Сильні спільноти починаються з діалогу

У кожної спільноти своя історія, досвід, традиції та виклики. Але що допомагає їй розвиватися? І що відбувається, коли люди, які роками створюють власні організації, освітні, культурні й соціальні проєкти, отримують можливість познайомитися, почути одне одного й побачити, скільки спільного між ними? Саме про це була міжнародна науково-практична конференція «Разом для кращого майбутнього: добрі практики, співпраця і сильні спільноти в європейській Україні», яка відбулася 22–24 жовтня в Ужгороді.

Упродовж трьох днів місто зібрало близько ста учасників із семи країн. Представники одинадцяти національних спільнот, громадських і благодійних організацій, університетів, шкіл, медіа, наукового середовища, дипломатичних установ та державних інституцій приїхали з різним досвідом, але зі спільним інтересом до розвитку активних спільнот і громадянського суспільства.

Я була серед учасників зустрічі й частково допомагала в її організації — контактами та порадами. Я часто буваю на польсько-українських заходах, адже сама належу до польської спільноти й представляю її в різних ініціативах. Цього разу мала нагоду ближче познайомитися з представниками інших національних спільнот України, почути про їхню діяльність, досвід і виклики. Такі широкі зустрічі, де можна побачити розмаїття спільнот не лише через призму власного досвіду, трапляються в моєму професійному та громадському житті не так часто.

Найперше, що хотілося б відзначити, — атмосфера конференції. Це була не формальна присутність представників різних організацій і не чергова конференція, після якої залишаються лише фотографії та сертифікати. Учасники справді слухали одне одного, ставили запитання, знайомилися й продовжували розмови. Програма була настільки насиченою, що навіть після завершення офіційної частини люди не поспішали розходитися. На мою думку, це один із найкращих показників того, що зустріч вдалася.

Ініціатор конференції Віто Надашкевич ще на початку сформулював задум із гумором: «Зазвичай найцікавіше на конференціях відбувається в кулуарах. Ми ж хотіли, щоб не менш цікаво було і під час самої програми». Цього результату, безперечно, вдалося досягти.

Побачити одне одного за межами власної спільноти

Національні спільноти часто сприймають передусім крізь призму збереження мови, культури й традицій. Це важлива частина їхнього життя, але далеко не вся картина. Сучасні спільноти створюють освітні установи, розвивають соціальні послуги, підтримують людей у складних обставинах, захищають права, залучають ресурси, працюють із молоддю, реагують на виклики війни та беруть активну участь у житті своїх громад і країни.

Тому важливо бачити в них не ізольовані групи, а повноцінних учасників громадянського суспільства. Ця думка проходила через усю програму конференції.

Костянтин Чавага звернув увагу на те, що ми часом продовжуємо мислити категоріями минулого, коли національні громади мали власні школи, товариства, пресу й окрему громадську інфраструктуру. Але сучасне життя змінилося. Представники різних спільнот працюють в одних установах, навчаються в тих самих університетах, займаються бізнесом, волонтерством і громадською діяльністю. Це не означає відмову від власної ідентичності. Збереження культури цілком природно поєднується з активною участю в житті суспільства.

Саме на цій ширшій перспективі організатори запропонували зосередити увагу учасників. Говорили не лише про ідентичність, а й про досвід громадських і благодійних організацій, які допомагають людям самоорганізовуватися, реалізовувати проєкти, залучати підтримку та представляти інтереси своїх спільнот.

Досвід таких організацій може бути корисним далеко за межами спільнот, у яких вони виникли, — для інших громадських ініціатив, територіальних громад і суспільства загалом.

Практики, за якими стоять люди

Однією з найцінніших частин конференції стали презентації конкретних проєктів та інституцій. Вони були різними за масштабом, напрямами діяльності й організаційними моделями, але саме це зробило обмін досвідом особливо цікавим.

Серед представлених прикладів був Закарпатський угорський університет імені Ференца Ракоці II у Берегові. Його історія демонструє, як національна спільнота може створити й розвивати потужну освітню інституцію, готувати фахівців, підтримувати мову та культуру і водночас бути частиною освітнього простору України.

Інший приклад системної роботи — мережа єврейських соціальних організацій «Хесед», яка багато років підтримує людей старшого віку та інші вразливі категорії населення. Це досвід того, як турбота про людей може перерости в професійно організовану систему соціальної підтримки.

Цікавим було знайомство з громадськими медіа, зокрема «Радіо Львів», яке поєднує журналістську діяльність з освітніми та культурними проєктами, серед яких Школа молодого журналіста.

Окрему увагу привернув «Культурний хаб Південь». Це приклад того, як переміщені через війну спільноти, навіть утративши звичне середовище життя, можуть відновлювати активність, підтримувати одне одного, зберігати культурні традиції та долучатися до громадського й волонтерського життя.

Були представлені й ініціативи зі збереження історичної спадщини: генеалогічні дослідження, відновлення родинної історії, приватні музеї та скансени. Деякі з них допомагають українським містам і селам відновлювати зв’язки з людьми, чиї родини походять із цих місцевостей, але нині живуть за кордоном.

Важливим відкриттям для багатьох стала діяльність ромських громадських організацій. Йшлося про підтримку людей, які постраждали від війни, розвиток молодіжного лідерства, адвокацію та привернення міжнародної уваги до потреб ромських спільнот. Зокрема, президентка громадської організації «Голос Ромні» Анжеліка Бєлова долучилася до обговорення становища національних спільнот під час війни та європейської інтеграції.

Поєднання таких різних прикладів дало можливість побачити, наскільки різноманітною є діяльність національних спільнот і скільки напрямів роботи часто залишаються поза увагою. Один із відгуків учасників дуже влучно передає це враження: «Кожен виступ ніс відкриття, нові ідеї, збагачував моє уявлення про життя нацменшин – те, що до цього моменту залишалося поза моєю увагою».

Розмова не лише про досягнення

Важливо, що конференція не перетворилася на послідовність історій успіху. Учасники говорили і про складні питання, які потребують системних рішень.

Серед них — політичне представництво національних спільнот. Участь у дорадчих органах важлива, але вона не повинна підміняти реальний вплив на ухвалення рішень. Йшлося про необхідність ширшої участі представників спільнот у місцевому самоврядуванні, політичному житті та формуванні державної політики.

Не менш актуальною була тема освіти: забезпечення шкіл кваліфікованими педагогами, підготовка нових кадрів, збереження можливостей навчання рідними мовами та розвиток освітніх інституцій.

Окремо обговорювали адвокацію, захист прав та інтересів людей і спільнот, дезінформацію, переміщення внаслідок війни, збереження культурної ідентичності та участь громадських організацій у відбудові України.

До розмови долучилися представник Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Коврей, експертка ОБСЄ Людмила Тимощук, представники місцевого самоврядування, дипломатичних установ та інших інституцій. Учасники також отримали можливість почути позиції представників міжнародного й державного середовища.

Особливою частиною програми стала дискусія консулів Польщі та Румунії, яку модерував професор Анджей Бонусяк. Говорили про взаємодію держав із національними спільнотами та співвітчизниками за кордоном, підтримку освіти й культури, можливості дипломатичних установ і нові виклики, які принесла повномасштабна війна. Цю тему продовжили під час візиту до Генерального консульства Угорщини в Ужгороді.

Звісно, вирішити всі ці проблеми за три дні неможливо. Але можливість зіставити різні погляди, почути досвід інших країн та познайомитися з людьми, які вже працюють над конкретними рішеннями, допомагає краще зрозуміти спільні виклики й можливості для співпраці.

Десять сакур і значно більше, ніж символ

Однією з найбільш пам’ятних подій конференції стала акція «Сад народів». 23 жовтня на Православній набережній в Ужгороді представники різних національних спільнот разом висадили десять сакур.

Це був подарунок місту й водночас символічне продовження головної ідеї зустрічі: різні культури можуть розвиватися поруч, зберігаючи власну самобутність.

Мені подобається ця метафора. Адже не обов’язково бути однаковими, щоб знаходити спільну мову, працювати разом і бути частиною одного суспільства.

Цікаво, що акція вже стала приводом для нових пропозицій. Учасники анкетування запропонували включити «Сад народів» до екскурсійних маршрутів Ужгорода, розповідати про нього в інших містах і встановити інформаційну табличку з поясненням, які спільноти висадили дерева. Тож є підстави сподіватися, що сад стане не лише згадкою про конференцію, а й постійним місцем знайомства з культурним розмаїттям міста.

Найкращий результат – те, що відбуватиметься далі

Після завершення конференції організатори зібрали відгуки учасників. Попередні результати анкетування 18 респондентів показали, що 82% найвищим балом оцінили відповідність заходу своїм очікуванням. 83% назвали нові знайомства та контакти серед найцінніших результатів, 72% відзначили можливості для партнерства, а 56% уже повідомили про конкретні домовленості щодо подальшої співпраці. 89% зацікавлені в участі в наступній очній конференції.

Ці результати показують, що учасники побачили практичну цінність зустрічі: нові контакти, можливості для власних організацій і перспективи спільних ініціатив.

Серед напрямів, у яких учасники хотіли б співпрацювати, найчастіше називали спільні грантові заявки та міжнародні й транскордонні партнерства. Також є інтерес до освітніх проєктів, культурних ініціатив і збереження спадщини.

Один із учасників назвав конференцію «ідеальним балансом отримання інформації та нетворкінгу». Думаю, це дуже точна характеристика. Адже важливо не лише отримати нові знання, а й мати час для розмови, знайомства та пошуку точок дотику.

Водночас учасники бачать потребу в продовженні спілкування між конференціями: через тематичні робочі групи, взаємні візити до організацій, спільні проєкти та обмін інформацією про можливості. Саме ці пропозиції можуть стати наступним кроком після зустрічі в Ужгороді.

Конференція стала ініціативою Віто Надашкевича та громадської організації «Спільна Справа». Її підтримали благодійний фонд Poland Helps Ukraine і Кредобанк. Організаційну підтримку надали благодійний фонд «Бері» та ініціатива LLB, інформаційними партнерами були Польське радіотовариство «Радіо Львів» та U.P.M.P. – Україно-польська медіаплатформа. Важливу роль у підготовці та змістовному наповненні заходу відіграли Наукова рада, до складу якої увійшли вісім дослідників, та організаційна команда.

За три дні відбулося 43 виступи та сім панельних дискусій, учасники представляли одинадцять національних спільнот і сім країн. Це 28 годин насиченої програми, понад 2500 людино-годин спілкування й обміну досвідом.

Я повернулася з Ужгорода з відчуттям, що такі зустрічі справді потрібні. Особливо зараз, коли війна змушує кожного зосереджуватися на власних проблемах і щоденних викликах. Важливо знаходити час і можливості виходити за межі звичного кола, знайомитися з досвідом інших, дізнаватися про їхні ініціативи та шукати те, що можна робити разом.

За три дні в Ужгороді відбулося чимало знайомств і розмов. Тепер важливо, щоб вони продовжилися у взаємних візитах, нових партнерствах, спільних проєктах та ініціативах. Саме за цим і буде видно, наскільки вдалим виявився цей захід.