Ласків: пошук убитих українців, які понад 80 років чекають на гідне поховання

Є історичні трагедії, які не закінчуються разом із війною, адже для нащадків загиблих вони залишаються незавершеною історією доти, доки не встановлено імена жертв, місця їхнього поховання та обставини загибелі. Однією з таких сторінок є Ласків — українське село на Холмщині, нині на території Польщі, де 10 березня 1944 року загинули сотні цивільних мешканців.

6 жовтня 2026 року тут розпочалися пошукові дослідження місць поховань українців, убитих під час Другої світової війни. Роботи організовані за участю Українського інституту національної пам’яті (УІНП), а безпосередньо їх проводить комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля». Про початок експедиції повідомили УІНП та Львівська обласна рада.

На перший погляд, це новина про археологічні дослідження. Насправді ж ідеться про значно більше: повернення забутих або недостатньо вшанованих жертв у суспільну пам’ять, перевірку історичних свідчень і можливість встановити, де саме спочивають люди, чиї життя обірвалися внаслідок насильства.

Водночас Ласків — це не лише історія про минуле. Це й показовий приклад того, як складні питання спільної українсько-польської історії переходять із площини політичних заяв у площину конкретної роботи: отримання дозволів, археологічного пошуку, документування знахідок і підготовки до гідного вшанування загиблих.

1. Що сталося в Ласкові 10 березня 1944 року

Ласків розташований на Холмщині, в історичному регіоні, де до Другої світової війни мешкало українське населення, а події воєнних років призвели до масштабного насильства, руйнування громад і втрати традиційного середовища життя.

За даними Українського інституту національної пам’яті, 10 березня 1944 року в селі відбулося масове вбивство українців, унаслідок якого загинули понад 300 людей. У спільних українсько-польських історичних дослідженнях встановлено дані про 327 мешканців Ласкова, які загинули в 1944 році. Водночас окремі історики називають цифру близько 350 загиблих. Інститут наголошує, що остаточна кількість жертв може бути уточнена за результатами подальших досліджень.

Ця різниця між 327 і приблизно 350 загиблими — не просто розбіжність у статистиці, яку можна залишити без уваги. Вона показує, наскільки важливо зіставляти історичні документи, списки мешканців, свідчення очевидців і результати археологічних робіт, особливо коли йдеться про події, що відбувалися в умовах війни, руйнування населених пунктів і переміщення населення.

Водночас важливо правильно розуміти, що саме означають ці цифри: 327 — це кількість мешканців, про загибель яких є відповідні історичні дані, а не кількість останків, уже знайдених експедицією. Станом на 13 жовтня 2026 року в перевірених офіційних повідомленнях про початок робіт немає підсумкових даних, які дозволяли б стверджувати, скільки похованих людей виявили під час нинішньої експедиції.

Це принципове розмежування для журналістського матеріалу, адже історичні підрахунки жертв, встановлення місць поховань і фізичне виявлення людських останків є різними етапами дослідження.

Хто вчинив напад

В офіційному повідомленні УІНП відповідальність за напад у Ласкові в березні 1944 року пов’язано з підрозділами Армії Крайової та Батальйонів хлопських — польських підпільних військових формувань. Цю саму характеристику наводить Львівська обласна рада, посилаючись на директора меморіально-пошукового центру «Доля» Святослава Шеремету.

Для точності варто називати саме ті формування, які зазначають офіційні українські джерела, не переносячи відповідальність за дії конкретних підрозділів на весь польський народ. Так само історичний аналіз має відрізняти встановлені обставини конкретного злочину від ширшого контексту польсько-українського конфлікту 1943–1947 років.

Визнання загибелі українських цивільних мешканців і встановлення місць їхнього поховання не потребують применшення інших трагедій того часу. Але й пам’ять про інші жертви не може бути підставою для замовчування того, що сталося в Ласкові.

2. Де шукають загиблих і чому важливе православне кладовище

Пошукова експедиція, яка розпочалася 6 жовтня 2026 року, працює на території православного кладовища в Ласкові. Дозвіл на проведення досліджень польська сторона надала комунальному підприємству Львівської обласної ради «Доля» 31 серпня 2026 року. Роботи виконуються на замовлення Українського інституту національної пам’яті.

За словами Святослава Шеремети, частину загиблих поховали на українському кладовищі. Крім того, є інформація про два масові поховання та окремі поховання на території села. Саме встановлення їхнього точного розташування є одним із завдань експедиції.

Тут необхідно зробити важливе уточнення: наявність відомостей про масові могили ще не означає, що їхнє розташування вже остаточно підтверджене археологічно. Пошукова робота має перевірити попередню інформацію, локалізувати можливі поховання та документально зафіксувати результати.

Для дослідників це означає роботу одразу з кількома типами джерел: історичними матеріалами, відомостями про старі поховання, локальними свідченнями та фізичними ознаками на місцевості. Кожне джерело може доповнювати інші, але жодне не варто автоматично вважати остаточним доказом без належної перевірки.

Виявлення місця поховання має значення не лише для археології. Воно дає змогу співвіднести історичні відомості з конкретним простором, встановити межі поховання, зберегти його від випадкового пошкодження та створити передумови для подальшого вшанування загиблих.

Водночас пошук, ексгумація та повторне поховання — це не тотожні процедури. Початок пошукової експедиції не означає автоматичного початку ексгумації всіх останків, а виявлення поховання саме собою не гарантує, що особи загиблих будуть установлені. Це залежить від результатів досліджень, збереженості матеріалів і подальших процедур.

Саме тому коректне висвітлення робіт у Ласкові має зосереджуватися не на передчасних висновках, а на тому, які відомості дослідники можуть підтвердити, що ще потребує перевірки і які наступні кроки будуть необхідними для гідного вшанування жертв.

3. Від дозволу до експедиції: що означає українсько-польська домовленість

Пошукові роботи в Ласкові стали можливими не ізольовано, а в межах ширшого процесу українсько-польської співпраці у питаннях історичної пам’яті. Його важливо розглядати в контексті тривалої дискусії про пошук, ексгумацію та гідне поховання жертв насильства періоду Другої світової війни й повоєнних років.

У спільному комюніке від 16 грудня 2025 року міністерства культури України та Польщі повідомили про результати діяльності Українсько-польської робочої групи у справах гідних поховань. Сторони задекларували прагнення забезпечити прозорі адміністративні процедури для розгляду заяв на пошукові та ексгумаційні роботи. У документі окремо наголошено на праві шукати останки загиблих, ексгумувати знайдені останки, ховати їх відповідно до традицій та забезпечувати близьким можливість відвідувати місця поховання.

Ці принципи важливі, адже історична пам’ять не повинна залежати виключно від політичної кон’юнктури чи мінливих відносин між державами. Пошук останків цивільних жертв є гуманітарним завданням, яке вимагає професійної роботи, правових гарантій і поваги до померлих.

Хронологія пошуків у Ласкові

Ця послідовність показує, що пошук у Ласкові є частиною механізму міждержавної співпраці, а не одноразовою ініціативою окремої організації. Водночас сам факт отримання дозволу не слід плутати із завершенням досліджень: дозвіл створює правові умови для роботи, тоді як її результати мають бути встановлені безпосередньо на місці.

Для української сторони важливо не лише розпочати експедицію, а й довести справу до результату — встановлення поховань, належного документування знахідок і визначення подальшого порядку вшанування загиблих.

Для польської сторони участь у цьому процесі означає практичне виконання домовленостей про доступ до місць поховань і співпрацю з українськими установами. Однак оцінювати повноту співпраці можна буде за конкретними результатами, а не лише за фактом підписання документів.

4. Що говорять офіційні джерела та соціальні мережі — і чого вони поки не дають

Для аналізу цієї історії важливо зіставляти не тільки історичні відомості, а й те, як інформація про пошукові роботи поширюється в публічному просторі.

Основу перевірених даних становлять офіційні повідомлення Українського інституту національної пам’яті, Міністерства культури України та Львівської обласної ради. Їх доповнюють публікації українських медіа, зокрема «Інтерфакс-Україна» та «Львівського порталу». Частина матеріалів у відкритому цифровому просторі відтворює повідомлення УІНП або переказує інформацію організаторів експедиції.

5. Чому пошук загиблих у Ласкові має значення сьогодні

Пошукові дослідження в Ласкові відбуваються в умовах, коли історична пам’ять є частиною суспільного діалогу між Україною та Польщею. Тому результати експедиції матимуть значення не лише для істориків і нащадків загиблих, а й для ширшого розуміння того, як сусідні країни можуть працювати зі складним минулим.

Проте було б помилкою розглядати цю роботу виключно як інструмент міждержавної політики. За кожною цифрою в історичному списку стоїть людське життя, родина, яка могла втратити кількох близьких одночасно, і громада, що пережила насильство та зникнення звичного світу.

Гідне поховання не змінить минулого й не поверне загиблих. Але воно дає змогу завершити хоча б одну з тих справ, які війна залишила незакінченими: встановити місце спочинку, зберегти пам’ять і створити простір, де рідні та нащадки зможуть ушанувати померлих.

Історична відповідальність починається там, де суспільство погоджується дивитися на факти без замовчування, але й без використання трагедії для колективного звинувачення. Пам’ять про українців, убитих у Ласкові, не суперечить пам’яті про польських жертв інших злочинів. Визнання однієї трагедії не зменшує значення іншої.

Саме тому пошукові роботи мають супроводжуватися ретельною документацією, відкритою комунікацією та повагою до всіх родин, яких торкнулися події того часу. Історична справедливість не зводиться до кількості знайдених останків: вона передбачає також збереження імен, встановлення обставин загибелі та можливість гідного вшанування.

Пошук — це початок, а не завершення історії

Станом на 13 жовтня 2026 року найважливіший підтверджений факт полягає в тому, що українська пошукова експедиція розпочала роботу в Ласкові після отримання офіційного дозволу польської сторони. Історичні дослідження містять дані про 327 загиблих мешканців, хоча деякі оцінки сягають приблизно 350 людей. Точне розташування поховань і остаточні результати польових робіт потребують подальшого встановлення.

Тепер важливо, щоб пошук не залишився лише повідомленням у стрічці новин. Наступним кроком мають стати оприлюднені результати, документальне підтвердження знахідок, уточнення історичних даних і зрозумілий план подальших дій.

Понад вісім десятиліть відділяють нас від трагедії Ласкова, але час не скасовує потреби встановити, де поховані загиблі. Поки ці місця не знайдені й не впорядковані, історія залишається незавершеною не тільки для нащадків жертв, а й для суспільства, яке прагне відповідально ставитися до власного минулого.