Зустрічі Форуму Польсько – Українського Партнерства в Жешуві. Про історію PL&UA і не тільки…

Нещодавній  Форум «Європа-Україна» в Жешуві став прекрасною нагодою для зустрічі з колегами з Польсько-Українського Форуму Партнерства при Міністрах закордонних справ PL&UA.

Для початку, в рамках панельної дискусії «Польща-Україна. Нові очікування і нові можливості» ми з колегами обговорили найбільш актуальні проблеми двосторонніх відносин.

Я спробував, крім економічних аспектів двосторонніх відносин, торкнутись так званих «історичних питань», які останні роки нажаль домінують в порядку денному наших добросусідських реляцій. Мене турбує їх інструментальне, зокрема електоральне, використання певними політичними силами не тільки в Польщі, але і в Україні також. Адже, крім всього іншого, це неминуче негативно вплине і на економічну співпрацю між нашими країнами. Причому, як на мене, такі процеси мають місце з серйозною участю Кремлівської агентури, як в Україні так і в Польщі і основною метою таких процесів є внесення розколу і ворожнечі між поляками та українцями в умовах, наразі,  гібридної, а в перспективі і можливої прямої військової широкомасштабної агресії РФ проти України і Заходу в цілому. Нажаль в нашому суспільстві не всі усвідомлюють екзистиціональне значення Польщі для України зокрема в оборонній безпеці України, в т.ч. перспективу, в разі чого, лишитись з «не прикритою спиною» якщо Кремлівським та ФСБ-шним стратегам та офіцерам вдасться успішно посварити наші народи. Тому український бізнес, як на мене, повинен, з використанням громадських інструментів,  активно підтримувати в т.ч. фінансово, відповідні історичні дослідження, проекти і фахову роботу істориків. Я спробував також торкнутись делікатної для нашої української публіки проблематики певного, як на мене, «бандероцентризму» нашої державної історичної політики. Усвідомлюю значення символів і прикладів спротиву українського народу проти агресорів в умовах актуальної гібридної війни з РФ, всіх розумію і шаную наших захисників, але мені дуже імпонує фраза, яку я колись почув у одному з виступів колеги по нашому  Форуму Данила Лубківського: «Наші Герої і Святі, і Грішні…». Нажаль часто густо ми пам’ятаємо і оспівуємо тільки «святості» наших героїв, що мабуть є логічним, але нам також слід пам’ятати, що  через історичні гріхи і «подвиги» деяких наших предків ми ризикуємо з допомогою кремлівської агентури отримати серйозні в т.ч. економічні та оборонні проблеми вже сьогодні або завтра. Тема і проблема актуальна не тільки для українців , але для наших сусідів також. Не «проговорені» і не проліковані історичні «рани» самі по собі не загоються, тим паче що є «третій» який володіє «архівом та історією хвороби» і регулярно підсипає «сіль на рану». В цьому контексті у своєму виступі я згадав про дуже важливу, як на мене, і нажаль наразі ще не зовсім оцінену відповідними державними і політичними акторами в Україні та в Польщі працю\книгу професора Львівського державного університету ім. І.Франка Богдана Гудя “З історії етносоціальних конфліктів. Українці й поляки на Наддніпрянщині, Волині й Східній Галичині в 19-першій половині 20 ст.”, яка була опублікована на польській та українській мовах в 2018 році.

 

 

 

Саме завдяки публікаціям професора Б.Гудя, я особисто відкрив для себе постать Євгена Стахіва – етнічного українця уродженого в 1918 р. в м.Перемишлі, одного з легендарних керівників українського націоналістичного підпілля на Донбасі, зокрема в Маріуполі й у місті Луганську, в роки Другої Світової війни.

Нажаль про його погляди, державотворчу боротьбу  і політику, на фоні певного «бандероцентризму» нашої історичної політики, ми в Україні і знаємо і говоримо , на мою точку зору, явно недостатньо. А надаремно. Погляди цього Великого Українця, на мою думку,  на відміну від відомих постулатів деяких українських послідовників донцовського націоналізму чи тоталітарних ленінсько-людоїдських методів класової і іншої боротьби, можуть прислужитись «лікуванню» відомих «історичних ран», а також особливо важливі і актуальні для внутрішньої політики сьогоднішньої України і її відносин з Польщею та іншими сусідами.

Під час дискусійної панелі я в чергове, сам для себе погодився з тезами співголови Польсько-Українського Форуму Партнерства з польської сторони Пана Яна Маліцького, який слушно зауважив що на його думку актуальні «історичні проблеми»  між Польщею і Україною, інспіруються не тільки завдяки провокаціям третьої сторони і кремлівської агентури. Нажаль вистачає доморощених «корисних ідіотів» та невігласів   по обидві сторони польсько-українського кордону, які активно своїми словами і діями підживлюють польсько-українські протиріччя на історичну тему.

 

 

 

Після завершення дискусійної панелі ми провели  робочу  зустріч обох частини Польсько-Українського Форуму Партнерства по підсумкам , якої прийняли спільну «Заяву у зв’язку з п’ятою річницею анексії Криму і Севастополя».

Олег ДУБІШ