Закарпатська палітра Станіслава Андрієвського

Закарпатська палітра Станіслава Андрієвського

Художник за покликом серця: закарпатський вчитель-дефектолог малює природу Закарпаття і хоче підтримати ЗСУ. Пан Станіслав Андрієвський- син поляків, депортованих в Сибір лише за їх національність та мову. Народжений в Україні, він усе життя присвятив себе навчанню українських дітей з обмеженими можливостями.

Пане Станіславе, Ви народилися на Житомирщині в польсько-українській родині. Говорили вдома польською чи українською? Ким себе відчуваєте сьогодні?

Від малечку в родині спілкувалися українською. Мій батько – поляк, а мама – українка, а я народився в Україні на Житомирщині. Тому я українець! Польську мову майже не вживаю, але пам’ятаю про своє польське коріння, належу до Товариства польської культури Закарпаття ім. Гнєви Волосевич, час від часу зустрічаюся з людьми, які мають схожу історію.

 – Від початку війни в Україні відчули підтримку з боку польських друзів? Як саме?

Звичайно! Польща – найкращий та найбільший друг України, обидві країни мають тісний зв’язок, пов’язаний зі спільним ворогом. Українці відчули духовну та моральну підтримку з польського боку, я також. Не можу не згадати про допомогу матеріального характеру: через наше Товариство ми отримуємо подарунки у вигляді продуктів харчування.

Ви вчилися і працювали на машинобудівному заводі, відслужили в армії. Чому пішли вчитися на вчителя і обрали досить важку професію – з особливими дітьми? Любите дітей?

Маєте рацію, Аню! Я завжди любив дітей і не мав сумніву щодо вибору професії. Я хотів особливих дітей навчити чомусь корисному, адаптувати до життєвих умов. Звичайно, це дуже не просто, я би сказав, що це виклик для вчителя. Однак я жодного разу за 47 років роботи не пошкодував про це!

Як зустріло Вас Закарпаття, коли приїхали сюди працювати в школу-інтернат?

– Маю лише позитивні враження та відчуття. Я жив в угорському селі, працював вчителем-дефектологом у Часлівецькій допоміжній школі-інтернаті. Багатонаціональне Закарпаття завжди привітне до гостей та нових людей, як і зараз – прийняло тисячі осіб з постраждалих від війни регіонів.

Саме тут Ви почали малювати. Як почалося це захоплення?

Малювання любив від самого дитинства, але ніколи не вчився спеціально. Картини почав малювати саме на Закарпатті, це так. Адже тут сама природа надихає творити. Мені подобається дивитися на гори, сидіти біля річки чи водоспаду, вдихати запах цвітіння сакур, прогулюватися набережною Ужгорода, їздити по селах. Все, що мене оточує, втілюється на полотні яскравими фарбами.

Ми з Вами познайомилися на урочистому вечорі з нагоди Дня Незалежності Польща в Ужгороді, яке влаштувало ТПКЗ в листопаді. Ви говорили, що свої картини завжди дарували людям. Знаєте, яка їх подальша доля?

Так. Ще у 90-х роках школу, де я працював, часто відвідували іноземні делегації від різних фондів, які підтримували українських дітей з особливими потребами. Під час таких візитів я і дарував гостям свої картини. Вони є в Америці, Німеччині, Франції, Голландії та інших країнах світу.

– Що Вас підштовхнуло до ідеї продати свої художні твори для підтримки ЗСУ? Бажання бути корисним?

Я вже кілька років на пенсії. Картин назбиралося кілька десятків. Хотілося би зробити свій внесок у перемогу. А моє багатство – то мої роботи. Тому половину від продажу картин передам на потреби наших захисників.

Інтерв’ю з паном С. Андрієвським польською мовою можна прочитати в газеті Nowy Kurier Galicyjski за 17-30.01.2023. № 1 (413) на с. 25 за посиланням:  https://kuriergalicyjski.com/?fbclid=IwAR05vlD5TPDfGDW3QboP4-9atTIJ8lsZHJQNCcuG_xu0qj7V5z68nNet4q0

Анна Стожко

Координатор проєктів Польсько-Української Господарчої Палати та Polish Business Center в Україні, журналіст, ведуча програми "Філософія особистості з Анною Стожко"