В суботу переглянув гарний документальний фільм Jerzy Lubach «Trudne braterstwo» («Важке братерство»), присвячений українсько-польському союзу 1920 року
В суботу переглянув гарний документальний фільм Jerzy Lubach «Trudne braterstwo» («Важке братерство»), присвячений українсько-польському союзу 1920 року.
До речі, сьогодні день народження одного з його авторів, маршалка Юзефа Пілсудського. Подібно як і головний отаман Симон Петлюра, він добре розумів російську загрозу та водночас увесь цей час боровся з внутрішньою опозицією, яка вважала його надмірним українофілом.
Наведу декілька цитат з фільму. Висновки про паралелі та відмінності тодішньої і нинішньої ситуації запрошую робити самостійно.
Юзеф Пілсудський: «я переконаний, що російські Совіти будуть намагатися атакувати Польщу. Незважаючи на те, яким буде їх уряд, Росія є затято імперіалістична. Їх напад на Польщу залежить у першу чергу від українського питання. Вони мусять отримати припаси і постачання з багатої України. Якщо справа України вирішиться на їхню користь, вони підуть на Польщу».
Симон Петлюра: «ми повинні бути в дружбі чи ворожнечі з поляками, ми не можемо бути нейтральними щодо них. Я вибрав першу концепцію, тому що для другої у нас нічого немає. Я не знаю, чи в Польщі враховують перспективи завтрашнього дня чи просто використовують статус кво. Якщо останнє, то це погано для нас і погано закінчиться для Польщі, хоча й не відразу. Може статися, що господарями ситуації стануть більшовики. І тоді ніяка Антанта нічого не зможе зробити».
Тим часом Антанта однозначно вороже ставилася до визволення України з-під влади російських більшовиків, все ще роблячи ставку на Росію як єдиного партнера Заходу.
Проф. Норман Девіс: «наприклад, Ллойд Джордж та інші дотримувалися точки зору, що більшовизм є тимчасовим, це такий фанатичний рух. Це пройде за кілька років, але для цього треба за всяку ціну зберегти цілісність Росії. Ллойд Джордж чекав моменту, коли впаде більшовицький уряд, тоді прийдуть демократи і все владнається, але, звичайно, без України».
Д-р Віктор Голубко: «влітку 1920 року саме тут, у Кам’янці-Подільському, вирішувалася доля Європи. Після відступу українських і польських військ з Києва українська армія обороняла Кам’янець-Подільський і зайняла лінію до Дністра. Польська армія під натиском Кінної армії Будьонного відступила на захід до Львова і далі до Варшави. Євген Коновалець, полковник Українських Січових Стрільців, у цей критичний момент звернувся до Симона Петлюри з пропозицією відійти в Карпати, створити там плацдарм і дати більшовикам проникнути вглиб Європи. Проте Петлюра, вважаючи недостойним розривати союзу з Польщею, відхилив цю пропозицію».
Розгрому основних радянських сил сприяло зупинення Червоної армії Будьонного, котрий зазнав поразки біля Замостя, яке обороняли українці. Водночас під тиском Заходу проходили мирні переговори з більшовиками.
Проф. Норман Девіс: «Західний світ масово поширював радянську пропаганду. Мені було дуже важко переконати своїх колег, що війна з радянською Росією почалася в 1919 році, а не через напад Пілсудського на Київ. І що Київ все-таки не був у складі Росії. Київ був столицею України в 1920 році, окупованій росіянами. Проте влітку 1920 року в Лондоні відбувалися акції під гаслом «Руки геть від Росії!». Внаслідок цього британські та німецькі докери затримували постачання для польської армії, а чеські залізничники перекрили наземні шляхи. В результаті мирних переговорів з більшовиками переможний польський контрнаступ зупинився лише за 150 км від Києва… Ленін, який вважав війну з Польщею дуже важкою поразкою, досягнутий у Ризі мир оцінив як серйозну перемогу. Союзна українська армія залишилася наодинці з більшовиками».
Ідея союзу відродилася лише після падіння комунізму, коли повністю суверенна Польща першою визнала незалежну Україну в 1991 році.
Засновник часопису «Kultura» Єжи Ґедройць: «існування незалежної України є умовою нашої незалежності. Для нас незалежна Україна, без перебільшення, набагато важливіша за вступ Польщі в НАТО».
