Як віцепрем’єр та міністр, опікуюсь тими, хто змушений був покинути свої домівки, рятуючись від війни
Як віцепрем’єр та міністр, опікуюсь тими, хто змушений був покинути свої домівки, рятуючись від війни, а також проблемами територій, прилеглих до лінії фронту.
Звісно, насамперед йдеться про гуманітарне реагування.
Співпрацюємо з профільними міжнародними організаціями. Серед очевидних результатів хочу, все-таки, зосередитися на проблемі: міжнародники не до кінця переналаштували свою роботу під виклики війни в Україні. Бюджети, швидкість прийняття рішень й алгоритми управління проєктами, на жаль, не завжди та не у всьому відповідають масштабу та швидкості подій в Україні.
Іноді допомога (з різних причин) не враховує реальні потреби. Досить часто гуманітарне реагування з боку міжнародників неадекватне викликам, а іноді має відверто символічний характер.
Міжнародні гуманітарні оператори мають адаптувати свої підходи:
– кардинально збільшити фінансування гуманітарних проєктів в Україні;
– розробляти гуманітарні операції з врахуванням реальних потреб бенефіціарів, тобто наших людей,
– максимально спростити та пришвидшити внутрішні процедури, тобто мінімізувати бюрократію;
– тісніше координувати свою діяльність з Урядом;
– менше витрат на апарат, поїздки, конференції та консалтинг, а більше – безпосередньо на конкретну допомогу нашим людям, особливо жінкам з дітками та людям похилого віку;
Ми дуже вдячні міжнародним гуманітарним організаціям за їх діяльність в Україні. Але, ми будемо ще більше вдячні, якщо їм вдасться швидко переналаштувати свої бюджети та робочі алгоритми під поточні виклики, гостроту та масштаб яких можна не пояснювати.