«Моя мрія розвиватися збувається в Польщі». Розмова з Вітою Коцюбайло
Українці відомі своїми музичними талантами. Тому ті, хто приїжджає до Польщі, нерідко пов’язують своє професійне життя з музикою – співають, створюють ансамблі. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на газету “Наш Вибір”
Українці відомі своїми музичними талантами. Тому ті, хто приїжджає до Польщі, нерідко пов’язують своє професійне життя з музикою – співають, створюють ансамблі. Серед таких осіб – Віта Коцюбайло родом із Вараша в Рівненській області, яка при православній парафії св. Івана Хрестителя в Гайнівці (Підляське воєводство) веде хор «Восклікновєніє».
– Як довго працюєш у Гайнівці?
– Досить довго. Порахувала – виявляється, 19 років. У червні 1999 року я приїхала на Міжнародний фестиваль церковної музики просто послухати. Мені було 19 років, це був мій перший виїзд за кордон. Польща тоді здавалася чимось далеким і космічним. Але на цих теренах люди живуть так само, як у нас, говорять українською говіркою. Це мене дуже вразило. І тоді отримала пропозицію від о. Леоніда Шешко спробувати свої сили й попрацювати в його хорі. Я закінчила Почаївську семінарію – регентське відділення, а він не мав диригента. О. Леонід був дуже здивований, чому я одразу погодилася, говорив: «Може хоч на місяць для початку приїдь». Побачивши масштаб фестивалю, мені захотілося хоч раз взяти участь у ньому зі своїм хором. А якщо випала можливість залишитися і працювати в цьому ж місті – це було сповнення мрії.
– Які були початки твоєї праці? Чи довго довелося чекати на перший виступ на міжнародному фестивалі?
– Виступила наступного року. Працювала багато. Майже кожного дня в мене були індивідуальні репетиції, співала з голосами, співали всі разом, і в 2000 році приходський хор виступив на фестивалі. Дістали навіть грамоту від війта ґміни Гайнівка, пані Ольги Ригорович. На фоні інших хорів, які приїжджали з-за кордону та співали в тій самій категорії «хори парафіяльні», ми виступили непогано й отримали відзнаку. Для мене це був дуже великий приз.
Фото Віти Коцюбайло. «Восклікновєніє» під час «Вечора українських колядок» у Білостоці, 2018 р.
Згодом мені захотілося чогось нового. І тут з’явилася ідея зібрати молодь і дітей. Так народився другий колектив – «Воклікновєніє», який із часом перетворився на дуже великий хор. 2007–2010 – це були наші найкращі роки. Ми їздили на різні фестивалі, конкурси. Були в Болгарії, Сербії, Білорусі, де займали перші місця. Були в нас й інші місця на польських фестивалях. У 2011 році за працю для добра церкви в Польщі отримала орден св. Марії Магдалини III ступеня.
– Праця з хорами в малому містечку, напевне, непроста?
– Дійсно, тут немає музичних шкіл, немає навику вчити дітей музики. Тому я працюю з нуля. Вчимо ноти, гармонію, текст і зрозуміння старо-слов’янської мови. Це вимагає дуже багато часу. Однак з часом усе воно накопичується, і це можна почути в нашому співі.
– Чого, крім співу, вчиш хористів?
– Багато хто боїться публічно виступати. Я вчу знайти у співі розвиток, не боятися, бути іншим. Працюю над подоланням комплексів у дорослих, розвитком у дітей їхньої креативності. Для старших осіб хор – це музикотерапія. Прийшли, поговорили, поспівали, а коли людина співає – вона щасливіша.
–Ти піднесла хор на високий рівень. Сама також розвиваєшся?
– У Польщі я закінчила Християнську богословську академію у Варшаві та післядипломні студії диригента хору й індивідуальної емісії голосу в Музичній академії в Бидгощі. У Бидгощі пишу докторську працю на тему сучасної церковної музики. Ще її не захистила, але перша частина за мною. Відбувся концерт, під час якого виконували православну літургію різних сучасних композиторів, які ще живуть і компонують. Концерт відбувся і, маю надію, що найближчими місяцями все фіналізується. Моя мрія розвиватися в Польщі збувається.
– Кілька років тому ти вийшла за межі церковної музики й очолила український народний ансамбль «Джерело» з Білостока.
– Так, але не думаю, що це вийшло поза мої можливості. Я ж українка, знаю і люблю українські пісні, які черпала з народного джерела. У мене в сім’ї всі співають. Пам’ятаю часи, коли ми їздили до бабусі та рвали льон. І як бабуся заспівувала, то всі підхоплювали й пісня летіла на ціле поле.
Люблю українську старовинну та сучасну музику, вона має таку співучість. Думаю, що це також вияв туги за своєю домівкою.
Дуже цікаво мені працювалося з «Джерелом». Там були дівчата, які співали академічним і народним співом. Ми пробували це поєднати, зрозуміти один одного, що дало мені великий досвід і відкрило можливості кращого ознайомлення з білим співом.
– Це помітно. Твій хор співає українські пісні, хористки їдуть на навчання в Україну. Підносиш український дух в Гайнівці.
– Думаю, люди просто люблять і відчувають українську музику серцем, зокрема ті, хто походить із сіл, де говорять українською говіркою. Стараємося виступати також з українськими піснями. Запрошуємо викладачів з України, які приїжджають у Гайнівку і роблять нам майстер-класи не тільки з церковного співу, але також і з народного. Минулого року була в нас Анна Коропніченко, колишня співачка колективу «Древо». Цього року плануємо поїхати на тиждень в Київ, щоб попрацювати далі.
– Які плани на майбутнє?
– Зараз починаю працювати під іншим «товарним знаком». Відкрила власну діяльність – буду вчити індивідуальному співу та праці з голосом, люблю співати з дітьми. У мене ростуть два сини. В майбутньому планую створити хорову студію та на її базі – хлопчачий хор. Думаю про розвиток в більших масштабах.
Ще в мене є мрія про створення літньої хорової практики для православної молоді з різних міст, щоб вони могли зустрічатися, вчитися мови і співати; хочеться запрошувати до нас відомих хормейстерів для праці з молоддю. Маю надію, що моя діяльність буде розвиватися в цьому напрямку.
Розмовляла Людмила ЛАБОВИЧ