ЛУЦЬК, ВІТОВТ І КОРОНА, ЯКА НЕ ДІСТАЛАСЯ КНЯЗЮ

Чому боротьба за владу навколо Луцького форуму могла визначити майбутнє України та всієї Європи

Історична повість-есе досліджує одну з найзагадковіших сторінок минулого Волині — Луцький з’їзд європейських монархів та драматичну історію корони Вітовта. Автор розповідає про політичні амбіції Ягайла, роль Уляни Тверської, литовсько-руську державу, давню Волинь та історичні обставини, які могли вплинути на подальшу долю українських земель.

«Що ти побачив у дзеркалі часу?» — так інколи з посмішкою запитують мене друзі, просячи розповісти про зміст моєї щойно виданої збірки з відповідною назвою.
Головним її твором є повість-есе «Вкрадена корона, що могла змінити історію». Вона присвячена легендарному Луцькому з’їзду монархів — події грандіозній, першій і єдиній у своєму роді. Я розповідаю, чому саме Луцьк став місцем проведення цього високого форуму за участі не лише європейських правителів, а й послів Ординського ханства. Здійснюю екскурс в історію самого міста як справжнього сакрального «місця сили» та згадую про дев’ять католицьких орденів, що діяли тут. Окрему увагу приділено єзуїтам — найкращим вихователям королівських родин і водночас видатним інженерам свого часу, які звели біля замку ціле підземне місто, лабіринти якого сьогодні відкриті для відвідувачів.
Проте фокус моєї повісті зосереджений на короні, якою мали увінчати князя Вітовта в замку Любарта — південній резиденції Великого князівства Литовського, чиї володіння простягалися від Балтійського до Чорного моря. Саме в той час народився знаменитий вислів: «Наша земля — від моря до моря». Це була литовсько-руська епоха, що тривала понад століття, закладена ще тоді, коли об’єднані війська русичів і литовців розгромили ординців у битві на Синіх Водах. Та доба була знаменна тим, що литовці поводилися не як завойовники, а переймали наші звичаї та православ’я (починаючи від самого князя Любарта), а державною мовою стала давньоукраїнська (руська).
Союз Литви та Русі, центром якої була Волинь, виявився настільки потужним, що імператор Священної Римської імперії Сигізмунд I Люксембурзький (під чиїм скіпетром було 12 країн Європи, а столицею тривалий час була Прага) вирішив під час Луцького форуму коронувати князя Вітовта. Але цьому не судилося статися: польські представники зірвали подію й залишили з’їзд, адже не бажали появи нового рівноправного королівства.
За іронією долі, на польському престолі тоді сидів також литовець і двоюрідний брат Вітовта — король Ягайло, який започаткував славетну династію Ягеллонів. У повісті я розкриваю таємницю походження його імені: з литовської «Джігейла» перегукується зі «спритним вершником» (співзвучно з «джигітом»). Пояснюю етимологію імен інших литовських князів та навіть назви міста Вільнюс.
Окрему роль у цих фатальних подіях зіграла мати Ягайла — тверська княжна Уляна, яка плела закулісні інтриги та відчайдушно прагнула абсолютної влади лише для свого сина.
Та головний акцент моєї повісті — історичний підсумок: якби не ці сліпі амбіції щодо абсолютної влади, загарбницькі зазіхання та позбавлення українських земель суб’єктності через викрадену корону, світова історія пішла б зовсім іншим шляхом. Тоді Московія просто не змогла б вирости в імперію. Схильність до бездумного підкорення, змови та загарбництва — це ті самі хворобливі амбіції, які сьогодні точнісінько повторює Путін, продовжуючи занурювати світ у той самий «час зла», маркований буквою Z.
Окрім цього, у повісті є розповіді про людські слабкості й забобони королів, а також розвідки про найдавніші епохи Волині — починаючи від доби дулібів та їхнього центру в Зимненському городищі поблизу Володимира.
Розділ новел містить розмаїття сюжетів, зітканих із моїх власних життєвих стежок:
• про «фабрику вождів» у Дніпродзержинську (нині Кам’янське);
• про палац Терещенка на Житомирщині, де зароджувалася перша вітчизняна авіація;
• про заклинателя змій, який умів замовляти слово й виводити отруту після укусу гадюки.
Є тут і новела про еру поліської металургії на Київщині, і про литовського князя Володимира Ольгердовича, який правив у Києві понад тридцять років та збудував фортецю на Замковій горі (тривалість його правління дорівнювала князюванню Володимира Великого та Ярослава Мудрого).
Не оминув я й античні часи: на сторінках збірки оживають археологічні розкопки в Ольвії та розповіді «батька історії» Геродота про праукраїнські терени й племена. А доповнює це все низка медитативних новел про те, чому кожному з нас так важливо знаходити в гармонії з природою самого себе.