Сучасні битви за минуле: професорка Оля Гнатюк про меморіальні протистояння Польщі та України

Меморіальні протистояння між Польщею та Україною тривають. Нещодавно польський парламент проголосував, а президент країни підписав зміни до закону про Інститут національної пам’яті. Цей закон в Україні спрощено називають «антибандерівським законом». Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Громадське телебачення.

Про те, що ці зміни означають для України, чим Інститут національної пам’яті в Польщі відрізняється від його українського аналога, та як реагує польське суспільство — Громадське поговорило з Олею Гнатюк, професоркою Варшавського університету та Києво-Могилянської академії. Нижче — основні тези розмови.

Про що йдеться у правках до закону?

«Ідеться передусім не про закон, а про правки до закону про Інститут національної пам’яті в Польщі. У правки внесли кілька пунктів. Саме вони викликали обурення у всьому світі. Насамперед в Ізраїлі. Відгукнулися також і Сполучені Штати, відгукнулася Франція, відгукнулися високопосадовці в Німеччині. Звісно, що  була реакція з боку України.

Українці з’являються там винятково в одному контексті, коли йдеться про прикметник «український націоналіст», «український націоналізм», «українські націоналісти».

“Мене особисто найбільше обурює в цих правках, що злочини проти цивільного населення з боку українських формацій стоять в одній площині зі злочинами комунізму й нацизму”

Водночас у правках написано не Східна Галичина, а Малопольща Східна — це адміністративний термін, що вживався у Другій Речі Посполитій, але, звісно, не може використовуватися сьогодні, адже це викликає обурення з українського боку.

Другий ляп — це часові рамки 1925-1950 роки. Отже, про яку «Східну Малопольщу» може йтися? Як можна казати про злочини українських націоналістів, якщо йдеться про польських громадян?

Мене особисто найбільше обурює в цих правках, що злочини проти цивільного населення з боку українських формацій стоять в одній площині зі злочинами комунізму й нацизму.

У дискусіях, які велися на той час у парламенті, фактично ці злочини представляли, як найгірші злочини, набагато гірші від нацистських чи комуністичних. Це не може не викликати обурення. Це не відповідає історичній правді. І вже за те, що я так публічно кажу, мене можуть притягнути до відповідальності».

Інститут національної пам’яті як політичний інструмент

«Інститут існує вже майже 20 років. І від самого початку він спричиняв гострі дискусії і палкі суперечки. Інститут побудований таким чином, що має кілька окремих напрямків діяльності:  відділ, який займається люстрацією — це прокурорський відділ. Там працюють прокурори, які займаються люстрацією, тобто перевіркою, чи кандидат на високу посаду в публічній сфері не був секретним співробітником комуністичних спецслужб.

Є також напрямок пошуку злочинців, що скоїли злочин проти людяності під час Другої світової, чи тих, хто скоїли злочини за часів комунізму.

“Отже, українці теж зробили певний внесок у те, що, так би мовити, демократична громадянська платформа перестала бути при владі в Польщі”.

Якщо йдеться про люстраційні процеси, їх було досить багато. Зокрема й процес проти Леха Валенси — символу нашого спротиву, символу нашої перемоги. Уявіть, що починається процес проти якогось символу Майдану і звинувачують ту чи іншу особу, ніби вона насправді таємно співпрацювала з режимом Януковича.

Інститут неодноразово ставав політичним інструментом, попри те, що задум був хороший. На жаль, політики використовують у своїх цілях усі потрібні важелі. Інститут мав бути досить незалежним, але де-факто він незалежним ніколи не став».

Відмінність Польського інституту пам’яті від українського Інституту національної пам’яті

«В Інституті є дослідницький, освітній і архівний напрямки. Величезна і фундаментальна різниця між українським Інститутом національної пам’яті і польським Інститутом саме в цьому — у розпорядженні польського Інституту опинилися величезні засоби, величезні архіви спецслужб. Вони, на жаль, не у відкритому доступі, і саме це дає можливість для певних маніпуляцій. Найбільшого розголосу набула справа з Лехом Валенсою».

Внесок України до погіршання стосунків з Польщею

«На мою думку, ці правки є прямою реакцією на пакет декомунізаційних законів в Україні, який поляки сприйняли винятково як уславлення, як похвалу українського націоналізму. Марно пояснювати, що наміри були зовсім іншими. Поза тим, пакет законів 2015-го року ухвалили у Верховній Раді буквально дві години після того, як тодішній президент Броніслав Комаровський мав там промову. Польська сторона сприйняла це як ляпас.

“Я переконана, що люди, які мислять критично і голосували за партію «Право і Справедливість», не підтримають її на наступних виборах”.

Менше з тим, люди, близькі до президента Броніслава Комаровського, дотепер уважають, що саме ухвалення цього пакету законів стало таким цвяхом у труну, останньою краплею, яка зумовила поразку Комаровського на виборах у травні 2015 року. Отже, українці теж зробили певний внесок у те, що, так би мовити, демократична громадянська платформа перестала бути при владі в Польщі».

Реакція громадської думки в Польщі на правки до закону

«Найбільше уваги привернув аспект, що стосується польсько- єврейських відносин. Водночас катастрофа у польсько-українських відносинах цікавить набагато менше. Окрім одного публічного листа і одного мого тексту на цю тему, більше я нічого не чула. Може, ще один текст на порталі «Культура ліберальна». Тому можу сказати, що громадська думка в Польщі, на відміну від України, оминула це увагою».

Як ревізія історії вплине на популярність правлячої партії і в Польщі

«Після цієї бурі у склянці води, яка перетворилася на світову бурю, відбувається чергове зміцнення правлячої партії, про це свідчать опитування громадської думки. Я переконана, що люди, які мислять критично і голосували за партію «Право і Справедливість», не підтримають її на наступних виборах. Але мою думку розцінюють як вкрай оптимістичну».