Чорнобильська катастрофа – 40 років: Особиста історія
26 квітня 1986р. сталася одна із найбільших катастроф людства ‒ аварія на Чорнобильській АЕС.
У кожного, хто жив у той час, є свою історія, пов’язана з Чорнобильською трагедією
Моя історія ‒ це історія 12-річної київської дівчинки, евакуації, дорослих і майбутнього1986 р., м. КиївПро Чорнобильську катастрофу ми дізналися майже відразуНаш сусід, який працював на «закритому» підприємстві прийшов і сказав, що сталася велика трагедія – аварія на Чорнобильській АЕС
Сказав про невидиму загрозу ‒ радіацію. Її не видно, але наслідки для здоров’я можуть бути дуже важкими
Потрібно закривати вікна. Повертаєшся з вулиці ‒ мити взуття, прати одяг
Дітям не виходити на вулицю
Незважаючи на те, що ми були дітьми, розуміли, що сталося щось дуже серйознеУ школі події розвивалися дуже швидкоКласний керівник, у якій чоловік був військовим, повідомила нам, що відбувається
Школу ми відвідували
Але, всі вікна були щільно закритими, незважаючи, що це вже був травень
Постійно у школі було вологе прибирання
Приміщення, вулиці Києва також постійно мили
А потім прозвучало магічне слово ‒ «евакуація»Нас, київських школярів, вирішили вивозити у табори
Батьки не хотіли, щоб я їхала – планували свою поїздку
Але, коли тобі 12 років, поруч твої подружки і є нагода бути разом – від цього складно відмовитися
І тут сталася подія, яка повністю змінила мою «евакуацію»У родині захворіли на вітрянку. Я ніколи не хворіла вітрянкою, тому ймовірність мого захворювання була дуже високою
Поїздка з подружками в табір фактично скасовувалася
Лікар повідомила: карантин – 21 день.
Усі дні намагалася вберегтися. І наче вдалося
На 20 день ‒ коли почалась евакуація дітей нашої школи ‒ жодних симптомів не було
І я разом з подружками їхала у табірЗранку всіх учнів, які від’їжджали, зібрали біля школи з валізами, посадили на автобуси, привезли на залізничний вокзал
У поїзді радощів не було меж: школа закінчилась раніше, ми разом їдемо у табір, планували чим будемо займатися тощо
Ранок все змінивІ… у мене почалася вітрянка
Із вокзалу я їхала не з подружками у табір, а в лікарню на кареті швидкої допомоги
Весь час у лікарні наді мною зі сторони лікарів, інших людей була неймовірна опікаЩо ти хочеш їсти, що тобі принести і т.д.
Коли виписувалася – безліч смаколиків, які привезла у табір подружкам, які їм були дуже раді
Адже, як потім виявилося, у таборі була зовсім інша ситуація
Чому згадала і описала цю історію?Сьогодні 40-роковини Чорнобильської катастрофи
У цій історії ‒ і про дітей, і про дорослих
Слово «евакуація» я почула і пізнала у своєму далекому, тоді ще мирному дитинстві
Через все життя пронесла вдячність лікарям і всім, хто тоді піклувався про ту маленьку дівчинку, яка опинилася в евакуації
Саме тому, коли у 2014 р. почалася війна, а потім у 2022 р. широкомасштабна війна всі свої зусилля спрямувала на підтримку дітей, які опинилися у небезпечних умовахОскільки саме дорослі приймають рішення і визначають вектор розвитку подій, яким буде майбутнєІ якщо ми хочемо майбутнього ‒ маємо підтримувати дітей, створювати і забезпечувати для них умови, захищати їх права, де одним з ключових є право на освіту
Щиросердно дякуємо всім ліквідаторам Чорнобильської АЕС і тим, хто тоді приймав розумні і відповідальні рішенняІ подяка усім дорослим, які бережуть дітейЯкщо ми хочемо прогнозованого майбутнього – вже сьогодні треба вкладатися у дітейP.S. Моє фото того часу, де ми так швидко подорослішали
Фото календарику з інтернет-джерел
Мабуть, символічно, що на даті 26.04.1986 заклад позашкільної освіти і його вихованці авіамодельного гуртка. І позашкільна освіта, що у подальшому стала справою всього мого життя, і яку ми підтримуємо, захищаємо, розвиваємо заради дітей.
