Антивакцинаторам приготуватися: огляд рішення ЄСПЛ у справі “Вавжичка та інші проти Чехії”

Як правило, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) до останнього намагається стояти на сторожі приватного інтересу й максимальної свободи дій. Це підтверджувалося й у надзвичайно делікатному питанні вакцинації, де Суд кілька разів визнавав обов’язкові медпроцедури неправомірним втручанням в особисте життя (ст. 8 Європейської конвенції). Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на офіційний блог Президента Молодіжного центру міжнародної діяльності ПУГП (UA) Богдана Мироненка.

Початок дискусіям було покладено рішенням у справі “Х. проти Австрії” (заява 8278/78). В ній Європейська комісія з прав людини (попередниця Суду) зазначила: “Примусове медичне втручання, хай і незначне, має вважатися втручанням у право гарантоване статтею 8 Конвенції”. При цьому примусове здійснення забору крові для аналізу з метою встановлення батьківства тоді було визнане Комісією прийнятним та обґрунтованим. Однак сам термін “втручання у право” лишився й став, зі зрозумілих причин, предметом доволі широкого обговорення. 

1998 р. ЄСПЛ виніс перше серйозне рішення у питанні щеплень – у справі “Карло Боффа та інші проти Сан-Марино” (заява  26536/95). Суд зазначив, що обов’язкове щеплення дітей проти гепатиту В не може вважатися неправомірним, вказавши на надзвичайну важливість вакцинації як системи запобігання поширенню небезпечних хвороб та відповідність такої системи критерію необхідності в демократичному суспільстві. 

2010 р. у рішенні у справі “М.А.К та R.К. проти Сполученого Королівства” (заяви 45901/05 та 40141/06) Суд зазначив, що порушенням ст. 8 є забір крові у дітей у лікарні без згоди батьків.

Втім, перейдімо до розгляду нещодавного рішення ЄСПЛ, що так жваво нині обговорюється знавцями права з обох таборів – “Вавжичка та інші проти Чехії” (винесене 8 квітня цього року). Заяви було подано: 

• 47621/13 – п. Вавжичкою, який 2003 р. відмовився вакцинувати двох дітей від поліомієліту, гепатиту В та правцю 
• 3867/14 – від імені неповнолітньої М. Новотної, батьки якої 2006 р. відмовилися робити їй вакцину КПК (проти кору, епідпаротиту й краснухи)
• 73094/14 – від імені неповнолітнього П. Горних, батьки якого відмовилися вакцинувати дитину за станом здоров’я 
• 19306/15, 19298/15 – від імені неповнолітних А. Брожика та Р. Дубського,батьки яких відмовилися вакцинувати дитину 
• 43883/15 – від імені неповнолітнього Пр. Ролечека, батьки якого, професійні вчені, розробили для нього індвиідуальний календлар щеплень. 

М. Новотну було відсторонено від занять, решту ж дітей відмовилися приймати до початкової школи. Пан Вавжчика був оштрафований.

При розгляді справи Суд насамперед наголосив, що обов’язкова вакцинація, безумовно, є втручанням у приватне життя. Від невиконання цього обов’язку всі сторони зазнали певних несприятливих наслідків. При цьому у сенсі ст. 8 Європейської конвенції таке втручання виправдане, оскільки застосовується для захисту громадського здоров’я. 

Отож, лишилося дослідити, чи було втручання необхідним за мірками демократичного суспільства.

Суд окремо звернув увагу на те, що насильно щеплень проведено не було (і взагалі, законом не передбачалося такої можливості). 

Зауважив Суд і те, що існує загальноприйнятий консенсус щодо вакцинації як одного з найуспішніших та найефективніших засобів запобігання хворобам і щодо бажаності намагання кожної з держав провакцинувати якомога більше населення. При цьому єдиної моделі вакцинації немає (уряди Польщі, Словаччини та Франції надали для користі справи відповідні дані). Однак такі заходи мають, зазначив Суд, ґрунтуватися на індивідуальній відповідальності й соціальної солідарності. Зважаючи на таке, свобода дій уряду могла бути широкою.

Суд узяв до уваги аргументи медустанов та визнав, що соціальна потреба у щепленнях значна, оскільки без них ускладнюється формування колективного імунітету як найефективнішого засобу захисту населення від хвороб. Крім того, Суд звернув увагу на необхідність відстоювати й захищати інтереси дітей, до яких взагалі треба ставитися з особливою увагою. Їх нездатність навчатися – вже провина батьків. 

Розглядаючи питання щодо пропорційності застосованих державою заходів, Суд зауважив, що заходи були порівняно м’якими: п. Вавжичка відбувся штрафом, а обмеження на відвідування школи щодо неповнолітніх заявників варто взагалі розцінювати як захист, а не покарання. Крім того, Суд окремо зазначив, що позивачі хоч і використали всі мотиви правового захисту у Чехії, однак часто використовували аргументи не по суті оскаржуваних положень законодавства.

Відтак Суд більшістю голосів констатував відсутність порушень ст. 8 (право на повагу до приватного життя) та ст. 9 (свобода думки й совісті) Європейської конвенції. Окремо було зазначено, що потреби розглядати питання щодо порушення ст. 2 Протоколу 1 до Європейської конвенції (право на освіту) нема.

Дане рішення викликало значний резонанс у світлі розгортання в Європі кампанії з вакцинації від COVID-19. Безумовно, з огляду на значну тяжкість коронавірусної хвороби, Суд може при винесенні рішення у відповідних можливих майбутніх спорах керуватися рішенням у справі “Вавжичка проти Чехії”.