А Київ відрізнявся однорідністю. Можна, звичайно, було поїхати на Троєщинський ринок і знайти в’єтнамців. Або заглянути на Татарку – і виявити мечеть. Але цю інакшість тут доводилося шукати – вона не дана в повсякденних відчуттях вулиць.
Вся ця гомогенність стала можливою лише завдяки нашій бідності. Трудові мігранти не їхали в Україну лише тому, що сусідні столиці давали більше можливостей. У підсумку, українська реальність залишалася невинно однорідною.
Як тільки Україна почне багатіти – все зміниться. Як тільки з’явиться попит на робочі руки – почнеться трудова міграція. Як тільки зарплати стануть зростати – сюди почнуть приїжджати люди. І це будуть носії інших традицій. Інших конфесій. Інших звичок. Інший зовнішності.
Вони будуть селитися поруч. Економити на побуті. Накопичувати і відсилати гроші додому. Вони будуть разюче виділятися зі звичного соціально-етнічного ландшафту. Розмивати однаковість. Вони будуть молитися іншим богам. Відзначати власні свята. Дотримуватися інших традицій. Вони не будуть схожі на нас, а ми не будемо схожі на них.
Серед них теж будуть траплятися злочинці. Алкоголіки. Наркомани. І кожен редактор стрічки новин зустрінеться зі спокусою прописати національність фігурантам поліцейських зведень. Чим багатшою буде ставати країна – тим більше таких людей буде на вулицях українських міст. Це проста логіка трудової міграції. В рамках якої самі українці їдуть штурмувати робочі місця в Польщі або Чехії. Просто на їх місця в Україні будуть приїжджати сусіди з бідніших країн.
Чи розуміють це ультраправі? Чи розуміють вони, що наша однорідність – наслідок нашої бідності? Що економічне зростання неминуче призведе до трудової міграції? Що чим багатшими ми станемо – тим більше акцентів буде звучати на наших вулицях. Мрія про слов’янське море від Донецька до Ужгорода – це мрія про злидні. Ті самі, що роблять вектор міграції одностороннім. Будь-яке економічне зростання створить в Україні трудові діаспори.
Хочете однорідності – готуйтеся бути бідними. Хочете однаковості – не вимагайте процвітання. Мрієте про гомогенність – врахуйте, що вона йде в комплекті з животінням. І не вигадуйте легких рішень. Вони не працюють.
Джерело: Радіо Свобода