Міхал Клінґер: росія програла у битві за керування душами в Україні

Українська служба Польського радіо провела розмову з Міхалом Клінґером – польським теологом і дипломатом. Про різанину в Сребрениці і Бучі ми запитали у людини, яка на власні очі бачила наслідки злочинів у Боснії і Герцеговині. Пропонуємо вашій увазі послухати про його спостереження. Про це повідомляє upmp.news з посиланням на Польське радіо.

Жахіття Бучі дуже багатьох людей змусили згадати інші жахіття, які мали місце в історії людства. Одним з таких є різанина у Сребрениці. Це один з наймасштабніших воєнних злочинів сучасної європейської історії, скоєний у ході Боснійської війни 13-22 липня 1995 року, що полягав у спланованому масовому вбивстві православними боснійськими сербами близько восьми тисяч боснійських мусульман чоловічої статі віком від 12 до 77 років. Завершені розгляди в міжнародних судах довели, що різанина в Сребрениці не була спонтанним явищем, а була наперед спланована і методично втілена.

Українська служба Польського радіо мала розмову з Міхалом Клінґером – польським теологом, дипломатом, послом Польщі в Румунії і Греції, який був членом мирних місій у Боснії і Герцеговині та Албанії, а у 1998 році спеціальним представником міністра закордонних справ у Косові. Про різанину в Сребрениці і Бучі ми запитали у людини, яка бачила наслідки злочинів у Боснії і Герцеговині.

«Я був членом Місії ОБСЄ і водночас Європейського Союзу у 1996 на території Сребрениці, Зворніка і загалом Сербської республіки з метою проведення перших демократичних виборів після війни», – розпочав розмову пан Міхал. 

На запитання, чи можна порівнювати ці злочини, Міхал Клінґер зазначив перш за все про необхідність ретельних досліджень і роботу фахових юристів. «У кожній з цих тем треба дуже чітко визначати всі поняття і категорії. Зрештою, я з цікавістю відмічаю висловлювання відповідальних українських представників, які також обумовлюють необхідність точного використання термінології і теми досліджень», – підкреслив він.

Натомість на прохання порівняти злочини в Бучі і Сребрениці Міхал Клінґер відповів так: «Подібність є досить очевидною, коли я приїхав до Сребрениці перший раз, в центрі площі, бо це таке містечко в гірському басейні. В центрі міської площі лежала зруйнована мечеть, перш за все мінарет. Ця висока тонка вежа, що стирчала з цієї сакральної будівлі і вона була повалена на землю і виглядала як такий великий Левіафан…». Подібність бачимо у руйнуваннях і маштабі злочину, його нелюдськості, але маємо і різниці. «Сребрениця є анклавом, була мусульманським анклавом у більшій сербській території», – зазначає дипломат.

Тож найперша різниця – це те, що на території України російські православні нелюди і злочинці вбивають українських православних, а в Сребрениці вбивства вчинили представники різних віросповідань, православні вбивали мусульман.

Другою відмінністю, на яку звернув увагу Міхал Клінґер є те, наскільки об’єдналася Україна перед лицем ворога, на відміну від суспільної розділеності в Югославії. «Те, що кидається в очі, це те, що якщо до війни були, принаймні, якісь стереотипні уявлення, що в певних місцях громадяни України більше послуговуються російською мовою, мають більшу відкритість до таких ідей типу “рускій мір” чи якусь таку пропаганду, що стосується цієї нібито культурної спільноти з росією, то разом з вибухом війни – мені здається – що більшість українського суспільства, може не включаючи територій, про які ми дуже мало знаємо, а саме тих частин луганської і донецької областей, які є під контролем самозванських республік і тепер російськими військами… не знаю, як там виглядає (ситуація – прим. ред.), але ж ми також маємо сигнали, що і там люди зазнають репресій, їх вивозять у росію… Тож росія програла у битві за керування душами в Україні, це, здається, була її мета – довести, уявнити це керування над душами цієї неначебто спільноти, але воєнні дії показали абсолютну ілюзоричність цього політичного псевдопроекту», – звертає увагу теолог.

Такі нелюдські, звірські вбивства, що відбулися у Бучі нагадали Міхалу Клінґеру етнічні чистки колишньої Югославії: «Власне, можна сказати, що етнічні чистки, це поняття, яке є прокляттям воєн 20 століття, коли мова йде про винищення, вбиство людей етнічно чужих, щоб отримати однорідну спільноту і таким чином заволодіти територією в результаті війни, отже це вдалося, попри всіляке осудження злочинності цієї акції, але це вдалося на території колишньої Югославії. Там розділилися ці спільноти. То на території України складається враження, що війна призводить до прямопротилежного ефекту».

Маємо зворотний ефект – Україна об’єдналася, зміцнилася і стала сильнішою разом, попри ті жахіття, які нам, як народові, доводиться переживати.

Марія Янкова