Солдати невдачі. Чи винні буряти у звірствах в Україні та чи стане Бурятія незалежною – інтерв'ю з опозиціонеркою з Улан-Уде

Солдати невдачі. Чи винні буряти у звірствах в Україні та чи стане Бурятія незалежною – інтерв’ю з опозиціонеркою з Улан-Уде

Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на “Українська правда”.

“Ви – перше ЗМІ з України, яке бере у мене інтерв’ю. Я б хотіла висловити жаль, щирі співчуття та перепросити за все, що робить в Україні російська армія на чолі з нашим нестямним керівництвом.

Ми розуміємо відповідальність за те, що відбувається. Ми не чекаємо на прощення, знаємо, що таке пробачити важко чи майже неможливо. Але важливо наголосити, що не всі буряти підтримують Путіна та війну”.

Цими словами Євгенія Балтатарова, журналістка, відеоблогер та громадська діячка з Улан-Уде, розпочала спілкування з журналістом УП. У березні вона була змушена втекти з Бурятії до Казахстану від переслідувань та загрози арешту.

До повномасштабного вторгнення РФ в Україну Балтатарова виносила в публічну площину згубні для імперії питання: про зростання національної самосвідомості в Бурятії, про шлях незалежності від Москви, про расизм у РФ та фальшиву “дружбу народів”.

Після 24-го лютого перелік заборонених тем став довшим. Євгенія засудила війну та наговорила на статтю про дискредитацію армії РФ.

Балтатаровій прикро: РФ байдуже до проблем Бурятії. Навіть у порядку денному “прекрасної Росії майбутнього”, про яку говорить “ліберальна опозиція”, не йдеться про суверенітет імперських колоній.

Тепер бурятів ще й не злюбили українці.

У бесіді з журналістом УП Євгенія розповідає про бурятський феномен в армії, результати багатовікової колоніальної політики Росії та про особливий шлях Бурятії.

Далі – її пряма мова.

Звичайна робота

В Україні є 10 військових баз США. База №10 найближча до Москви. Від неї 5-7 хвилин льоту ракет із ядерним зарядом. Нас загнали в куток. Ситуація вимушена. Вороття немає

Глава Бурятії Олексій Цидєнов. 1-е березня 2022-го року

Бурятію називають серед лідерів за загиблими в Україні (із регіонів РФ – УП). Влада статистику не оприлюднює. Але незалежні журналісти, видання “Люди Байкалу”, фонд Free Buryatia Foundation вивчають інформацію у соцмережах. Вже нарахували 162 особи.

Історично наш край дуже мілітаризований. У колишній Читинській області (зараз входить до Забайкальського краю – УП) за часів СРСР була 36-та загальновійськова армія. Тепер вона дислокується у Бурятії.

У нас багато рефлексують, чому в армії багато бурятів (пауза). Усі за Путіна? Усі такі войовничі? Не думаю. Для багатьох служба у мирний час була звичайною роботою: приходиш у частину, щось там робиш цілий день, у тебе є вихідні.

В Улан-Уде кілька військових частин. Рівень життя в республіці низький, а в армії стабільні, хороші зарплати. Туди йдуть і старі, і молоді.

Ті, хто поїхав в Україну, навряд чи припускали, що коли-небудь воюватимуть. Знайти та набрати нові, свіжі сили в Бурятії далі, гадаю, буде складно. Попри те, що в республіці багато ідейних путінців, вони не хочуть помирати.

Балтатарова: “Багатьох ввело в оману відчуття армії мирного часу. Тепер мало хто з бурятів погодиться поїхати в Україну, навіть якщо запропонувати багато грошей. Вже зрозуміло – це війна”
Автор: Байкал Daily/ Сергій Тарасенко

Хтось дивується, що багато бурятів воюють. Як? Вони ж буддисти! Але, по-перше, ті, хто пішов до армії, від 18 до 30 років, взагалі далекі від релігії.

По-друге, є хибна думка: якщо в Бурятії дацани (храмові комплекси – УП), то вони всі там релігійні. Ні, не настільки, як здається. Для етнічних бурятів релігія – набір повсякденних обрядів у побуті, які, скажімо так, потрібні для спокійного життя, для хорошої карми. Це – швидше філософія.

Ті, хто у нас дуже релігійний, більше вшановують шаманські традиції. Вони досить войовничі.

Не ангели

Коли чорний колір

Від білого був невідмінний

З бурятського епосу про Гесера – Сина Неба, Бога війни

У Кремлі добре вміють уникнути відповідальності, перекручуючи, перекладаючи все на інших. Коли світ дізнався про Бучу, Ірпінь, у Москві подумали: що робитимемо?

Звісно, вони хотіли якось себе обілити. Хоча б так: є у нас інородці, буряти, дагестанці всякі. У них, мовляв, свої проблеми, вони нас не зовсім слухаються. Ніхто не говорить від свого імені, але цю думку просувають у соцмережах, Telegram-каналах, на YouTube.

Коли радник вашого президента Олексій Арестович сказав, що в Бучі звірствували міцні слов’янські хлопці-десантники, це стало для нас великим полегшенням. Дякуємо йому за ці слова! Для Бурятії вони дуже важливі.

Я намагалася зв’язатися з ним, але він не відповів. Сподіваюся, що вийде. Хотілося б налагодити діалог із українцями.

Звичайно, ми не можемо захищати своїх солдатів лише тому, що вони – буряти. Все ж таки статистика вбивств, зґвалтувань і взагалі криміналу в республіці досить висока, і я не стверджуватиму, що всі буряти – ангели. Що вони не спроможні на злочини. Ні. Серед бурятів, як і в будь-якому народі, люди трапляються різні.

“Буряти розподілені рівним шаром по військових частинах. Командують ними переважно росіяни. Буряти здебільшого – рядові. Максимум молодші офіцери”

Free Buryatia Foundation проводить свої розслідування злочинів у Київській області. Дійшли висновку, що окремі епізоди були. Їх, звісно, треба досконально вивчити. Ми тільки “за”. Але стверджувати, що масові звірства вчиняли саме буряти – неправильно.

Важливо розуміти: немає якогось окремого, дикого бурятського батальйону під проводом бурята, який скоїв воєнні злочини. Окремих, суто бурятських формувань немає, тому що імперія боїться бунтів на національному ґрунті у її колоніях.

Периферія

Синій колір уособлює верховне божество неба та долі. Білий – щастя, спокій, добробут, мир. Жовтий підкреслює духовний початок

Зі статті “Прапор Бурятії”. Вікіпедія

Перебуваючи у вимушеній еміграції, я все більше розумію, що за століття колонізації Сибіру мало що змінилося у структурі відносин із Москвою.

Прірва не просто географічна (від Улан-Уде до Москви близько 5 600 кілометрів – УП). Ми – не рівні партнери. Є велика прогалина в розумінні один одного, у відчутті себе однією державою, я б навіть так сказала.

Москва забирає у колоній усі ресурси. Омуль у Байкалі виловили москвичі, а бурятам забороняють рибалити.

Інвестор у нас залишився лише державний. Через свої підприємства держава спочатку вкладає у видобуток сировини, забирає весь прибуток і залишає щось республіці. Щоби бюджетники дуба не врізали. Щоб електорат був ситий і задоволений (сміється). А на розвиток Бурятії і особливо нашої культури грошей немає.

“Всі кошти зосереджені у Москві, у двох-трьох великих містах. Але на інтеграцію регіонів, на те, щоб зробити країну країною, ніби як грошей немає”

Потреби периферії задовольняють рівно настільки, щоб вона не померла. Аби не було якихось соціальних потрясінь. А люди загалом звикають до мінімума.

Медіанний дохід у Бурятії, який отримує більшість, близько 30 тисяч рублів (менше 15 тисяч гривень – УП). Офіційна середня зарплата – 40-50 тисяч. Але ясно, що це середня: коли чиновників множать на прибиральниць (сміється).

Через логістику, суворі кліматичні умови у нас дорогі продукти, послуги ЖКГ. Тому реальні доходи ще менші.

Я дійшла висновку, що загалом у Росії ніколи не було можливостей повноцінно утримувати, розвивати колонії. Росія, великою мірою, здобула їх, щоб повипендрюватися. Колонії підтримують буцімто імперську велич упродовж століть, але реально розвивати ці землі Москва не може.

І нести важко, і кинути шкода – як валіза без ручки.

Віртуальна імперія

Бурят? Как я рад!

Йосиф Кобзон танкісту, який обгорів на Донбасі. Лютий 2015-го року


Якщо запитати будь-якого російського імперця про країну, він скаже: “Наша велика, неосяжна Росія”. Але ця імперія – абсолютно віртуальна історія, насправді вона функціонує не дуже добре.

Цей імперець сам ніколи не був там, куди дуже дорого приїхати (у далеких регіонах РФ – УП). Він не має уявлення, як і які люди там мешкають.

Влада звітує про якісь мільйони туристів на рік. Насправді у нас туристами вважають навіть мешканців Бурятії, які зупиняються у готелі на кілька годин чи на ніч.

Сплеск туризму був після Криму (анексії – УП). Рубль звалився, а у монголів тугрик якийсь час був на непоганому рівні. Їм було вигідно купувати у нас продукти, речі. Приїжджали відпочивати дикунами на Байкал на своїх стареньких машинах.

Економіка Бурятії в основі – бюджетники, навколо яких сформований ринок послуг. Вчителі, лікарі, чиновники субсидуються федеральним бюджетом. А їх обслуговують кафе, автомайстерні – великою мірою це і є приватний бізнес.

У Бурятії працюють авіазавод, приладобудівні підприємства. Але вони інтегровані у вертикальні холдинги, які у Росії рано чи пізно опиняються в руках держави.

Глава республіки Олексій Цидєнов аж пишається, що економіка настільки орієнтована на федеральний бюджет. За будь-якої кризи обіцяє: “Проблеми нас не торкнуться. Держава годувала Бурятію, годує і годуватиме”.

На кожних виборах одне й те саме: “Ми маємо підтримати Москву і Путіна – не забувайте про те, хто нас годує. Без Москви ми – ніхто” (сміється). Такі слова викликають роздратування, особливо, коли їх чуєш від Цидєнова. У нього мати, до речі, українка, а батько бурят. Але він виявився найзатятішим шанувальником Путіна та війни.

Він хоча і метис, але позиціонує себе, як бурят. Це взагалі наш перший етнічний бурятський глава. До цього були двоє росіян. Один – місцевий, інший – із Новосибірська.

“У Бурятії, як би там не було, потихеньку відбувалися процеси, пов’язані зі зростанням національної самосвідомості. Відхід В’ячеслава Наговіцина з посади глави республіки був зокрема обумовлений тим, що він – росіянин, а буряти його сильно лаяли”

Москва таки вирішила: давайте бурятам дамо бурята, хоч і половинчастого. У Росії взагалі коротка лава запасних губернаторів. Зараз ледве не охоронців Путіна штовхають, а вже бурята знайти, то взагалі вдень із вогнем.

На Цидєнова люди покладали великі надії. Думали, Бурятія почне показувати зуби центру, вести самостійнішу політику. Але він проявив себе зовсім з іншого боку.

Рана

Найбільш популярним поетом у колоніях та слідчому ізоляторі нашого регіону є Олександр Пушкін

Бурятські ЗМІ. Червень 2021-го року

У республіці менше мільйона жителів, бурятів приблизно третина. Але основні місця у бюджетній системі обіймають загалом буряти, тому що у них більше мотивації. Для них Улан-Уде все ж – столиця нашої протодержави, скажімо так.

Велику роль відіграє міграція. У центральну Росію їдуть переважно росіяни. Буряту, яким би він не був освіченим, у Москві робити нема чого. Зокрема й через расизм. Тому в Улан-Уде залишається багато талановитих людей. А якщо вже зовсім тисне, можеш виїхати за кордон. У Корею, США.

Мотивація російського населення брати участь у житті Бурятії не дуже сильна. Так, вони теж вважають її своєю землею. Але все одно менталітет колонізатора є. У них є своя велика Росія, свій світ із центром у Москві, де все зрозуміло і всі говорять однією мовою.

Бурятську у Бурятії викладають як іноземну навіть носіям мови. Причому уроки – факультативні.

“Десь після 2000-го року Улан-Уде стрімко ставав бурятським через високу народжуваність та переїзд мешканців сіл до міста. Тоді вирішили викладати дисципліни російською, тому що вона зрозуміла кожному, а бурятська була обов’язковою для всіх. Так було принаймні у столиці”

Коли ухвалили федеральний закон про освіту, був великий скандал. Росіяни сказали: не хочемо вчити бурятську, не треба нам її нав’язувати, в ній немає жодної практичності. Звісно, після того, як бурятську перевели на факультатив, її стали менше знати, зокрема й самі буряти.

Влада не розуміє, що йдеться про тонкий, хиткий мир між двома культурами. Якщо буряти знають російську, то чому росіяни в Бурятії не повинні знати нашої мови? Тут справа навіть у елементарній ввічливості. Але колоніальна політика така: нефіг знати мову всіх цих інородців (сміється), цих чукчів, евенків, бурятів. Їхня мова скоро помре, а нам і з російською всюди добре.

Все це перетворили на вічну, неживу рану. Рідною мовою у нас спілкуються всередині громад. На сімейних святах, весіллях, концертах. Такий власний закритий світ. Якась ментальна автономія від “русского міра”.

Все, що відбувається – страшно. Люди розділилися, як і скрізь у Росії.

Свій шлях

Щоб я знайшов небачену силу

Для далекого нелегкого шляху

З гімну Бурятії

Мій народ багато страждав і має право на самовизначення. На краще життя, яке не можливе в нинішніх умовах колонії. Потрібно щось робити: якщо і не повністю відокремлюватися, то хоч якось змінювати стосунки з Москвою.

Проблема в тому, що багато хто живе у своєму маленькому бурятському світі. Це логіка колонії: краще в усі ці великі потрясіння не втручатимемося. За нас вирішать “білі великі люди”. Це їхня війна.

Небажання вникати в те, що відбувається за межами бурятського світу, все одно довбане, бо молоді, здорові вмирають в Україні. Бурятів і так мало. Коли гинуть чоловіки такого віку, то це катастрофа для демографії.

Рано чи пізно люди рефлексуватимуть, вийдуть із кокона, щоб намагатися впливати на ситуацію. Адже в кожному буряті це сидить: хто ми, як і куди рухатись далі? Просто треба комунікувати, нести просвіту в народ.

“Ця країна надто велика, керівництво надто непрофесійне. Теоретично все добре, але практично тримається на незрозуміло якому клеї”

Якось я намагалася працювати з російськими опозиціонерами. Але бачу, що більшість із них – ті самі імперці, тільки з ліберальним курсом (сміється).

Проблеми Бурятії, як і інших національних республік, ніхто до дискурсу опозиції не включає. Цей порядок денний залежить від самих бурятів.

Яким є власний шлях Бурятії? Від обговорення якоїсь широкої автономії, деколонізації до, можливо, фізичного відокремлення. Ми не пропонуємо силовий шлях – це дорога в нікуди. Але ми маємо потихеньку йти до своєї мети. Можливо, щось і вийде.

Ми сподіваємося, що процеси, які розпочалися у 90-х із розпадом СРСР, зараз завершуються. І питання імперської Росії, її колонізаторської політики буде остаточно вирішено.

Росія має перестати бути імперією не тільки в межах СРСР, а й у межах до 17-18-го століття. Сибірякам, національним регіонам треба дати право на самовизначення, навіть у формі конфедерації.

Страх народів

А ще тут найкрутіші пам’ятники Леніну. Чого тільки варта ця суперголова

З відео блогера Варламова “Улан-Уде – запилена столиця Бурятії”. 2021-ий рік

Ви питаєте, що спільного у бурята з росіянином? Вчора я дивилася Варламова, цикл до 30-річчя розвалу СРСР. Всюди червоною ниткою проходить ностальгія. Він каже: як добре в СРСР жили киргизи, а зараз незрозуміло що – лідери змінюються, корупція, молодь російську мову не знає.

Варламова як блогера я поважаю. Але він має імперські моменти, бо він – представник нації-колонізатора. Колонізатор змінює весь світ під себе. Всюди російська мова, свої правила, ідеологія. Зручно, так?

Скрізь почуваєшся, як вдома. Який класний світ! Як добре і мирно ми в ньому всі існуємо, з цими милими малими народами. Вже не варвари, спілкуються нашою мовою, до інститутів вступають.

“Білій людині” складно зрозуміти: те, що ти створив, чудово і зручно не для всіх. Представнику колонії добре лише у себе вдома. Навіть у сусідньому регіоні, в Іркутську, ти вже почуваєшся людиною іншого ґатунку.

У принципі, після війни в Чечні стало все зрозуміло. Кремль перейняв фальшиву радянську доктрину дружби народів. Коли Путін 2014-го року забрав Крим, то зніс її повністю. Вона втратила сенс, пішла порохом.

Інші почали замислюватися: хто наступний? Я зараз у Казахстані, і тут побоювання дуже сильні. Надію надає те, що Україна сильно демілітаризувала армію Росії, і вона багато років не буде небезпечною.

Жодної дружби народів не було. Був “страх народів”. Усі боялися військового втручання та насильства.

“Люди бачать фальш: сьогодні росіяни кажуть бурятам, що люблять їх за те, що вони так класно вмирають на війні. Але рано чи пізно це закінчиться”

Щойно починаєш захищати свою ідентичність, із гарного бурята швидко перетворюєшся на поганого. Тебе називають невдячним. Добре, якщо скажуть: росіяни побудували вам міста. Але можуть і так: ми відмили вас, від сифілісу вилікували; ви до нас усі вошиві були, не знали, що таке лазня та гігієна.

Сподіваюся, Україна переможе. А потім переможемо і ми (сміється). Коли справедливість переможе, буряти будуть раді бачити у себе українців. Дуже хочу, щоб до Бурятії колись приїхало керівництво України.

Я захоплена вашим народом. Ви вражаєте хоробрістю та стійкістю. Показуєте приклад усім бурятам, як можна боротися зі злом.

Євген Руденко – УП