«Люди переважно голодували, давали тільки хліб, двічі на тиждень», – свідчення зі звільненого Ізюму

Це розповідь місцевої мешканки м. Ізюм Харківської обл., вона весь час була в окупованому місці: «Ну, спочатку перші три місяці всі сиділи в підвалах в основному. На четвертий місяць – ситуація покращилася, все почало втихати, налагоджуватись. І почали видавати гуманітарну допомогу. Нам гуманітарну допомогу надавали раз на тиждень, але потім перестали, сказали, що будуть видавати тільки людям похилого віку, а молодь нехай іде шукати роботу, але місця всі були вже зайняті, а куди йти… якщо нема ні місць, нічого». Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Польське радіо.

Розповідь місцевої мешканки Дарини:

«Усе місто було під окупацією. Найстрашніше, що у нас тут було, це авіабомбардування.

— А коли це було?

З самого початку.

— Без зупинки, на твою думку?

Припинялося. Перші два тижні були авіабомбардування, …але та сторона вже була окупована, а ця – ні. Ізюм ще відбивався, … тиждень точно, може навіть два. Росіяни ремонтували лише міст, щоб мати змогу перебросити техніку, крім цього нічого не робили (авт. – не ремонтували). З іншого боку там було багато людей. У мого чоловіка там двоюрідний брат загинув. Прилетіло вісім снарядів. У той час загинуло багато людей.

Це були росіяни, вони навмисно робили багато провокацій, ніби це були українці. Хоча було чути, звідки був зроблений постріл, я маю на увазі, за Ізюмом, кожен міг зрозуміти, хто був тут і хто чув вистріл і чув «приліт».

– Взагалі, як зараз… пояснити мені таку річ…Були тут люди, які були за Росію?

 Так, були,

– Багато?

Не знаю точно скільки, але були. І багато звідси, хто підтримував Росію, вже виїхали в Росію. Навіть ті, хто підтримував Україну – виїхали до Росії, через обстріли, переважно з дітьми, вони боялися за своє життя. Декому навіть вдалося прорватися на підконтрольну територію України через Печеніги. Спочатку пропускали всіх (авт. – через КПП), і жінок, і чоловіків. Потім тільки тих чоловіків, які були інвалідами, не пригодними до служби, а зрештою чоловіків взагалі перестали відпускати». 

Євгенія Мотрич