Репресовані волинські поляки: Капітан зі складним прізвищем

Відставного капітана Францішека Стухли-Орлеанського заарештували у вересні 1939 р. Його, як і героя попереднього нарису Станіслава Чупратовського, звинуватили за політичною статтею Кримінального кодексу. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Monitor Wołyński.

Росіяни дуже часто перекручували імена та прізвища арештованих поляків. Героєві цього тексту «пощастило» особливо. Мабуть, його справу можна вважати рекордсменом за кількістю версій написання прізвища (наводимо російською): Стухле-Орлянский, Сухле-Орлянский, Струхле-Орлянский, Стухле-Орлеанский, Стухм-Орлянский, Стухлы-Орлянский, Стухля-Орлеанский, Стухле-Арминский, Стухле-Арлеанский. Одразу ще три версії сусідять на одній сторінці (!) в постанові на продовження строку слідства: Стухле-Орлианский, Стухле-Орилианский, Стухле-Ориланский. Загалом 12 варіантів. І всі неправильні.

Ім’я у справі теж зафіксовано по-різному: Францишек, Франчишик, Франчишек, Фаранчишек. Та й із місцем народження не все добре: у справі його записано як село Панівці (Пановце) Борщівського повіту. Насправді село Панівці міститься біля Кам’янця-Подільського (70 км від Борщова), а на той час, тобто наприкінці ХІХ ст., це була територія іншої держави – Російської імперії. Натомість за 10 км від Борщева розкинулося село Ланівці, тому можна припустити, що герой цього тексту походив саме із цього населеного пункту.

Отож, як свідчать документи справи, Францішек Стухли-Орлеанський народився 2 січня 1894 р., найімовірніше, в Ланівцях. Його батько Едвард був ковалем, на момент затримання сина мав 80 років, проживав у поблизькій Королівці. В арештованого були сестра Стефанія, брати Зигмунт і Казімеж. Францішек Стухли-Орлеанський мав дружину Ядвігу Адамівну, 1899 р. н. Вона була домогосподаркою. Проживало подружжя в Луцьку на вулиці Офіцерській, 12, кв. 2. Ця вулиця, до речі, до сьогодні не змінила назви.

Відзначимо, що постанову на арешт було підписано 11 жовтня 1939 р. Прокурор санкціонував її 16 жовтня, хоч перший допит провели ще 25 вересня. Мабуть, саме цей день потрібно вважати днем арешту, адже згодом ця дата фігурувала у вироку. Затриманого помістили у в’язницю в Луцьку.

Стухли-Орлеанський закінчив вісім класів гімназії. В 1915 р. його призвали в австрійське військо, де він прослужив до 1917 р. Брав участь у боях Першої світової війни. У 1917 р. закінчив чотиримісячну офіцерську школу, отримав звання капрала-аспіранта. В 1918 р. герой цього тексту вступив до польської армії, в 1920 р. воював на західному фронті проти німців.

У 1920 р. Францішек Стухли-Орлеанський закінчив артилерійську школу, після чого в 1921 р. його направили в 13-й артилерійський полк у Дубно. Згодом один із дивізіонів полку перевели до Луцька, так Стухли-Орлеанський опинився в тодішній столиці Волинського воєводства. Тут прослужив до 1934 р., аж доки не звільнився через поганий стан здоров’я. На момент відставки він був командиром батареї, мав чин капітана. Йому призначили пенсію розміром 344 злотих на місяць. Із 1934 до 1936 р. герой цього тексту лікувався. На яке захворювання він хворів, у справі не згадано.

Після закінчення лікування, тобто в 1936 р., Францішек Стухли-Орлеанський вступив до партії націоналістичного спрямування «Стронніцтво народове», був організаційним референтом цієї політичної сили в Луцьку.

У кримінальній справі совєтські слідчі зафіксували, що наприкінці 1938 р. Луцький міський суд за політичну діяльність присудив Стухли-Орлеанському чотири місяці позбавлення волі на три роки умовно. Після апеляції цей вирок скасував окружний суд.

Нам вдалося знайти № 3 газети «Голос польської праці» від 15 січня 1939 р., сім із восьми сторінок якої присвячено смерті Романа Дмовського – лідера народних демократів, політичного противника Юзефа Пілсудського. На останній, восьмій, сторінці міститься стаття під назвою «Процеси про бойкот виборів». У ній розповідають про низку судових процесів над луцькими діячами «Стронніцтва народового», серед них – над Стухли-Орлеанським. Його звинуватили в заклику зірвати вибори до Сейму, а саме в тому, що в жовтні 1938 р. «на зборах членів і симпатиків «Стронніцтва народового» в Торчині, як заявлено у звинуваченні прокурора, він у своїй промові вжив звороту: «Ми, народовці, не будемо голосувати, хто хоче з нами солідаризуватися, також нехай не голосує».

Як цікавинку відзначимо факт, що навіть у цій польській газеті не обійшлося без помилки у прізвищі героя тексту. Його у статті наводять чотири рази: тричі – Стухли-Орлеанський, а один раз – Стухли-Орлянський.

Одним із адвокатів на процесі був член «Стронніцтва народового» Міхал Старчевський, якого через кілька місяців судили за аналогічним звинуваченням. Вирок теж був схожий: Старчевському присудили два місяці арешту на два роки умовно. В обох випадках лінію захисту вибудовували на ствердженні, що навіть якщо і сталося невелике правопорушення, воно було викликане національно-патріотичними міркуваннями. Стаття закінчується словами: «Ці засідання справили на Луцьк дуже сильне враження».

Совєтських слідчих, безумовно, зацікавила політична біографія арештованого. Стухли-Орлеанського багато разів допитували, зокрема з 3 до 5 листопада – щодня. Із протоколу від 5 листопада можна дізнатися про керівний склад «Стронніцтва народового» в Луцьку.

Партійний осередок у Луцьку очолював згаданий уже адвокат Міхал Старчевський, Стухли-Орлеанський був його заступником, скарбником – торговець і кондитер Цезарій Розаліні, секретарем – учитель Едвард Квятковський.

Ще в одному листопадовому протоколі описано організаційну структуру «Стронніцтва народового». Головне управління партії містилося у Варшаві, йому підпорядковувалися окружні управління, в які входили повітові управління, найнижчою ланкою були гуртки («Кола») на місцях. Луцька повітова організація напряму підпорядковувалася центральному управлінню у Варшаві, натомість Луцькому повітовому управлінню – кола в Луцьку та Олиці (керівник – Сіцінський).

На одному з допитів арештований так описав мету діяльності «Стронніцтва народового»: «Якби ми прийшли до влади, нашим завданням було б відібрати зайву землю у крупних поміщиків, залишити їм необхідну частину, а всю іншу розділити між народом – християнами-поляками. Робітникам ми хотіли дати роботу в хазяїв-підприємців і підвищити їм заробітну платню».

Також у протоколі від 3 листопада було зафіксовано наступне: «Через газети та іншими способами ми агітували, щоб купували товари, робили замовлення тільки в поляків-християн. […] З нашої програми слідувало й було головним гаслом: «Польща – для поляків». Я цього дотримувався і втілював у життя. […] Наша організація не рахувалася з єврейською національністю, ми вважали, що Польща – для поляків. Проте інших національностей ми не утискали».

На запитання слідчого, в чому практично полягала його діяльність як референта, відповів: «Ми відкрили два взуттєвих магазини, один магазин із фарбами. Щоб люди купували товари тільки в цих магазинах, наша організація випускала спеціальні листівки, у приватних розмовах із покупцями ми також направляли їх по покупки в ці магазини […]».

І далі: «Для більшого впливу на маси ми проводили збори на цегляних заводах Луцька. Намагалися перетягнути на свій бік молодь, особливо студентів. Наша агітація мала антисемітський характер. Проте я пояснюю, що це було стосовно торговців. Наша організація створила профспілкове об’єднання «Праця польська», де я був віцеголовою. Я особисто поширював листівки нашої організації, проводив розмови з робітниками цегельних заводів, виступав на зборах, мітингах, керував роботою «Праці польської».

Слідство теж встановило, що коли розпочалася Друга світова війна, Стухли-Орлеанського призначили до 3-го дивізіону 13-го полку артилерії в Луцьку. Він займався мобілізацією коней у селах, а коли Червона армія зайняла Волинь, повернувся додому, де його й арештували.

Коли виявилося, що Стухли-Орлеанський був (документ цитуємо дослівно) «відомим діячем контрреволюційної фашистської організації «Стронніцтво народове» і ще не дав розгорнутих показів щодо своєї контрреволюційної діяльності, а також діяльності організації загалом», то 15 грудня строк арешту було продовжено ще на місяць. Проте, згідно з документами, більше нічого суттєвого працівникам НКВД встановити не вдалося.

У справі підшито покази співкамерника Францішека Стухли-Орлеанського – Олексія Кальчука, якого ми вже згадували в нарисі «Поліціянти з Піддубців та їхні конфіденти». Той повідомив, що він перебуває в камері № 2 Луцької в’язниці, де загалом утримують 20 арештованих. За його словами, поляки часто розмовляють на політичні теми: «Особливо виділяються як вороже налаштовані проти радянської влади колишній капітан Лея, Дренч Юзеф, колишній співпрацівник Міністерства внутрішніх справ, Кузіцький Францішек і Стухли-Орлеанський. Згадані мною особи стверджують, що Польща не загинула, що Польща ще буде, тобто територія, яку зайняла Німеччина, знову буде польською і що вони, якщо їх звільнять, не залишаться тут, а перейдуть на ту територію».

Цікаві й покази Олександра Ковалевського: «Стронніцтво народове» вело боротьбу з місцевою адміністративною владою, звинувачуючи останню в тому, що вона сприяє українізації Волині. Саме на цьому ґрунті «Стронніцтво народове» повело жорстоку боротьбу з колишнім воєводою Юзевським, а також з наявними українськими організаціями, звинувачуючи останніх у насадженні комунізму на Волині. […] Орлеанський доводив, що «Волинське українське об’єднання» перебуває під комуністичним впливом, і звинувачував просвітянські хати в комуністичній роботі на селах».

Слідство завершили в січні 1940 р. Францішека Стухли-Орлеанського обвинуватили в тому, що він був «віцеголовою фашистської контрреволюційної націоналістичної організації «Стронніцтво народове» на Волині і проводив активну контрреволюційну діяльність, скеровану проти комуністичного руху, нацменшин, особливо євреїв». Слідчі скерували справу на розгляд Особливої наради НКВД. Ця передача, пройшовши всі етапи затвердження в бюрократичному совєтському конвеєрі, відбулася аж через рік, наприкінці лютого 1941 р.

Відповідно до виписки із протоколу № 25 від 1 березня 1941 р., Стухли-Орлеанського як «соціально-небезпечного елемента» помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін із 25 вересня 1939 р. Як свідчить рукописна помітка на виписці, відбувати покарання ув’язненого відправили у Воркутпечлаг.

На вирок ніяк не вплинула медична довідка, видана в жовтні 1940 р. у в’язниці НКВД № 1 у Луцьку, де записано: «Діагноз – туберкульоз легень. До фізичної праці не придатний. Слідувати [етапом] не може».

Заключенням прокуратури Волинської області від 20 квітня 1989 р. Францішека Стухли-Орлеанського реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх