З початком Посту вас, добрі люди
Хочеться мені вас із цим привітати чи що. Сам піст, печальний його настрій, якось ближче зараз до життя, де більше сліз, розгубленості і страху.
Саме це відчували вигнані із Раю Адам і Єва. Саме в це окунувся Христос. Цим повняться і наші будні. Його сльози, Його розгубленість, страх і смерть не були вдаваними, це наше життя. Ми все намагаємось облаштувати цей свій не-рай, щоб тепло, комфортно і безпечно, щоб як там було, а воно все ніяк. Стверджуємо правила, права, мораль, і от воно ніби вже-вже, аж раптом виходить все навиворіт. Так ми начебто хотіли, щоб в Раю і ближче до Бога, а виявляється, що ми знову на Голгофі і Бог у нас розіп’ятий.
Це точно прокляття якесь, ми не можемо з того вибратись. Раз за разом.
Ну, через цю трагічну історію Христа, яку Піст і відображає, дарована надія. Сьогодні ми вже знаємо і бачимо он там в кінці світло Воскресіння. Обітниця, що все буде добре. Того поки немає так, щоб уже було, але начебто почалось. Він перший. Хочеться вірити в то світло доброї надії, що даровано у Христі. Нехай воно десь там, за горизонтом темряви безумства цього світу, людського віроломства і гріхів, на виході, але це дає сили йти, дає сили вірити в світло, боротись за світло і нести світло.
І не важливо хто і що буде їсти в цей Піст, аби тільки стало трохи світліше навколо.
Християнство, це не про ковбасу і сухарі, це про світло і темпряву. Про тебе і про ближніх. Про вас і Бога. Про життя і смерть. Про правду і лукавство. Про честь і безпринципність. Про небайдужість і егоїзм…
З Богом