Як трудові мігранти годують україну та гальмують економіку

Українські заробітчани б’ють рекорди. У минулому році вони перерахували на батьківщину 14 мільярдів доларів, що на 19% більше, ніж роком раніше. Такі цифри наводить Всесвітній банк, відзначаючи, що працюючи за кордоном українці забезпечили країні 10% ВВП і більше 42% дохідної частини бюджету.

Всесвітній банк оцінив внесок наших заробітчан у вітчизняну економіку навіть вище, ніж Нацбанк. За даними НБУ, в 2018 році гастарбайтери перерахували в Україну близько 10,9 мільярдів доларів. Трудові успіхи українців за кордоном дозволяють експертам заявляти, що, мовляв, гастарбайтери стали справжнім локомотивом нашої економіки.

“Ці гроші підживлюють споживання і сприяють валютної стабільності в країні. Вже найближчим часом заробітчани можуть витіснити металургів зі списку найбільших постачальників долара в Україні. Адже ціни на металургійну продукцію на світовому ринку почали падати, тоді як перекази від трудових мігрантів тільки зростають”, – говорить глава секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрій Забловський.

Втім, не виключено, що в майбутньому плюси можуть обернутися суцільними мінусами, – каже Забловський. Брак робочих рук з кожним роком буде все сильніше гальмувати економічне зростання в Україні. За підрахунками економіста Олексія Куща, якби наші заробітчани працювали на вітчизняних підприємствах, то, замість 14 мільярдів грошових переказів вони могли б згенерувати доданої вартості на 40-50 мільярдів доларів на рік. Але найгірше буде, коли заробітчани вирішать остаточно порвати з батьківщиною, і перевезуть свої сім’ї в Європу. Тоді Україна ризикує втратити і людей, і гроші.

Дорогі заробітчани

У Світовому банку рекордну цифру грошових переказів від наших заробітчан пояснили двома факторами. По-перше, зростає попит на українських робітників за кордоном, провокуючи зростання трудової міграції. По-друге, СБ удосконалив методику підрахунку – в ній враховуються не тільки офіційні перекази, а й, оціночно, інші канали передачі грошей (скажімо, готівкою в “бусиках”).

Економіст, головний експерт Нацбанку Андрій Блінов пояснив: “НБУ оцінює суму приватних переказів в Україну в 2018 році на рівні 10,888 млрд доларів. Звичайно ж, це оціночні дані, зібрані в рамках методології платіжного балансу. Лише половина цієї суми прийшла за офіційними каналах – 3,42 млрд через коррахунки банків, ще 2,26 млрд через міжнародні платіжні системи. А понад 5 млрд доларів – це оцінка. Імовірно, саме така сума передається в Україну неформально – самими заробітчанами, членами їх сімей або знайомими, водіями автобусів і т.д “.

На його думку, оцінка Світового банку в 14 млрд доларів виглядає завищеною. “Зайві” 3 млрд доларів набагато сильніше тиснули б на курс гривні, ніж ми це бачили на протязі минулого року”, – говорить він. Іншими словами, $ 14 млрд від заробітчан могли б істотно обвалити курс долара. “Надходження від заробітчан фактично входять в топ-3 українського експорту поряд з продукцією металургії та АПК. Це чверть товарного експорту з України”, – зазначає Блінов.

Втім, на думку економіста Олексія Куща, вагу заробітчан переоцінюють і в Нацбанку і в СБ. “У ходу кілька економічних міфів. Наприклад, деякі експерти вважають трудову міграцію суцільним негативом, вважають що вона”вбиває” економку. Інші, навпаки, називають її панацеєю і головним двигуном економіки. Насправді правда, як завжди, десь посередині. Заробітчани переводять на батьківщину близько 70% тієї суми, яку їм приписують, тобто, близько 8 млрд доларів за підсумками минулого року. Решта – це заробітки наших IT-шників, які вони отримують на особисті банківські рахунки від іноземних замовників, а також підживлення чорного валютного ринку доларами. Гроші заводяться з банальної схемою – на тих же IT-шників (реальних чи уявних), що працюють як фізособи-підприємці на 4-ій групі – перераховують за липовими актами виконаних робіт до 4 млн гривень на рік на кожного”, – пояснює Кущ.

Виїдуть з грошима?

Скільки наших співвітчизників трудиться за кордоном – точно невідомо. Експертні оцінки розходяться – від 3 млн до 10 млн осіб. На думку Забловського, реальне число може становити 5-7 млн. Олексій Кущ каже, що 2-3 млн чоловік – працюють за межами країни постійно, і ще 5-6 млн – це так звана маятникова міграція (сезонні і тимчасові роботи). Найбільше українців працює в Польщі – за даними тамтешнього МЗС, близько 2 млн осіб. Чимало наших трудових мігрантів також в Росії, Німеччині, Чехії, Ізраїлі і т.д.

“Згідно з соціологічними дослідженнями, найбільше українців приваблює робота в Німеччині. 37% опитаних хочуть працювати саме в цій країні”, – говорить президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. “Україна скочується до мексиканської економічної моделі – коли основний дохід приносять сировина і заробітчани”, – переконаний Кущ.

“У короткостроковому періоді це несе позитивний ефект, оскільки компенсує дефіцит у зовнішній торгівлі (він якраз склав за підсумками минулого року 12,6 млрд доларів). Знижується тиск на внутрішній ринок праці: офіційний рівень безробіття, за методологією Міжнародної організації праці, знизився до 8,6%. Плюс – можливість отримувати зарплату в Польщі, Чехії чи Росії є однією з причин швидкого приросту заробітних плат в Україні (середній показник виріс на 24,8% за 2018 рік)”, – відзначає Андрій Блінов.

В цьому році, за прогнозами Нацбанку, приватні перекази в Україну досягнуть 12,2 млрд доларів. “Причому показник може бути переглянутий у бік підвищення, тому що в деяких країнах Євросоюзу спостерігається рекордно низьке безробіття”, – говорить Блінов.

Польща і Німеччина вже почали відкриту війну за українських робітників. У Німеччині до 2020 року запустять спрощену схем працевлаштування для іноземців, якою можуть скористатися і наші співвітчизники. Схожий законопроект зараз лобіюють і чеські роботодавці, яким також не вистачає робочих рук. Тобто, можна припустити, що вплив заробітчанських грошей на українську економіку буде тільки зростати.

У найближчі роки Європі знадобиться додатково 14 млн трудових мігрантів, тобто, їхати українцям є куди. Але не все так просто. “Нам банально не вистачає людей. Польща вже зняла вершки з нашого ринку праці. Потенціал для подальшої трудової міграції практично вичерпаний. Хіба що продовжить їхати молодь – до 500 тисяч осіб на рік. Але таких масових” трудових десантів “, як в останні роки вже не буде”, – упевнений Кущ. Можуть бути сюрпризи і з грошима.

“Багато заробітчан готові остаточно порвати з батьківщиною і відвезти звідси сім’ї. Отже, перераховувати гроші їм буде нікому”, – вважає глава Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко. На його думку, про радикальні настрої наших гастарбайтерів свідчить кардинальна зміна структури витрат заробітчанських грошей.

“Раніше вони масово йшли в нерухомість. Заробітчани вкладали в житло, будували міні-готелі, магазинчики і так далі. Тобто, вони збиралися заробити і повернутися додому. Завдяки цьому навіть після кризи 2008 року ринок нерухомості західних регіонів, на відміну від східних, не завалився, а продовжив зростати. але з недавніх пір все змінилося. Зараз заробітчани вже не купують квартири. Їх гроші йдуть на життя – їжу, автомобілі, товари масового попиту, розваги. Плюс – накопичення, але поза банківською системою. Тому на економіку ці кошти працюють все менше “, – говорить Дорошенко.

Засвічувати доходи для гастарбайтерів стає все ризикованішим. З недавніх пір до сімєй, які мають годувальника за кордоном, пильно придивляється Мінсоцполітики. Воно намагається змусити такі домогосподарства враховувати закордонні переази в структурі доходів, і масово позбавляє субсидій. Багато заробітчан активно шукають способу залишитися в країні перебування.

“У багатьох країнах Європи для того, щоб претендувати на вид на проживання, потрібно прожити там 3-5 років. Для тих, хто виїхав за безвізу в 2016-му році час “Ч” настане в 2019-2021 роках. Тобто, по суті ми вже впритул наблизилися до точки неповернення”, – упевнений Дорошенко. Зрозуміло, що в цьому випадку потік заробітчанських грошей може помітно вичерпатися. З іншого боку, якщо українські гастарбайтери рушать з тієї ж Польщі далі в Західну Європу, скажімо, Німеччину, то їх заробітки зростуть. Це хоча б частково компенсує можливі втрати від “відмовників”.

Отримали 14 мільярдів – втратили 50

Експерти сперечаються – що було б, якби наші заробітчани, замість того, щоб працювати на польських і німецьких підприємствах, працювали б в Україні. “Більшість трудових мігрантів працюють не за фахом (93% працюють руками), хоча вдома вони могли бути офісними співробітниками, наприклад. Але наша економіка отримує значний приплив валюти з-за кордону, плюс держава вирішує питання з надмірним соціальним тиском всередині України”, – каже Василь Воскобойник.

“Зараз гастарбайтери, крім того, що перераховують на батьківщину, витрачають на життя в країні перебування до 3 млрд доларів плюс платять там близько 500 млн євро податків. А якби вони працювали вдома, то могли б згенерувати для ВВП додатково 40-50 млрд доларів , тобто, в рази більше, ніж переводять грошима. 7 млн ​​штатних працівників українських підприємств дають нам 120 млрд доларів ВВП, тобто, близько 18 тисяч кожен. Вони, а не заробітчани, тягнуть економіку”, – говорить Кущ.

“За оціночними даними, в середньому додана вартість одного працівника в промисловості і АПК становить близько 50 тисяч доларів на рік. Помножте це на 5 млн. І отримаєте кумулятивний ефект”, – зазначає Забловський. На думку Дорошенка, на старті безвіза відправити українців на роботу за кордон – було найкращим рішенням для влади. Інакше вони б просто поповнили ряди безробітних. “Плюс – їде, як правило, найактивніша частина населення. Якби в 2013 році у нас був безвіз, то, цілком можливо, не було б Майдану. Та й зараз, повернися заробітчани додому, вони почали б тиснути на владу, вимагаючи реформ і життя як в Європі”, – вважає Олексій Кущ.

Підприємства ж масово скаржаться на жорсткий дефіцит кадрів. Працювати на будівництвах і заводах просто нікому. Через брак робочих рук вже відкладають запуск нових проектів. “В минулому році компаніям найскладніше було залучити працівників з інструментом. Катастрофічний дефіцит швачок, електриків, слюсарів та кухарів. Якщо в середньому в держслужбі зайнятості на 1 вакансію було близько 10 претендентів, то на вакансію працівника з інструментом припадало лише один зареєстрований безробітний. Згідно з опитуваннями, головними стримуючими факторами розвитку підприємств стали високі ціни на енергоносії, сировину і матеріали. Але і дефіцит кадрів є однією з причин”, – розповіла голова Всеукраїнської профспілки виробничників і підприємців Наталія Землянська.

При цьому Україна продовжує витрачати чималі гроші на підготовку фахівців, які вже завтра можуть поповнити ряди трудових мігрантів – до 8 тисяч доларів на людину. Зрозуміло, що в таких умовах розраховувати на зростання економіки на 5% в рік не варто. Скромні 2-3% – це стеля, для більшого у нас просто не вистачить людей, впевнені експерти.

“Малолюдна територія з африканськими робочими”

На думку Олексія Куща, якщо влада вирішить відмовитися від сировинної економічної моделі і все ж запустять промислову революцію, перша проблема, яку потрібно буде вирішити – це кадри. “Доведеться шукати способи роздобути робочі руки. Причому, африканці й азіати, яким пророкували роль трудових мігрантів в Україну, до нас вже не поїдуть – вони і вдома отримують такі ж зарплати, як у нас. Єдиний вихід – запустити програму повернення українців на батьківщину. Тут вже доведеться подумати над “пряниками” – пільгова іпотека, кредити на бізнес, інші пільги. І, звичайно ж, в країні має зрости рівень життя. Інакше навіщо повертатися”, – говорить експерт.

“У середньо- і довгостроковій перспективі масова трудова міграція поглиблює проблеми. По-перше, по ряду професій вже сформувався дефіцит робочої сили на внутрішньому ринку, який все складніше перекривається можливостями нового навчання. По-друге, посилюється депопуляція (це стосується не стільки самих заробітчан, скільки їхніх дітей, які роблять вибір на користь постійного проживання в іншій країні).

По-третє, це веде до кризи всієї системи соціального забезпечення: якщо сьогодні 11 млн громадян, які сплачують єдиний соціальний внесок, фінансують 12 млн пенсіонерів (співвідношення 9,2: 10), то в найближчі два-три десятиліття це співвідношення може досягти 7:10” , – зазначає Андрій Блінов.

За його словами, ситуація може розвиватися за двома сценаріями. “Відповідно до першого, на нашу малолюдну територію почнуть масово прибувати працездатні жителі бідніших держав (ймовірно, Азії та Африки), які поступово змінять європейський тренд розвитку української держави, однак підтримають систему соціальної допомоги. Згідно з другим, Україна через півстоліття стане вельми малозаселеною країною (за винятком десятка мегаполісів), яка зможе зробити ставку на екологічний туризм та розвиток заповідників. При цьому країна пройде через ряд системних криз системи соціального страхування, які загрожують різким скороченням середньої тривалості життя (через ранню смертність людей похилого віку, інвалідів та інших непрацездатних категорій) “, – малює похмурі картинки майбутнього Блінов.

Третій сценарій, на його думку, – це новий економічний курс: створення нових робочих місць всередині країни і запозичення технологій за рахунок створення спільних підприємств зі світовими концернами. Але чи буде він реалізований в доступному для огляду майбутньому – невідомо.

Джерело: Страна.ua