Християнське благочестя, що це?

Християнське благочестя, що це?

У преп. Іоана Лєствічніка є одне невеличке зауваження, яке стосується мирян. Вся його Лєствіца адресована монахам, і всього лише одне маленьке, але дуже цікаве зауваження мирянам.

У преп. Іоана Лєствічніка є одне невеличке зауваження, яке стосується мирян. Вся його Лєствіца адресована монахам, і всього лише одне маленьке, але дуже цікаве зауваження мирянам. В кількох словах великий подвижник характеризує життя віруючої людини, яке здається резонує із нашим сьогоднішнім розумінням благочестя. «Деякі люди, – пише преподобний, – які нерадиво живуть у світі, спитали мене: «Як ми, що живемо з жінками і зв‘язані мирськими турботами, можемо наслідувати монаше життя?» Я відповів їм: «все добре, що тільки можете робити, робіть; нікому не докоряйте, не крадіть, не кажіть неправди, ні перед ким не возносіться, ні до кого не майте ненависті, не залишайте церковних зібрань, до тих, хто в біді, будьте милосердні, нікого не спокушайте, не беріть чужого (в деяких перекладах «не торкайтесь чужого ложа», що натякає на перелюб), будьте вдячні за турботу ваших дружин. Якщо так будете робити, то не далеко будете від Царства Небесного» (Лєствіца Гл.1, 21).

Десь, колись і якось сталось так, що християнське благочестя і життя віруючої людини почало цілком і повністю асоціюватись із храмом, богослужінням і молитовником. Саме ці три речі сьогодні не просто позначають життя християнина, але виражають його в усій повноті, в тому сенсі, що тут благочестя починається і тут воно закінчується. Благочестя сьогодні, це ходити в храм, вичитувати молитви, запивати просфорки святою водою і їздити по святих місцях. Все. Цього цілком достатньо, щоб приспати свою совість, сприймати себе, як сумлінного християнина, спокійно їсти пісний майонез і розказувати ближнім, якими вони мають бути. На словах, звичайно, ми знаємо про велич нашого християнського покликання, про чисте серце Богу, про сіль і світло для світу, про любов і дві головні заповіді, але на практиці все це перетворюється на якісь дуже формальні речі: « Ви будете Причащатись? Так! Канони вичитав, три дні постував, зранку нічого не їв». Інколи це доходить до абсурду, люди на Сповіді каються в тому, що раніше вони крім необхідних молитв вичитували ще акафісти, а зараз не можуть, що раніше вони читали по дві глави з Євангелія, а зараз лише по одній, що раніше вони після Літургії їздили ще в монастир на молебен, а тепер не встигають… І не роблять вони того не тому, що розслабляють свої тєлєса на диванах, а часто це робота, сім‘я, здоров‘я, і вони в цьому каються. Чого б уже не сказати прямо – я дуже хороший, я просто неймовірно благочестивий і хочу бути ще кращим, але ось робота, родичі і сусіди, яких Ти дав мені, не дають можливості?

Безумовно, що храм, богослужіння і молитви, це дуже важлива частина християнського життя, але це лише частина цього життя, якщо навіть і головна. Проблема в тому, що цим умовним храмовим простором, цією храмовою огорожею і формальною обрядовістю обмежується сьогоднішнє благочестя. Зводити християнське життя до вичитування молитв і відвідування храму, це помилка, яка приводить до розщепленого мислення і до протиставлення свого християнського покликання роботі,сімейним стосункам, іншим людям, світу, часу в якому живеш і так аж до антагонізму. Все це для тебе стає спокусою і випробуванням, все воно потребує лише терпіння і компромісного відношення. І так людина, яка шукала Бога і оновлення, з‘їжджає в постійне невдоволення, роздратування, осудження, в постійну напругу і протистояння.

Із цитати св. Іоана Лєствічніка видно, що преподобний розумів християнське благочестя дуже широко. Власне таке благочестя немає якоїсь спеціальної форми, це скоріше життя у Богові, чи біблійною мовою – ходіння перед Богом. Коли людина навертається до Бога, то єдине, від чого їй треба відмовитись, це від гріха, все інше вона може залишити собі. Весь світ, це храм Божий, а все твоє життя, це богослужіння. Немає якогось спеціального благочестя, є лише твоє життя, а в цьому житті є храм, сім‘я, богослужіння, друзі, молитви, робота, піст, зустрічі, обов‘язки, можливості, успіхи, невдачі… І не треба ці речі протиставляти між собою. Життя, це дар Божий, а все, що ми маємо, це можливість.

Все життя може стати молитвою, все, що ти робиш, може бути служінням і радістю. Твоя робота, твої домашні клопоти, твої стосунки, все може бути благословенним від Господа.

Георгій Чічак

Протоієрей, кандидат богословських наук, клірик Храму Святої великомучениці Варвари міста Київ