Україна та Польща між стратегічним союзом і тінню історії: як питання нагород, пам’яті та політики випробовують партнерство
Коли союзники сперечаються про минуле.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Україна та Польща стали прикладом безпрецедентного політичного і гуманітарного партнерства. Варшава відкрила кордони для мільйонів українських біженців, стала одним із ключових логістичних центрів військової допомоги та найактивніших адвокатів України в Європейському Союзі та НАТО.
Однак уже у 2024–2026 роках стало очевидно: навіть стратегічний союз не здатний повністю нейтралізувати історичні конфлікти. Волинська трагедія, питання діяльності УПА, політика історичної пам’яті та символічні жести державного рівня знову опинилися в центрі українсько-польського діалогу.
Сьогодні суперечки точаться вже не лише навколо архівів чи меморіалів. Предметом політичного конфлікту стали державні нагороди, дипломатичні рішення та публічні оцінки історичних постатей.
Орден Білого Орла для Зеленського: від символу дружби до предмета політичної дискусії
У 2023 році тодішній президент Польщі Анджей Дуда нагородив президента України Володимира Зеленського Орденом Білого Орла — найвищою державною нагородою Польщі. Відзнака була вручена за внесок у зміцнення польсько-українських відносин, захист демократії та безпеки Європи.
Проте навесні 2026 року ситуація різко змінилася.
Президент Польщі Кароль Навроцький заявив про намір винести на розгляд Капітули Ордену Білого Орла питання щодо можливого позбавлення Володимира Зеленського цієї нагороди. Причиною стало рішення української сторони про присвоєння одному з військових підрозділів почесного найменування, пов’язаного з Українською повстанською армією (УПА).
Для значної частини українського суспільства УПА залишається символом боротьби за незалежність від радянського режиму. Натомість польська державна позиція базується на трактуванні Волинських подій 1943–1945 років як масових злочинів проти польського населення. Саме тому будь-які форми офіційного вшанування діячів або структур, пов’язаних з УПА, викликають гостру реакцію у Варшаві.
Поки що рішення про позбавлення нагороди не ухвалене. Станом на 2 червня 2026 року йдеться лише про ініціативу польського президента та майбутній розгляд цього питання відповідними органами.
Волинська трагедія як головний політичний подразник
Попри військове партнерство, саме питання Волинської трагедії залишається найбільш чутливою темою у двосторонніх відносинах.
У 2016 році польський Сейм офіційно визнав події на Волині геноцидом польського населення. В Україні така оцінка часто розглядається як одностороння, оскільки українські історики наголошують на взаємному характері насильства між українським та польським населенням у роки Другої світової війни.
У 2017 році Україна тимчасово заборонила проведення польських ексгумаційних робіт після демонтажу пам’ятника УПА в польському селі Грушовичі. Згодом сторони відновили переговори, але питання меморіалізації залишилося відкритим.
У 2024–2025 роках Україна та Польща активізували спільні пошукові та ексгумаційні роботи. Польська сторона продовжує наполягати на повному встановленні місць поховання жертв Волинської трагедії, а Київ закликає уникати політизації історії та використовувати науковий підхід до дослідження минулого.
Саме навколо цих процесів сьогодні формується значна частина дипломатичних суперечок між державами.
Політика нагород як інструмент державної пам’яті
І в Україні, і в Польщі державні нагороди давно перестали бути лише церемоніальним атрибутом.
Для Варшави ордени та відзнаки є частиною політики історичної пам’яті. Для Києва — також елементом формування національного наративу під час війни.
У 2024 році президент України Володимир Зеленський ініціював законодавчі зміни щодо позбавлення державних нагород осіб, які діяли проти інтересів України. Пізніше РНБО ухвалила рішення про позбавлення нагород низки осіб, яких українська влада вважає причетними до антидержавної діяльності або співпраці з Росією.
На тлі цих процесів новий резонанс викликало рішення колишнього посла Польщі в Україні Бартоша Ціхоцького повернути українську державну нагороду «За заслуги» III ступеня, отриману від президента України у 2022 році. 1 червня 2026 року дипломат повідомив, що передав орден українській стороні через посольство України у Варшаві. Свій крок він пояснив незгодою з рішеннями української влади щодо вшанування військових підрозділів, які апелюють до традицій Української повстанської армії. Водночас Ціхоцький наголосив, що його рішення не означає зміни ставлення до України як держави та не применшує підтримки українського народу в боротьбі проти російської агресії.
Цей жест набув особливого символізму з огляду на роль самого дипломата в українсько-польських відносинах. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року Ціхоцький залишився працювати в Києві, ставши одним із небагатьох послів держав Європейського Союзу, які не евакуювалися з української столиці. У той час його присутність розглядалася як демонстрація довіри та солідарності Польщі з Україною.
Одночасно Україна продовжує відзначати дипломатів та іноземних діячів, які сприяють підтримці держави під час війни. Зокрема, у 2025 році орденом «За заслуги» III ступеня був нагороджений посол України в Польщі Василь Боднар за зміцнення міждержавного співробітництва.
Таким чином, питання державних нагород дедалі більше перетворюється на інструмент політичної комунікації та історичної пам’яті. Історія з поверненням української відзнаки Бартошем Ціхоцьким та дискусія навколо можливого позбавлення Володимира Зеленського польського Ордена Білого Орла демонструють, наскільки тісно сьогодні переплітаються дипломатія, символічна політика та оцінка історичного минулого.
Чому криза не означає розриву
Попри гучні заяви та історичні суперечки, обидві держави залишаються взаємозалежними партнерами.
Польща продовжує підтримувати Україну у війні проти Росії, виступає за посилення санкційного тиску на Кремль та залишається одним із головних лобістів української інтеграції до ЄС. Польські дипломати неодноразово підтверджували готовність продовжувати співпрацю навіть на тлі складних дискусій про минуле.
Водночас у Варшаві дедалі частіше наголошують, що подальший розвиток партнерства неможливий без відвертого діалогу щодо історичних конфліктів. Представники польської влади прямо заявляли, що повернення до моделі відносин початку війни вже не буде, а історична політика стане одним із ключових елементів порядку денного.
Станом на 2 червня 2026 року українсько-польські відносини перебувають у складній фазі переосмислення. Вони вже не базуються виключно на солідарності воєнного часу, а дедалі більше стикаються з питаннями історичної пам’яті, національної ідентичності та символічної політики.
Дискусія навколо можливого позбавлення Володимира Зеленського Ордену Білого Орла стала лише найяскравішим проявом глибших процесів. Йдеться не стільки про одну нагороду, скільки про боротьбу двох історичних наративів, які протягом десятиліть формувалися по різні боки кордону.
Попри це, стратегічні інтереси України та Польщі залишаються спільними. Обидві країни усвідомлюють, що головним бенефіціаром їхніх конфліктів є Росія. Саме тому майбутнє партнерства залежатиме від здатності поєднати історичну правду, повагу до пам’яті жертв та прагматичну політичну співпрацю в умовах нової європейської безпеки.