Мітинг іспанських націоналістів під стінами українського посольства та його російське походження

Завершення “холодної” війни, зникнення з мапи Європи Радянського Союзу та Югославії, розвал комуністичного блоку і поява натомість нових суверенних держав, орієнтованих на побудову демократичного суспільства, ознаменувалась окрім іншого й активізацією національних рухів, що виступали за децентралізацію і регіоналізацію адміністративного управління, а також збереження культурної своєрідності своїх регіонів. Про це повідомляє Upmp.news.

Сьогодні ж, в умовах міграційної кризи, зростання етнічної злочинності, високого як для європейського суспільства рівня безробіття, а також поступового розширення прірви між заможними і бідними прошарками населення, націоналістичні настрої у європейців лише посилюються, а електоральна підтримка правопопулістських і праворадикальних політичних сил стрімко росте. При цьому, сучасний націоналізм ХХІ століття є явищем доволі неоднорідним: на зміну рухам, які притримуються ідей консолідації суспільства і створення єдиного державного організму, приходять політсили, орієнтовані на просування змін до міграційної політики своїх країн в інтересах захисту їх національної ідентичності від емігрантів, та реформування організаційних основ Європейського Союзу у напрямку подолання бюрократії в Брюсселі, збереження у повному об’ємі державного суверенітету його членів та розширення прав єврорегіонів.

Станом на сьогодні на європейському континенті налічується понад 100 діючих політичних партій, громадських організацій, рухів та їх об’єднань, функціонери яких сповідують ідеологію націоналізму і є у більшій чи меншій мірі євроскептиками. У ході останніх виборів до Європарламенту у 2019 році націоналісти пройшли у складі трьох політичних сил (фракцій “Європа за свободу і пряму демократію”, “Європа націй і свобод” і “Європейські консерватори і реформісти”) і дещо посилили свої позиції у законодавчому органі Європейського Союзу. У той же час, як свідчать результати даних виборів найбільшу електоральну підтримку крайнє праві отримали в країнах, які станом на сьогодні більше всього потерпають від нелегальної міграції, зокрема в Італії, Німеччині, Франції та Великобританії (31 січня 2020 року вийшла зі складу ЄС).

Однак, незважаючи на наявність тенденції до зростання серед населення старого континенту популярності націоналістичних громадсько-політичних організацій та рухів, праві і надалі продовжують залишатися у меншості в основній європейській інституції, і задовольняються лише портфелями, взятими у парламентах чи місцевому самоврядуванні своїх країн. Вказане, втім, абсолютно не свідчить про те, що націоналістичні сили позбавлені можливості здійснювати вплив на процес формування порядку денного у країнах ЄС, оскільки замість мандатів для досягнення своїх цілей вони використовують вулицю – рушій усіх протестів та революцій, інструмент боротьби з відносно консервативною політикою еліт. І це прекрасно розуміють у Кремлі. Саме тому російська сторона продовжує проявляти стійкий інтерес до націоналістів та євроскептиків, яких бачить в якості інструменту для досягнення своїх цілей та реалізації геополітичних стратегій – будь це легітимізація анексії кримського півострову, зняття економічних санкцій, покладання відповідальності за події на Донбасі на українське керівництво чи продукування інших наративів російської пропаганди, націлених на формування у політичному істеблішменті країн Західної та Центральної Європи лобі для просування своєї кон’юнктури.

Власне саме такі спрямування Москви до націоналістичних організацій та рухів старого континенту були виявлені нашим Центром на піренейському півострові у сонячному Королівстві Іспанія – батьківщині кориди, фламенко і Кармен.

Дане дослідження з аналізу російської присутності серед європейських націоналістів – перше у відповідному циклі матеріалів і стосується конкретних персоналій та фактів, а відтак не є вичерпним з окресленої тематики. Враховуючи специфіку щодо виявлення, узагальнення та аналізу зв’язків між окремими подіями, їх учасниками та обставинами, кожне наступне дослідження послідовно і в логічному взаємозв’язку доповнюватиме попереднє новим фактажем.

29 березня 2019 року під стінами Посольства України у столиці Королівства Іспанія невеличкою групою місцевих активістів було проведено символічну акцію протесту, задум якої зводився до компрометації українського політичного керівництва в іспанському інформаційному просторі, нівелювання суверенітету і незалежності нашої держави серед країн-членів Європейського Союзу, продукування антиукраїнських настроїв і просування пропагандистської риторики Кремля у відношенні України.

Тримаючи в руках плакати з написами “STOP RUSOFOBIA!” (стоп русофобія) та “ELECCIONES UCRANIA ESTAFA AMERICANA” (вибори в Україні – американська афера), функціонери політичної партії “Національна демократія” (іспанською: “Демократія Насьональ”, “Democracia Nacional”, DN) на чолі з главою відділу у міжнародних відносинах даної політсили Гонзало Мартіном Гарсія висловлювали “меседжі” офіційної пропаганди Кремля щодо нібито “русофобської політики української влади”, “мовного геноциду росіян в Україні” і “маріонеткового проамериканського режиму в Києві”, та закликали до завчасного засудження президентських виборів у нашій державі, які при будь-якому сценарії “сприятимуть подальшому загостренню конфлікту між Києвом і Москвою”.

Вказана організація так би і залишилась в осторонь від нашої уваги, але просування іспанськими націоналістами російських наративів відносно подій в Україні біля українського посольства є щонайменше неабиякою подією в україно-іспанських відносинах. Саме тому нами у відкритих джерелах мережі Інтернет було проведено пошукову роботу зі встановлення причин, які спонукали іспанських націоналістів висловити свій протест проти президентських виборів в Україні у такий спосіб. І вже результати першого пошукового запиту нам майже повністю підняли завісу таємничості над влаштованим в іспанській столиці спектаклем.

Але для початку зануримось трішки в історію даної політсили, якщо вказаний проект, зважаючи на рівень його електоральної підтримки в Іспанії, взагалі можна так назвати.

Політична партія “Національна демократія” є крайнє правою політичною партією у Королівстві Іспанія, заснованою у січні 1995 року членами “CEDADE” та “Juntas Españolas”, функціонери якої сповідують ультраконсервативну та антикомуністичну ідеологію, продукують антиімміграційний дискурс ксенофобського характеру, притримуються ідеї територіальної єдності Іспанії і єдності іспанського націоналізму, протиставляючи себе периферійним націоналістам та регіоналістам, належать до числа крайніх євроскептиків, які засуджують ідею існування Європейського Союзу. Політична партія є членом “Альянсу за мир і свободу”. Першим президентом “DN” був Хуан Енріке Пелігро Робледо. Наразі ж її очолює Мануель Кандела – колишній співак і засновник фолк-рок групи “Дивізія 250” (музичний напрямок: RAC/Oi!).

В Іспанії вказана політична партія значним рівнем суспільної підтримки, як було вказано вище, не користується, свідченням чому є наступні результати виборів, проведених у 1999 – 2015 роках:

• на європейських виборах 1999 року отримала 8 053 голосів (0,04 %);
• на загальних виборах 2000 року лідер партії Франсіско Перес Корралес у коаліції з Національною партією праці та Республіканським соціальним рухом отримали 9 562 голосів (0,04 %).
• на загальних виборах 14 березня 2004 року отримали 15 180 голосів (0,06%);
• на муніципальних виборах у 2007 році здобули трьох міських радників: двох у Тардахосі та одного у Геррадоні де Пінарес;
• на загальних виборах 9 березня 2008 року отримали 12 588 голосів (0,05%);
• на європейських виборах у 2009 році отримали 9 950 голосів (0,06%);
• на загальних виборах 2011 року відсоток підтримки політичної партії скоротився до 1 876 отриманих голосів (0,01 %);
• на муніципальних виборах 2011 року від партії на посаду міського радника у Тардахосі пройшла одна особа;
• на європейських виборах 2014 року отримали 13 079 голосів (0,08 %);
• на загальних виборах 2015 року набрали 1 685 голосів (0,01 %);
• на муніципальних виборах 2015 року партія втратила місце в Тардахосі, але отримала нового міського радника в Куенка-де-Кампос (16,67 %).

У той же час участь у виборах до Європейського Парламенту, проведених 26 травня 2019 року, “Democracia Nacional” прийняла вже у складі виборчої коаліції “ADÑ Identidad Española”, створеної разом з іншими праворадикальними партіями неофашистського характеру “Falange Española de las JONS”, “FE-La Falange” та “Alternativa Española”. Втім, незважаючи навіть на об’єднання радикальних націоналістів в одну політичну коаліцію отримати бодай один євродепутатський портфель вони так і не змогли.

Утім найбільш цікавою й базовою у даному дослідженні сторінкою історії даної політичної сили є її участь у проведенні 22-23 березня 2015 року у м. Санкт-Петербурзі “Міжнародного руського консервативного форуму” (The International Russian Conservative Forum), організованого партією “Родіна” та “Руським національним культурним центром” в готелі “Holiday Inn”, який зібрав представників європейських неофашистських партій і рухів, та виявився першим у світовій практиці форумом національно-орієнтованих політичних сил Європи та Росії, позиціонований у ЗМІ як “Зліт неонацистів” і “Міжнародний з’їзд ультраправих”.

Власне якраз у ході проведення даного заходу глава відділу у міжнародних відносинах політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія й познайомився з другим фігурантом нашого дослідження, який є тією самою ланкою між іспанськими націоналістами та російською стороною.

Воробйов Станіслав Анатолійович – очільник російської монархічної громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” (“Русское имперское движение”), внесеної 06 квітня 2020 року Бюро контртероризму Державного департаменту США до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року. Член національної політичної ради об’єднання “Рускіє” та Головної Ради Союзу руського народу. В минулому – голова Ленінградського обласного відділення соціал-патріотичного руху “Держава”, голова виконавчої колегії синкліту Всеросійської партії монархічного центру. Один із найбільш відомих монархістів РФ, учасник великої кількості акцій націоналістів у Ленінградській області, ключовий соратник об’єднання “Рускіє”. У 1982 році здобув повну вищу освіту, закінчивши Юридичний факультет Ленінградського Державного Університету ім. А.А.Жданова. Працював в органах прокуратури, пізніше – у юридичній компанії. Політичною діяльністю займається з 1989 року. У 2014 році ініціював створення не передбаченого федеральними законами РФ й законодавчими актами інших держав та псевдодержавних утворень незаконного воєнізованого формування “Імперський легіон”, причетного до надання упродовж 2014 – 2016 років військово-розвідувальної, військово-тактичної, військово-методичної, гуманітарної та інформаційної допомоги незаконним збройним формуванням, які захопили насильницьким шляхом владу на території окремих районів Донецької і Луганської областей України. Крім цього, у підвальному приміщенні багатоквартирного п’ятиповерхового будинку за адресою: м. Санкт-Петербург, вул. Дрезденська, буд. 20, літера А, прим. 1-Н, власником якого є Воробйов С.А., дислокується база військово-спортивного патріотичного клубу “Резерв” та Центру тактичної і вогневої підготовки “Партизан”, причетного до організації військово-тактичного вишколу терористів різноманітних угруповань самопроголошених Донецької і Луганської “народних республік”, а також військової підготовки влітку 2016 року учасників “Північного руху опору” (Nordiska motståndsrörelsen) 23-річного Віктора Меліна і 20-річного Антона Туліна, засуджених 9 червня 2017 року шведським судом до восьми з половиною та півтора роки позбавлення волі відповідно у зв’язку з їх причетністю до скоєння 11 листопада 2016 року, 5 і 25 січня 2017 року серії вибухів у громадських місцях Гетеборга (Швеція) за допомогою саморобних вибухових пристроїв.

В результаті проведених заходів з OSINT вдалось встановити, що даний контакт Гонзало Мартіна Гарсія з Воробйовим Станіславом Анатолійовичем мав не ситуативний характер, а підтримувався і надалі.

Зокрема 20 – 23 листопада 2015 року з метою підтримання стосунків з іспанськими націоналістами та формування у вказаній країні позицій вигідного Росії інформаційного впливу делегація “Російського імперського руху” у складі Станіслава Воробйова та Дениса Гарієва прийняла на запрошення лідера політичної партії “Національна демократія” і члена європейської партії “Альянс за Мир та Свободу” (“APF”) Мануеля Кандели участь у проведенні в столиці Іспанії спільно з різноманітними іспанськими патріотичними рухами та угрупованнями низки публічних заходів: мітингу, пішої ходи, конгресу та зустрічей.

Зустрітись з іспанськими націоналістами очільник “Російського імперського руху” мав нагоду також у травні 2017 року в Парижі (Франція) у ході проведення приуроченого до дня пам’яті національної французької героїні Жанни д’Арк Другого “Форуму Європи” – з’їзді представників європейських непарламентських правих партій та організацій, а також у травні 2018 року під час проведення у французькій столиці конференції “Європа націй проти банківського капіталу”. У той же час провести з членами політичної партії “Національна демократія” Гонзало Мартін Гарсія і Педро Чапаро Велакорачо особисту зустріч на території Іспанії у функціонерів “Російського імперського руху” Станіслава Воробйова і Дениса Гарієва нагода випала лише у 2019 році, а саме 28 березня – якраз переддень проведення цими ж самими іспанськими націоналістами акції протесту поблизу Посольства України в Мадриді.

Чи може це свідчити про те, що замовниками даної акції протесту “іспанських націоналістів проти виборів та суспільно-політичної ситуації в Україні” виступили саме російські монархісти, які підозрюються у причетності до діяльності спецслужб РФ і прямо заявляють на своїх інформаційних платформах про свою причетність до ведення інформаційного протиборства проти України, а не іспанські націоналістичні кола? Безумовно, так. Більше того, аналіз вказаної зустрічі, яка фактично офіційно не висвітлювалась іспанською стороною, вивів нас на третього фігуранта розслідування, який ймовірно може бути агентом російського впливу у Королівстві Іспанія.

Шевчук Станіслав – функціонер “Російського імперського руху”, який є резидентом Королівства Іспанія. Саме він представляв російську монархічну організацію 23 листопада 2019 року у ході робочої зустрічі представників європейських націоналістичних громадсько-політичних організацій “Іспанія, фокус заколоту” (“España, foco de la revuelta”), під час виступу на якій висловив низку меседжів, націлених на нівелювання державної незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості України, продукування міфів щодо штучного походження української державності, підтримки та популяризації діяльності терористичних організацій на Сході нашої держави, формування позитивного іміджу бойовиків незаконних воєнізованих формувань на Донбасі як “прихильників єдності з Росією”, а також нав’язування Україні тренду “псевдодержави” та “сепаратистського утворення”.

Безумовно, на сьогодні, за умов віднесення громадсько-політичної організації “Російський імперський рух” і її трьох функціонерів Воробйова Станіслава Анатолійовича, Гарієва Дениса Валіулловича і Трущалова Миколу Миколайовичу до списків терористів і груп, визначених Виконавчим наказом (Executive Order) № 13224 від 23 вересня 2001 року, робота даних активістів у Європі, а тим паче у країні-учасниці військово-політичного блоку НАТО є вкрай обмеженою. Ці обмеження доповнюються також і відміною міждержавного сполучення у зв’язку з пандемією Covid-19. Саме тому подальші представницькі функції “Російського імперського руху”, у тому числі з просування антиукраїнських наративів Кремля в іспанському інформаційному просторі, реалізовуватимуться найбільш вірогідно саме через непримітного наразі спеціальним органам Іспанії Шевчука Станіслава.

Втім, у будь-якому разі результати даного дослідження в черговий раз викривають Росію у співпраці з європейськими неофашистськими, неонацистськими, расистськими, екстремістськими та шовіністичними організаціями задля просування своїх геополітичних наративів та меседжів офіційної пропаганди, а також створення позицій впливу в інтересах подальшого отримання контролю над вулицями європейських міст, загострення суспільно-політичної ситуації в країнах ЄС та продукування євроскептичної істерії.