Динаміка російських наративів про Україну та їх експорт в український медіапростір
Всі зусилля цієї пропаганди скеровані на дискредитацію української влади і держави, навіть на саму недоцільність існування України поза впливами Росії і відновлення колишнього СРСР в інших формах. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.
Російська ворожа пропаганда більше десятиліття намагається переконати українців у неспроможності їхньої держави існувати і бути притулком для її громадян. Всі зусилля цієї пропаганди скеровані на дискредитацію української влади і держави, навіть на саму недоцільність існування України поза впливами Росії і відновлення колишнього СРСР в інших формах. До таких висновків дійшли українські та європейські експерти, обговорюючи результати соціологічного дослідження, яке вчинили Естонський центр Східного партнерства, Український кризовий медіацентр та громадська організація «Детектор медіа» за проєктом «Протидія дезінформації на півдні та сході Україні» за підтримки Європейської Союзу.
Російська пропаганда невпинно вчиняє дезінформаційні підривні спецоперації проти свідомості українців і тільки в травні вона просувала одразу кілька тем, що мали на меті посіяти недовіру та ворожість до української влади, стверджують автори міжнародного соціологічного дослідження. Серед таких тем на початку травня були ствердження про те, що оголошення підозри одіозному проросійському політику Віктору Медведчуку приречене на провал і політичним замовленням влади. Окремим блоком були помічені інформаційні підривні спецоперації, що пов’язані з 9 травня. Російські та проросійські ЗМІ накидали думку про історичну схильність України до нацизму. Водночас, тривали атаки російської преси на український Центр протидії дезінформації, стверджуючи, що ця установа є лише інструментом “освоєння бюджету” та кишеньковим органом влади.
Хоча Україна заборонила російські соцмережі та телебачення на своїй території ще кілька років тому, менеджерка проєктів «Детектор медіа» Ксенія Ілюк відзначила тривання високого рівня проникнення ворожої пропаганди всередині держави:
«Наше дослідження показує, що 12 відсотків респондентів прямо кажуть, що довіряють російським ЗМІ. Про доступ про доступ до російських ЗМІ сказали майже 40 відсотків респондентів, 22 відсотки досі мають доступ до заблокованих російських соціальних мереж. Але й українські телеканали популярні на Півдні та Сході, їх дивляться. Тобто, проросійська дезінформація, хоча вона така централізована і наскрізна, в Україні не домінує. Теми цієї дезіфнормації ті самі, що ми фіксуємо в моніторинґах ще від 2013 року. Що Україна недодержава, що Майдан – це захоплення влади, що на Сході – громадянська війна і т. ін. Наприклад, про Майдан на регіональних сайтах ми знаходили такі новини – “народжуваність в Україні знизилася, у всьому винний Майдан” та інші такі ж активні маніпулятивні заголовки. Російська дезінформація працює в напрямку релігії, церкви, Томосу. Тому там стверджують, що Українська церква – це розкольники, що вона неканонічна, намагаються довести українцям, що церковні питання нав’язуються українською владою, щоб розсварити людей між собою. Але що варто зауважити, є дуже серйозно тенденція – люди починають сумніватися в тих речах, в яких вони буквально 23 роки тому були доволі впевнені».
Ворожа російська пропаганда працює у спосіб поширення відвертої брехні та радянських і російських міфів про історію та нинішні події в Україні і світі, сказала керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Олександра Цехановська. Вона розкрила значення терміну “наратив”, який фахівці називають головним інструментом російської пропаганди:
«Наратив – це історія і інтерпретація подій, яка дозволяє створити бажане ставлення у цільової аудиторії до об’єкта. Об’єктом може бути організація, наприклад НАТО, це може бути держава, як Україна, і навіть явища – таке, як пандемія коронавірусу. Власне, саме за системою наративізації російська дезінформація і працює. У перші роки більше ми чули про громадянську війну, зараз найбільш популярним є наратив про Україну, як маріонетку Заходу. В Україні проросійські політики навіть не особливо переймайтеся адаптацією і просувають кремлівську риторику».
В цьому сенсі, директор Естонського центру східного партнерства Герт Антсу, вважає, що обмеження російських соцмереж та телебачення в Україні не має нічого спільного з утисками свободи преси, а є адекватною відповіддю на загрози національній та державній безпеці:
«Якщо ви питаєте мене про блокування російських каналів в Україні, я повністю підтримую це рішення. Тому, що Україна – це країна у війні, і Росія – це агресор який атакує Україну, окупує її території. Я думаю що вже достатньо доказів, щоб побачити таке використання інформації проти України та інших країн. Вже є підтвердження, що ці канали поширюють ворожу інформацію проти українського уряду і проти Української держави, української нації», – сказав Герт Антсу.
Але Москва провадить гібридну інформаційну агресію не тільки проти України, а й проти держав Заходу. Наскільки вони усвідомлюють і протидіють цим загрозам? Керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Любов Цибульська бачить велику різницю у ставлення до Росії з боку західних країн, яка обумовлена віддаленістю їх від кордонів Росії:
«Рівень розуміння російської загрози в європейських країнах різний. Наприклад, у балтійських країнах, зокрема в Естонії, він традиційно високий, так само і в скандинавських країнах. Подивіться, яка активна позиція, наприклад, у Швеції. Проте в Німеччині, Франції, Угорщині, в Іспанії, Італії діють потужні російські лобі і розуміння загрози Кремля там суттєво нижча. Рівень проникнення в наше інформаційне поле Кремлем значно більший, і тому те, що ми закрили російські канали і російські соцмережі, було виправдане. У нас тоді був анексований Крим, у нас було 40 тисяч російських військових на східній Україні і щодня точилися дуже високої інтенсивності бойові дії. Кожна з країн ЄС проходить свою історію. Якщо ми в 2014-15 роках приходили і говорили Росія агресор, окупант, проти нас точиться війна, там всі казали: “Тихо-тихо! Давайте ми будемо так різко, бо це вже занадто, давайте дошки м’якше!”. А зараз вже такого немає, тому що всі країни отримують свій досвід гібридні війни і протистояння з Росією. Подивимося на Чехію, або на Болгарію – вони здобули безцінний досвід, і ми бачимо що одразу розуміння загрози зросло і підтримка Росії серед населення суттєво знизилася. Те саме з Америкою: ніщо так не вплинуло на розуміння російської загрози, як втручання Росії в американські вибори, зокрема, через соціальні мережі. Власне і Facebook прийшов до значно кращого розуміння цих загроз. Але коли ми говорили про досвід Майдану, про початок російсько-української війни, про антиукраїнські компанії на початку цієї війни, Facebook переважно ігнорував ці звернення»…
В другій половині травня проросійські сили всередині України, особливо партія «Опозиційна платформа – За життя», активізувалися в просуванні ідеї проведення виборів на окупованих територіях до повернення контролю над кордоном. Прогрес в ухваленні земельного законодавства і земельної реформи спричнив просування кремлівською пропагандою стверджень про „зовнішнє управління Україною з боку Заходу”. Актуальною для росіян лишилася і тема нібито притаманного українцям “нацизму” і переслідування проросійських активістів. Коментуючи цю ситуацію, заступник голови Представництва Євросоюзу в Україні Ремі Дюфло зазначив, що така пропаганда підриває основи демократії, яка передбачає вільний діалог суспільства і влади, а також вільну конкуренцію між політиками та відстеження їхньої діяльності вільною демократичною пресою.
Вільгельм Смоляк