РАЇСА ВОЖЕГОВА: «Наука не може стояти на місці»

Жінка-науковець. Жінка-керівник. Жінка, яка бере на себе відповідальність за людей, науку та майбутнє установи.

Пів року тому академік НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Раїса Вожегова очолила Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення. За цей час у житті Інституту відбулося чимало змін. Відкрито докторантуру, триває робота над створенням спеціалізованої вченої ради за основними напрямами діяльності, відновлюються фахові наукові видання, розширюється співпраця з науковими установами, університетами, аграрними підприємствами та бізнесом. Інститут активніше долучається до грантових програм, міжнародних ініціатив і нових наукових проєктів.

Але за кожним із цих пунктів – рішення людей, їхня мотивація і щоденна робота.

Про те, навіщо науковій установі сьогодні постійно рухатися вперед, чому розвиток кадрів є інвестицією в майбутнє, як змінюється роль керівника та чому навіть у складних умовах не можна відкладати розвиток науки, ми поговорили з Раїсою Вожеговою.

— Раїсо Анатоліївно, ви очолили Селекційно-генетичний інститут пів року тому. Яким ви побачили Інститут на початку роботи і що для вас було найважливішим?

Для мене Селекційно-генетичний інститут – це передусім люди, наукові школи, величезна спадщина та потенціал, який не можна втрачати. Це установа з великою історією і значним внеском у розвиток української селекції. Тому, коли мене призначили в.о. директора, для мене було важливо не просто підтримати поточну діяльність інституту, хотілося повернути відчуття руху, розвитку, перспективи. Наука не може стояти на місці. Якщо ми не розвиваємося, не залучаємо молодих учених, не шукаємо партнерів, не виходимо на нові проєкти – поступово втрачаємо можливості. Саме тому сьогодні ми працюємо одразу за багатьма перспективними напрямами.

— Одним із важливих рішень стало відновлення докторантури в Селекційно-генетичному інституті. Для вас це, мабуть, має і особисте значення?

Безумовно. Свого часу в Селекційно-генетичному інституті діяла докторантура, і саме тут я захищала свою докторську дисертацію. Тому для мене відновлення докторантури – це не просто адміністративне рішення. Це повернення Інституту однієї з його важливих наукових традицій. Я добре знаю, наскільки важливим може бути такий етап для молодих науковців. Докторантура – це можливість не лише здобути найвищий науковий ступінь, а й розвинути власний науковий напрям, сформуватися як дослідник, продовжити наукову школу. Сьогодні ми маємо сильних учених, багаторічний досвід і потужні наукові напрацювання. Наше завдання – зробити так, щоб усе це не залишилося лише історією. Потрібно передавати знання далі, створювати умови для молодих науковців і формувати нове покоління дослідників. Мені особливо важливо, щоб молоді вчені, приходячи до СГІ, бачили тут не лише славне минуле, а й можливість побудувати власне наукове майбутнє.

— Паралельно триває робота зі створення спеціалізованої вченої ради. Що це дасть Інституту?

Це дуже важливий крок для відновлення повноцінного наукового життя Інституту. Ми працюємо над відкриттям спеціалізованої вченої ради за основними напрямами діяльності СГІ. Це означає, що Інститут зможе активніше розвивати свої наукові школи, сприяти підготовці наукових кадрів, створювати умови для захисту дисертацій. Для мене принципово, щоб СГІ був не просто установою, де проводяться дослідження. Я хочу, щоб це був потужний науковий центр, у якому народжуються нові ідеї, формується наукова школа і зростають нові фахівці.

— Ще один напрям — відновлення фахового наукового збірника. Чому сьогодні важливо повертати такі видання?

Тому що наука повинна бути видимою. Наукові результати мають обговорюватися, публікуватися, ставати доступними для професійної спільноти. Фахове видання – це майданчик для комунікації між ученими, можливість презентувати результати досліджень, обмінюватися досвідом. Ми хочемо, щоб збірник СГІ знову став таким майданчиком.

— За останні місяці Інститут значно розширив коло партнерів. Чому для вас це важливо?

Сучасна наука не може розвиватися ізольовано. Нам потрібна співпраця з іншими науковими установами, університетами, виробниками, аграрним бізнесом. Саме тому ми сьогодні вибудовуємо нові партнерства. Ми співпрацюємо з установами НААН і НАН України, закладами освіти, господарствами, підприємствами. Наприклад, маємо домовленості щодо спільних наукових досліджень, професійної підготовки, випробування сортів, розвитку інноваційних технологій. Для мене важливо, щоб ця співпраця була не формальною. Підписаний документ сам по собі нічого не змінює. Результат починається тоді, коли за ним стоять конкретні спільні дії.

— СГІ також активізував грантову діяльність. Чому ви вважаєте цей напрям важливим?

Тому що сьогодні наукова установа повинна вміти шукати можливості для розвитку. Державного фінансування недостатньо, щоб реалізувати всі ідеї та повною мірою використовувати науковий потенціал. Тому ми маємо працювати з міжнародними фондами, грантовими програмами, інвестиційними можливостями. Ми вже працюємо над низкою грантових заявок та міжнародних проєктів. Серед них – ініціативи у сфері агротехнологій, фітосанітарної безпеки, якості насіння, підготовки кадрів, міжнародної співпраці. Я переконана: якщо ми бачимо можливість — потрібно пробувати. Не всі заявки будуть підтримані, але кожна підготовлена проєктна пропозиція – можливо це досвід, нові контакти і можливість рухатися далі.

— Ви багато уваги приділяєте партнерству з виробниками та господарствами. Чому науковцю важливо бути ближче до поля?

Тому що аграрна наука повинна працювати для реального виробництва. Ми не можемо створювати сорти чи технології лише для того, щоб вони залишалися на папері. Їх потрібно випробовувати, адаптувати, перевіряти в реальних умовах. Саме тому співпраця з господарствами для нас дуже важлива. Це можливість бачити, як працюють наші розробки, отримувати зворотний зв’язок від виробника і разом знаходити рішення. Наука і виробництво мають працювати в одному напрямі.

— Ви самі багато років працюєте в аграрній науці. Чи змінилося ваше бачення ролі науковця за цей час?

Безумовно. Сьогодні науковець має бути не лише хорошим дослідником. Він повинен уміти комунікувати, працювати в команді, шукати партнерів, презентувати свої результати, залучати ресурси. Особливо це важливо для керівника наукової установи. Керівник не може сидіти в кабінеті й чекати, коли можливості прийдуть самі. Потрібно самому шукати контакти, говорити з людьми, домовлятися, переконувати, підтримувати команду.

— Ви говорите про команду. Наскільки складно сьогодні бути жінкою-керівницею великої наукової установи?

Я ніколи не розділяла професійну діяльність на «чоловічу» і «жіночу». Є відповідальність, є робота, є результат. Жінка-керівник, як і будь-який керівник, має приймати рішення, іноді дуже складні. Але водночас жінка часто більше уваги приділяє людським взаєминам, атмосфері в колективі, тому, що відчувають люди. Для мене це важливо. Я хочу, щоб люди в Інституті розуміли: вони потрібні, їхня робота має значення, їхні ідеї можуть бути почуті.

— Раїсо Анатоліївно, ви прийшли до Селекційно-генетичного інституту в непростий для країни час. Але для вас тема війни — не лише загальнонаціональна проблема. Ви багато років очолювали Інститут зрошуваного землеробства в Херсоні, який був знищений російською агресією. Що дає вам сили продовжувати рухатися вперед?

Відчуття відповідальності. І, мабуть, розуміння того, що наука не має права зупинятися. Я багато років працювала в Інституті зрошуваного землеробства в Херсоні. Це була частина мого професійного життя, колектив, наукові школи, результати багаторічної праці. І коли бачиш, як через війну фактично знищується те, що створювалося десятиліттями, це дуже боляче. Але водночас це вчить одній важливій речі: ми не маємо права дозволити, щоб разом із будівлями чи лабораторіями зникала наука, досвід і напрацювання людей. Саме тому сьогодні я сприймаю свою роботу в Селекційно-генетичному інституті не просто як новий етап професійної діяльності. Це відповідальність за те, щоб сильна українська аграрна наука продовжувала жити, розвиватися і створювати майбутнє. Україна потребує власних сортів, власного насіння, власних технологій, власних науковців. І якщо ми хочемо мати це завтра, працювати потрібно вже сьогодні.Можна втратити будівлі. Можна втратити матеріальну базу. Але ми не повинні втрачати головне — людей, знання і бажання відновлюватися. Мабуть, саме це і дає мені сили рухатися вперед.

— Яким ви хочете бачити Селекційно-генетичний інститут через кілька років?

Я хочу бачити його сучасним, відкритим і сильним науковим центром. Центром, де вчені можуть отримувати освіт, знання і професійно вирости. Де дослідники мають можливість реалізувати свої ідеї. Де є сучасні лабораторії, міжнародні проєкти, сильні партнери. І головне – де люди відчувають, що вони працюють не просто на установу, а на майбутнє української науки та українського аграрного сектору. У СГІ-НЦНС є величезний потенціал. Моє завдання як керівника – допомогти цьому потенціалу розкритися.

— А що для вас особисто означає цей новий етап у житті Інституту?

Можливість бути корисною. Я багато років працюю в науці й знаю, наскільки важливо не втрачати час. Мені хочеться, щоб кожен день роботи давав конкретний результат. Відновити те, що було втрачено. Створити те, чого раніше не було. Підтримати людей, які хочуть працювати. Відкрити двері для молодих учених. Знайти партнерів. Залучити ресурси. Можливо, це звучить просто. Але саме з таких щоденних кроків і складається розвиток. І я переконана: у Селекційно-генетичного інституту є майбутнє. І ми повинні зробити все, щоб це майбутнє було сильним.