Нічого особистого, просто бізнес?
Або про нас і вас в одному човні.
Останнім часом все частіше зі ЗМІ, в блогах і за святковими столами чути звинувачення в сторону духовенства, що ті, начебто, стали вже бізнесменами і тільки гроші в церкві заробляють, нічого святого не залишилось. Самі ці люди в церкву не сильно поспішають, але коли вже прийдеться посвятити-похрестити-похоронити, то їхня розмова зі священиком, як правило, закінчується фразою – «А скільки то буде коштувати, батюшка?».
Деякі навіть виймають тут же гаманець і демонструють готовність зробити «все, як треба» – ми заплатимо, ви тільки нам зробіть! Часто люди навіть з ходу кажуть – «Нам треба таке от, скільки то у вас буде коштувати?». Ви це чуєте, що вони (ви) каж-уть (-ете)?! «Скільки це у вас буде коштувати»! Що гріха таїти, ми теж якось звиклись із такою ситуацією і запросто можемо відповісти – «У нас – 200 грн.». Це мало би бути дуже смішно, якби ж… «Вчора, по 5 і дуже великі, ну або по 3 сьогодні, але дуже малі».
Один знайомий підприємець каже: «Батюшка, ці люди прийшли в храм за послугою, то нехай і платять». Воно то і справді так, але давайте розберемось, хто кому і скільки винен.
Найперше, що хочеться сказати – ми вам не продавці, і ми не на базарі. Повірте, що й ви для нас не мертві душі з гаманцями. Так, нам всім потрібні гроші. Священикам так само потрібні гроші, як і вам, бо для них, як і для вас, ні водоканал, ні обленерго, ані жодна мережа магазинів не роблять поблажок. Ви ж хочете ще прийти посвятити-похрестити-похоронити в красивий храм і щоб тепло там було, і чисто, а воно ж грошей коштує. Нам всім потрібні гроші, але справа в тому, що ми одне одному не для того. Проблема зовсім не в самих грошах. Абсолютно нормально, що ми підтримуємо одне одного, в тому числі і грошами. Ми зациклились на грошах, і до грошей зводиться наша віра, і наші стосунки, ось тут і проблема. Ми всі десь втягнулись в ту ситуацію, ви приходите замовляєте, а ми святимо-хрестимо-хоронимо і нічого особистого.
Не треба говорити, що попи жлоби, зажрались, їм тільки гроші подавай, і рахувати, які ж статки вони заробляють на свічках. Насправді , далеко не всі жлоби, не всі зажрались і не всім подавай, а на свічках статків не заробиш. Якщо ви щось таке побачили по телевізору, то ви ж самі знаєте, що Церква, Христос і Євангеліє зовсім не про те. Спробуйте виключити телевізор і ви побачите, що в світі справді різні люди, а серед них багато хороших священиків.
Якщо ми і «виконуємо ваші замовлення», святимо-хрестимо-хоронимо, то однозначно не тільки і не стільки тому, що нам теж потрібні гроші, а ви платите, але тому, що ми священики і то наша служба. Знайте, ми ходимо не тільки туди, де є гроші, але і туди, де бідність і нужда. Ми робимо і те, за що не платять. Серед добре знайомих священиків, я нікого не знаю такого, хто би відмовився зробити щось для людей по своїй службі, бо вони не заплатять. Роблять! І коли бачать людську біду, то діляться ще й своїм. Це треба вже бути цинічним до кінчиків своїх нігтів і зовсім не вірити Богу, щоб нагло «рубати бабло».
Ми всі разом – і ми, священики, і ви миряни, – жертви сучасної споживацької культури і ринкових відносин купи-продай. Ми вражені цим вірусом до глибини мізків і кісток. Нам всім бракує мудрості, терпіння і простоти, щоб в першу чергу будувати стосунки одне з одним, вірувати і жити, а не переводити все в гроші. Світлі голови з духовенства, як наприклад о. Олександр Шмеман, давно говорять про те, що існує велика різниця між вірою і задоволенням духовних потреб, про те, що Церква – не будинок побуту, а єдність у Христі, – але їх мало хто чує.
Недавно читав інтерв‘ю одного священика, де він на питання журналіста – що вам найбільше не подобається у Вашій роботі? – відповів, що це те, коли його священиче служіння сприймають за шаманство, а його самого – за якогось чаклуна. Ви думаєте, що то наш бізнес – махати кадилом і кропилом, але нас ображає, коли ви так нас сприймаєте. Так, ми десь пристосовуємось до вас і до ситуації, ви пристосовуєтесь до нас, але нікому так не краще. Нас ображає, коли ви просите прийти посвятити квартиру, «бо щось сваритесь», або магазин – «бо впали продажі». Може ви не здогадувались, та ми насправді не для того і не про те, але вам все рівно, вам аби «піп прийшов і почитав якусь молитву», бо вам треба продажі. Те, для чого ми, сьогодні не в моді. У нас не тільки ринкова економіка, у нас ще й ринкові відносини – нічого особистого, просто бізнес. Попит, як відомо, формує пропозицію. Не те, щоб ви винуваті, а ми погані, ми всі попали в якусь засаду.
Проблема споживацтва і відчуження між людьми, це не тільки церковна проблема, вона стосується всіх сфер нашого життя. Це вже спосіб нашого повсякденного життя. Ми ж такі не тільки в храмі, ми ж такі і на роботі, і на вулиці, і з друзями, і в сім‘ї.
Ми давно вийшли із сфери особистих стосунків, ми вже лише користуємось послугами одне одного. Послуги вчителя (або навіть так узагальнено, без-особисто – послуги школи), послуги стоматолога (– лікарні), послуги парикмахера (– салону краси), послуги доставки піци… Покупець-продавець, продавець-покупець, і гроші, гроші, гроші. Наші життєві світи, наші почуття не пересікаються, у нас стосунки на рівні гаманців. Не життя, а суцільний ринок. Деякі молоді люди чесно дивуються – навіщо заводити сім‘ю, якщо зараз запросто можна жити самому – пральна машина є, пилосос є, і все інше теж є, а їсти додому привезуть, ще й подякують за замовлення. Ті, що встигли вже поженитись, запросто можуть з тим покінчити лише по тій причині, що хтось недостатньо успішний. Я сам чув, як одна жінка говорила своєму чоловіку – «Я б терпіла твої заморочки, якби ти хоч нормально заробляв і грошей приносив». Ми не тільки купляємо і продаємо, ми ще й купляємось і продаємось. І це вже запросто, давно і без докорів сумління.
Відомий психолог Еріх Фромм ще в минулому столітті писав – «Для религии опасность представляет практика повседневного существования. Здесь человек перестал заниматься поисками высшей цели в жизни и сделал из себя инструмент, служащий экономической машине, его же руками и построенной. Он заботится об эффективности и успехе, а не о счастье и развитии души. Если говорить точнее, в наибольшей степени религиозной установке угрожает то, что я называю «рыночной ориентацией» современного человека». Релігія і віра, вони про живе, ринок про товар, а продавати, як писав ще Гоголь, можна тільки мертві душі. І знову Фромм: «Человек-товар с надеждой выставляет бирку, пытается выделиться из ассортимента, лежащего на прилавке, он старается быть достойным самого дорогого ценника; но если его не замечают, а других берут, то он может быть обвинен в неполноценности и никчемности». Називається – світ на виворіт. Ми всі добряче хворі, думаємо, що ми такі свобідні і самодостатні, а насправді ми раби матеріального благополуччя і успіху. Чи багато із вас зможе спокійно користуватись кнопочним телефоном на роботі серед колег?
Ми не бізнесмени, не штовхайте нас туди. Ми священики і для нас важливо бути священиками. Якби ми хотіли бути бізнесменами, ми б пішли іншою дорогою, але десь в житті, коли нас ніхто ще не знав, а ми стояли перед особистим вибором і перед Богом, ми вибрали це служіння, і для нас то дорого. Ми можемо бути інколи поганими священиками, у нас може щось не виходити так, як би вам хотілось, але ми не бізнесмени, не шамани і не чаклуни. Ми хочемо залишатися священиками. Ми готові служити вам у Божій правді Таїнствами, молитвою, проповіддю, турботою, сердечною участю, інколи навіть любов‘ю, але ви шукаєте «попа з кадилом». Шукайте Бога, шукайте правди Божої про себе, а ми вам з радістю тут послужимо. Тільки коли ти збираєшся жити з Богом і по-божому, є сенс в тому, щоб святити-хрестити-хоронити. Навіщо ви хрестите себе і своїх дітей, якщо ви ніколи не читали Євангеліє, не знаєте про що то християнство і не збираєтесь ходити в храм? Якщо ви своїм дітям про віру зможете лише сказати – ну це коли паски святять там, яблука? Навіщо вам святити ті паски і яблука, якщо ви не причащаєтесь? Навіщо ви святите свої квартири і будинки, якщо ви до бабок ходите частіше аніж на сповідь?
Ну ви подумайте, а далі буде.