“Сучасні вимоги до реформи у вищій освіті” – Катерина Танащук

Сьогодні, журналісти Україно-польської медіаплатформи завітали до провідного наукового співробітника Одеського національного політехнічного університету, засновника та директора ТОВ «Науково-дослідний центр «Телекомунікації без меж», голови правління Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Посмітного 25А», «Аркадіївський», «Фонтанська дорога 67» Танащук Катерини Олександрівни.

-Доброго дня, пані Катерино!

– Доброго дня.

– Катерина розкажіть будь ласка, що сьогодні відбувається в системі вищої освіти України, зокрема на рівні спеціалізації, регіональних відмінностей і ступеня підготовки кадрів?

Вища освіта в Україні, особливо на регіональному рівні, сьогодні можна сказати, змагається за життя. Суб’єктивно-об’єктивні фактори ставлять перед вишами нові та складні питання. Насамперед, це добір абітурієнтів. Всі ЗВО (заклади вищої освіти) стикаються з однаковими складнощами зменшення чисельності випускників, конкуренцією з європейськими університетами, необхідністю підвищення вартості навчання з одночасним падінням фінансових можливостей родин з оплати за навчання.

З іншого боку, для сучасних вишів є проблема ресурсного забезпечення навчального процесу. І навіть дуже складна ситуація у матеріально-технічній базі не така страшна, як змістовне наповнення вищої освіти, її кадрове забезпечення. Нарешті розуміння, що кожен ЗВО опинився у жорстких конкурентних умовах, вимагає докорінної перебудови підходів, методів та стратегій роботи. Нещодавно з колегами ми дискутували на цю тему. Якщо, наприклад, казати про економічну підготовку за всією вертикаллю від бакалавра до отримання наукового звання доцент, професор в Україні зашкалює кількість впроваджених у навчальний процес та захищених дисертацій з удосконалення всієї економічної системи, механізмів та методик управління підприємствами. А система управління вишами залишається такою, як і 20 років тому. Ми навчаємо студентів кращим світовим практикам управління підприємствами і досі використовуємо електронну пошту, щоб роздрукувати та побігти підписати документ. Забюрократизованість освітнього процесу покладена на слабке розуміння сучасного менеджменту бізнес-процесів, особливо в освіті, утворюють хибні кола. Викладачі не розуміють «для чого все це потрібно», всіляко відсторонюються від нескінчених паперових «обгорток» навчального процесу, багато талановитих людей просто йдуть з системи. Це дуже складна ситуація, вона існує на всіх рівнях: і по регіонах, і в Києві.

Можливо, так гостро бачу проблему через те, що вже 10 років керую Науково-дослідним центром «Телекомунікації без меж» та добре розумію що таке реалізація ланцюга: придумай – зроби – знайди замовника – впровадь. Нікого не цікавлять наукові дослідження для самих досліджень. Сфера телекомунікацій як інфраструктурна основа переходу до Цифрової економіки 4.0 вимагає швидких, обґрунтованих та проривних підходів, технологій, методик їхнього використання. Термін виконання наукових робіт скорочується до 2-3 місяців, замовники вимагають готових та адекватних рішень.

– Наскільки ми знаємо Ви балотуєтесь на посаду ректора Одеської національної академії зв’язку імені О.С. Попова, в чому особливість цієї кампанії?

Особливостей багато. Насамперед, це стосується так званої «технології» голосування. На заміну старим правилам: зібрали конференцію професорсько-викладацького складу, заслухали програми кандидатів, представників МОН, проголосували. Сформовано нові підходи на кшталт виборів президента. Тобто кожен з кандидатів веде власну передвиборчу агітаційну кампанію, ніхто ні для кого не організовує «зал». Все це вимагає високого ступеню розуміння процесу виборів ректора від трудового колективу. Тобто люди мають зрозуміти, що саме вони, без натяків «зверху» мають обрати ректора. Що ніхто, крім них самих, не проголосує та не обере своє майбутнє керівництво. Що жодні представники міністерства або інші впливові особи не зможуть маніпулювати свідомим вибором академічної громади. Ніхто не зможе сфотографувати бюлетень та потім переслідувати за результати голосування. Вважаю це великим надбанням сучасних реформ в системі освіти, проте такі надбання ще мають усвідомитися викладачами, студентами та співробітниками ЗВО.

– Ваша програма і основні напрямки, в чому відмінність і переваги?

Будь-яка розумна людина, яка хоча б 5 останніх років пропрацювала в системі вищої освіти бачить проблеми та вимагає змін. Проаналізувавши програми інших кандидатів та свою маю сказати, що в певних блоках вони схожі. В цілому всі ми розуміємо проблему. Відмінністю є шляхи вирішення проблеми.

Моя програма побудована на абревіатурі Одеської національної академії зв’язку (ОНАЗ), яка розкривається через 4 взаємопов’язані блоки: Освіта + Наука + Акселерація + Здобутки=ОНАЗ.

Кожен блок має в програмі двояку роль: з одного боку він стосується питання, «що академія має зробити для виживання», з іншого – «що академія має зробити для трудового колективу, його професійного зростання, забезпеченості ресурсами, взагалі фінансової забезпеченості кожного викладача й не зважаючи на розмежовані блоки, червоною ниткою програми є побудова комплексних рішень, заснованих на формуванні основи навчального процесу за рахунок наукового. На мою думку, кожний ЗВО має виконувати дві головні свої функції: навчати за спеціалізацією студентів та за своє спеціалізацією давати державі та суб’єктам економічних відносин якісні наукові рішення. Особливо це стосується Академії. Її роль завжди виходила за регіональні межі. На теренах колишнього СРСР Одеський електротехнійчний інститут зв’язку впевнено тримав 2 місце серед 5-ти електротехнічних інститутів. Ми маємо повернуте це. Сприятливішої ситуації для якісного стрибка ніж сьогодні не варто чекати.

Важким для розуміння, але вкрай необхідним для майбутнього Академії має стати тотальне підвищення кваліфікації. Але Академія не має права перекладати це на плечі викладачів. Ми бачимо значний обсяг інвестицій, який потрібен саме у професорсько-викладацький склад. Ці інвестиції найдорожчі, але й очікувані результати мають поставити науково-навчальний процес на інший ступінь.

Важливо – це готовність наших викладачів, бажання отримувати нарешті визнання та гідну оцінку своєї праці, відчуття спроможності та затребуваності. Досягти цього можливо, складно, але можливо.

– На сьогодні роль інформаційних і цифрових технологій безумовно є локомотивом у світовій економіці, наскільки Ви бачите в цьому процесі внесок України, Одеси і особисто Ваш?

Поправлю Вас, не «локомотивом», скоріше ІКТ сьогодні – це кровоносна система цифрової економіки. Не подобається мені термін діджиталізація. Проте не в цьому річ. Скоріше в тому, що громадяни стають перед новим важливим кроком – застосування інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденному житті. На жаль, не зважаючи на те, що у кожного другого у кармані лежить смартфон, а у кожного третього громадянина є сторінка у соціальній мережі, цифрова неграмотність завелика. Зовсім скоро ми спостерігатимемо «голод цифрових знань та навичок». Допомога в опануванні новими знаннями, організаційний супровід та взаємодія з суспільством має стати одним з головних завдань Академії.

Академія здатна надавати нові знання в частині формування економічних відносин як на ринках послуг в сфері телекомунікацій, так і в процесі взаємодії операторів та провайдерів з галузями економіки. Це стосується і питань доступу до об’єктів інфраструктури, питань тарифікації та ціноутворення при взаємодії операторів зі ЗМІ щодо розвитку інтернет–телебачення, взагалі ОТТ-послуг. Ми маємо суттєві наробки в частині формування регуляторної бази у сфері телекомунікацій, яка, до речі, ґрунтується на достатньому розумінні кращих європейських практик.

Академія має все необхідне для реалізації комплексних високотехнологічних рішень для операторів та провайдерів телекомунікацій, чиї мережі – є основою економічних відносин. У підготовці майбутніх фахівців робити акцент на їхній компетентності та здатності до вирішення комплексних техніко-економічних рішень. Екстенсивний шлях розвитку, на відміну від інших ЗВО, за рахунок впровадження нових не притаманних спеціалізацій, має бути замінений на професійний – інтенсивний. Є чому навчати і без впровадження, наприклад, «менеджменту туризму» чи підготовки школярів до ЗНО.

Важливо – це йти поступово, як кажуть «шляхом нарощення». Ми маємо нарощувати потенціал Академії, а не руйнувати, розвивати та будувати.

– Катерино, Ви «вхожі» до міжнародного рейтингу науковців –кандидат економічних наук, доцент, наскільки, на Вашу думку, Україна інтегрована у світову наукову середу і чи є проблеми?

До речі на початку вересня захистила докторську дисертацію за спеціальністю «економіка та управління народним господарством».

– А яка тема?

«Теоретико-методологічні засади державного регулювання тарифоувторення в сфері телекомунікацій».

Питання інтеграції України в світову наукову середу, на мій погляд, не має вимірюватися кількістю статей в Скопусі. Не буду коментувати питання «взагалі». Щодо сфери телекомунікацій, Академія є суттєвим науковим агентом у формуванні сучасних напрямів розвитку сфери телекомунікацій. Цьому допомагає і членство у Міжнародному союзі електрозв’язку. Однак все швидко змінюється. Нові технології управління BigData, штучний інтелект, Інтернет речей (IoT) – нові виклики, нові зусилля, нові напрями наукових досліджень. Як результат – нові навчальні курси для студентів та фахівців. Ми не маємо часу зупинятися на минулих надбаннях, ми маємо формувати нові – адекватні вимогам суспільства та часу. Більш того, Академія повинна стати провідником цього руху.

– На скільки ми знаємо, крім наукової і навчальної роботи Ви багато часу приділяєте громадській діяльності, зокрема розвитку будинкових комітетів, як Ви встигаєте це все поєднувати?

Моя громадська діяльність – скоріш власне самонавчання з тих питаннь, де я відчувала прогалини в освіті та досвіді. Наприклад, наш науковий центр з 2014 року розпочав комплекс робіт з формування тарифоувторення на послуги доступу операторів та провайдерів до об’єктів інфраструктури. Ми виграли тендер для реалізації наших науково-практичних підходів для Києва. Все це за часом співпало з активізацією створення ОСББ. І мій будинок не був виключенням. Маючи на меті на власні очі побачити як все це має бути організовано на рівні ОСББ, та, безумовно, не будучи байдужою до перспектив мого будинку, взялася за головування в ОСББ. Так сталося, що цей процес мене дуже захопив. Сьогодні ми з Правліннями 3х багатоповерхівок в Одесі вирішуємо дуже складні питання відновлення цих будинків. Стало ясно, це неможливо робити без тісного контакту з мерією, місцевими райадміністраціями, управляючими компаніями, комунальними підприємствами. Взагалі, хочу сказати, що нинішні Голови Правлінь ОСББ більшою мірою – ентузіасти, які, намагаючись допомогти власним будинкам, поринули у зовсім нові відносини. Вони складні, відповідальні, нестабільні в умовах реформування сфери ЖКГ. Можу сказати, що, наприклад, по Одесі формується нова достатньо сильна група Голів Правлінь ОСББ.

Сподіваюся, що ОСББ-шна спільнота зможе стати новою силою, що впливає на місцеве самоврядування. Бо люди, які проходять скрізь складні стосунки у своїх будинках, боротьбу з традиційною байдужістю певного числа співвласників, наклепами, «війну» з монополістами у сфері комунальних послуг, це вже не просто вчорашні домогосподарки, інженери, лікарі, економісти, пенсіонери, це – керівники юридичних осіб, яким випало відновлення занедбаного. І вони гідно з цим справляються.

Взаємовиручка, єдність, обмін досвідом з колегами з ОСББ, самовіддана робота членів Правлінь – це запорука реалізації багатьох планів.

– Ваше бачення розвитку України в короткій, середній і далекій перспективі?

Хочу вірити у краще. Головне – знайти здоровий баланс між бажанням зробити «з наскока», швидше та зваженою продуманою політикою реформування, особливо в сфері телекомунікацій. Ми можемо скасувати ліцензування в телекомунікаціях, проте перед цим треба було впроваджувати пакети технічних регламентів. Щоб не сталося так, що намагання все спростити, призведе до хаосу. Як наслідок, зі спрощення процедур для розвитку операторів та провайдерів, отримаємо безконтрольну діяльність. Негарні приклади цього ми бачимо у своїх будинках по «клубках проводів», натиканих по дахах, розбиті стіни під’їздів задля благих намірів «дати кожному Інтернет».

Мені імпонує динаміка змін, бажання приносити користь країні, хочу вірити, що «молоді» та «натхненні» зроблять переломлять хід історії. Наша держава виборола право на гідність та незалежність. Залишилося вибороти право на гідне життя кожного громадянина.

– Катерино, розкажіть, будь ласка, нашим читачам про свої захоплення, хобі, про що мрієте?

З дитинства захоплююсь великим тенісом, завдяки сину та його неперевершеним тренерам відкрила для себе стрибки на батуті, до речі, Одеська збірна – одна з найсильніших в Україні.

Хобі? Напевне – рух та саморозвиток. Коли людина починає вважати, що все знає, вона «закінчується». Тому, якщо є нагода, читаю, роблю невеличкі відеороліки та отримую велике задоволення від спілкування з людьми, які досягли успіхів у житті. В будинках, де я працюю є стільки цікавих людей: вони прожили життя, вони мають професійні здобутки, вони мають те, чого ще не зовсім вистачає мені – життєвий досвід.

Про що мрію? Напевне, закінчу словами класика: «Хочу прожить жизнь так, чтобы не было мучительно больно за бесцельно прожитые годы!»