«Сила у дисципліні, сила в спільності»

«Сила у дисципліні, сила в спільності». Феномен людської свідомості.

Більшість людей пасує перед авторитаризмом, втрачає власну індивідуальність, і приймає чужу ідеологію за свою власну. В цьому феномен людської свідомості. Часто саме на ньому ґрунтуються найстрашніші злочини проти людства, коли люди готові замовчувати чи навіть робити антиморальні вчинки. Саме так ставалося при диктатурі Сталіна, Муссоліні та Гітлера.

Ця тема розкривається у німецькому фільмі Деніса Ганзеля «Експеримент 2: Хвиля», заснованому на реальних подіях. Прототипом послужила «Третя хвиля» – психологічний експеримент, проведений учителем історії Роном Джонсом над учнями 10-го класу американської середньої школи на початку квітня 1967.
Тема фільму, як і його проблематика значно глибша та ширша, ніж гуманістична. Вона дещо більше, ніж демонстрація мінусів націонал-соціалізму. Вона загострює увагу на питаннях того, як легко люди піддаються навіюванню, яким сильним може бути стадний інстинкт, та як легко маніпулювати масами, якщо знати, як це робити.

Через переконання психічно-нездорової чи просто надто жорстокої та авторитарної (а чи не можна вважати це хворобою?) людини, що змогла повести за собою маси, чиняться такі події, як Перша та Друга Світові війни, Голодомор тощо.
В німецькій кінокартині «Експеримент 2: Хвиля» угрупування «Хвиля» було дуже подібним за структурою суспільства до Третього Рейху. В них була і форма (в фільмі це білі сорочки); і логотип хвилі, замість свастики; і особливий рух привітання, накшталт нацистського «Heil Hitler!», і звернення до колективізму: «Разом ми сила».

Учні швидко захопилися грою, і це почало призводити до фатальних наслідків. Особливо сильним був вплив на одного хлопця, який сприймав все зовсім не як гру. Вкінці він застрелив свого однокласника і себе, коли зрозумів, що все, у що він вірив – ілюзія.

Звісно реальний експеримент не закінчився так фатально як фільм. Але можливо саме в такий спосіб автор хотів донести до більшості глядачів свою ідею.
Особисто для мене закінчувати фільм настільки трагічно було зайвим. Ще десь на середині було зрозуміло, як страшно, що історія може знову повторитися і що ми не маємо права забувати і надмірно осуджувати людей, що були безмовними свідками і учасниками впливу Гітлера.

Кінострічка з сильним емоційним посилом, що вражає та наштовхнула до роздумів навіть найбайдужішого глядача.