«Нехай знищать Лос-Анджелес і Сан-Дієго»: Трамп назвав життя американців «малою ціною»

Вислів президента США про Лос-Анджелес і Сан-Дієго стала новим приводом для суперечок про межі воєнної риторики Вашингтона

Заява Дональда Трампа щодо можливого знищення американських міст у разі іранської ядерної атаки викликала різку реакцію в Каліфорнії. Чому Білий дім змушений пояснювати слова президента і як подібна риторика може вплинути на довіру американців та міжнародних партнерів.

Трамп про знищення двох мегаполісів: це «мала ціна»

Коли президент США говорить про можливе знищення американських мегаполісів як про прийнятну ціну війни, проблема вже виходить далеко за межі одного невдалого вислову. Це питання політичної відповідальності, довіри громадян і того, якою мовою наймогутніша держава світу говорить про ціну людського життя. Дональд Трамп знову продемонстрував, наскільки небезпечною може бути політика, в якій гучна фраза випереджає її наслідки. 5 жовтня на мітингу в Небрасці президент США, захищаючи війну проти Ірану та пояснюючи американцям зростання цін на пальне, заявив, що можливі економічні втрати є «дуже малою ціною» заради безпеки країни. А потім перейшов до слів, які вже неможливо було сприймати лише як чергову політичну метафору: «Нехай вони знищать Лос-Анджелес. Нехай знищать Сан-Дієго». Саме так цю фразу зафіксували американські медіа. І тут виникає питання, від якого неможливо відмахнутися словами про «контекст». Чи може президент Сполучених Штатів називати можливе знищення американського міста прийнятною ціною?

Між «контекстом» і сказаним уголос

У Білому домі поспішили пояснити слова президента. Директор із комунікацій Стівен Чун заявив, що Трамп не закликав Іран атакувати американські міста. За його версією, президент говорив про те, якою була б загроза для США, якби Іран отримав ядерну зброю. Це пояснення має значення. Його не можна просто викинути з картини. Але є й інша частина картини — сама промова. Трамп не сказав абстрактно: «Ядерний Іран становив би величезну загрозу американським містам». Він назвав конкретні міста — Лос-Анджелес і Сан-Дієго — і поставив їх можливе знищення в один ряд із ціною війни. Саме тому реакція в Каліфорнії виявилася такою різкою. Губернатор Гевін Ньюсом назвав слова президента небезпечними. Мер Лос-Анджелеса Карен Басс заявила, що такі висловлювання потенційно можуть поставити під загрозу безпеку міста. Мер Сан-Дієго Тодд Глорія наголосив: його місто не є «побічною шкодою» і не може бути «малою ціною». Цікаво й те, що критика пролунала не виключно з демократичного табору. Reuters повідомляв про негативну реакцію також окремих республіканців. І це вже політична проблема для Трампа.

Лос-Анджелес — не абстрактна точка на карті

У політичній риториці легко говорити про «місто», «територію», «об’єкт», «ціль». Але за цими словами стоять мільйони людей. Лос-Анджелес — один із найбільших мегаполісів США. Сан-Дієго — не просто велике американське місто, а важливий військовий центр. Reuters звернув увагу, що в районі Сан-Дієго перебувають понад 115 тисяч військовослужбовців дійсної служби. Тому будь-яка розмова про можливий удар по цих містах — це не розмова про абстрактну геополітичну карту. Це розмова про американських громадян. Про родини. Про дітей. Про військових. Про лікарні, порти, університети, підприємства, транспорт і мільйони людей, які вранці виходять на роботу, навіть не думаючи про те, що їхнє місто може колись стати частиною президентської риторики про «ціну війни». І саме тут риторика Трампа переходить небезпечну межу.

Чи справді Іран міг би знищити ці міста?

Це ще один принципово важливий момент. Американські медіа звертають увагу, що твердження про можливість Ірану завдати удару по материковій території США не можна подавати як встановлений факт. Los Angeles Times зазначає, що немає ясності, на яких розвідувальних даних ґрунтувалося твердження Трампа, а також нагадує: Іран історично обмежував заявлену дальність своїх балістичних ракет приблизно 1240 милями. Водночас американські посадовці давно висловлювали побоювання щодо потенційного використання космічної програми Ірану для розвитку міжконтинентальних ракет. Тобто тут необхідно розділяти дві речі. Загроза потенційного створення Іраном ядерної зброї — одна проблема. Твердження про неминучість ядерного удару по Лос-Анджелесу чи Сан-Дієго — зовсім інша. Змішувати їх в одну політичну формулу означає підміняти складну стратегію страхом.

Америка вже платить за цю війну

Є ще один парадокс. Трамп намагався пояснити американцям, чому вони мають миритися з високими цінами на пальне: мовляв, це невелика ціна за безпеку. Але проблема полягає в тому, що американці вже оцінюють цю війну не тільки через риторику президента. Вони оцінюють її через власні рахунки. Через бензин. Через ціни. Через інфляцію. Через державні витрати. Через загиблих. І через питання: скільки ще триватиме війна і якою буде її кінцева мета? Дослідження Pew, оприлюднене в травні, показувало: 62% американців не схвалювали те, як адміністрація Трампа веде військові дії проти Ірану, тоді як лише 36% схвалювали цей курс. 59% опитаних вважали рішення застосувати військову силу проти Ірану неправильним. Brookings у своєму аналізі також зазначав, що війна є політично непопулярною, завдає економічної шкоди через зростання енергетичних цін, інфляційний тиск і військові витрати та може впливати на позиції республіканців напередодні проміжних виборів. Отже, слова про «малу ціну» прозвучали в момент, коли значна частина американського суспільства вже ставить під сумнів саму ціну війни.

Небезпечна політика страху

Тут проблема вже не тільки в Трампі. Проблема — у державі, яка звикає до того, що президент може говорити про найстрашніші сценарії так, ніби йдеться про черговий пункт передвиборної промови. Президент Сполучених Штатів має унікальну вагу кожного слова. Його заяви чують союзники. Їх аналізують противники. Їх читають військові. Їх оцінюють фінансові ринки. Їх розбирають розвідки інших держав. І, найважливіше, їх чують самі американці. Тому фраза, яка для політичного шоу може бути лише імпровізацією, на міжнародній арені здатна сприйматися як сигнал. Саме в цьому і полягає головна небезпека.

Трамп уже змушений пояснювати власні слова

Показово, що наступного дня Трамп знову повернувся до цієї теми. Цього разу він заявив, що США не дозволять Ірану атакувати Лос-Анджелес чи Сан-Дієго: «Ми захищаємо наші міста. Ми захищаємо нашу країну». Фактично президент був змушений пояснювати попередню заяву. Але сама необхідність такого пояснення вже багато про що говорить. Якщо президенту Сполучених Штатів доводиться наступного дня переконувати американців, що він не мав на увазі можливість дозволити знищення американських міст, значить, його попередня риторика виявилася настільки неоднозначною, що породила серйозне суспільне питання. Для глави держави, яка володіє ядерним арсеналом і претендує на роль глобального лідера, це далеко не дрібниця.

Найгірший наслідок — не один скандал

Трамп може пережити ще один інформаційний скандал. Його політична база може пробачити ще одну різку заяву. Його противники можуть використати її у виборчій кампанії. Але для США накопичення подібних епізодів створює значно глибшу проблему — ерозію довіри до президентської комунікації. Коли громадяни перестають розуміти, де закінчується політичне шоу і починається реальна державна позиція, кожна наступна заява стає важчою для інтерпретації. А в питаннях війни та ядерного стримування двозначність — надзвичайно дорогий ресурс. США десятиліттями будували свою силу не лише на авіаносцях, ракетах і доларі. Вони будували її на передбачуваності. Союзник має знати, що Вашингтон виконає обіцянку. Противник має знати, де проходять межі. Громадянин має бути впевнений, що президент не ставиться до його життя як до статистичної одиниці. І саме тому слова про «малу ціну» можуть виявитися значно дорожчими, ніж здається їхньому автору.

Америка воює не лише з Іраном — вона сперечається сама із собою

Нинішня історія показує головний американський конфлікт значно краще, ніж черговий мітинг. З одного боку — президент, який наполягає, що Іран не повинен отримати ядерну зброю і що військова кампанія необхідна для безпеки США. З іншого — суспільство, яке дедалі голосніше запитує про ціну цієї стратегії. Між ними — Конгрес, союзники, військові, економіка та американські міста, які не хочуть бути статистикою в чужій політичній формулі. І в цьому сенсі Лос-Анджелес та Сан-Дієго стали символами. Не тому, що завтра їм обов’язково загрожує ядерний удар. А тому, що президент США вперше настільки недвозначно поставив життя мільйонів людей у рамку «ціни», яку суспільство нібито має бути готове заплатити. Саме тут і проходить межа між жорсткою політикою та небезпечною політичною риторикою. Трамп може стверджувати, що його неправильно зрозуміли. Білий дім може пояснювати контекст. Американські медіа можуть ще тижнями розбирати кожне слово. Але залишається проста річ. Президент Сполучених Штатів не повинен привчати свою країну до думки, що знищення американського міста може бути «малою ціною». Бо держава стає слабшою не лише тоді, коли програє війну. Вона стає слабшою тоді, коли її громадяни перестають бути впевненими, що ті, хто наказує воювати від їхнього імені, розуміють справжню ціну людського життя.