Велике інтерв’ю з митрополитом Епіфанієм

Велике інтерв’ю з митрополитом Епіфанієм

Перші випробування Православної церкви України та протистояння з Росією: велике інтерв’ю з митрополитом Епіфанієм. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Прямий.

Голова Православної церкви України митрополит Епіфаній розповів про протистояння з Філаретом, російську церкву та перший рік новостворенної ПЦУ. Про це він розповів в інтерв’ю “Прямому”.

Минає рік, відколи Православна церква України отримала Томос. Яким був цей рік для церкви, і як ви оцінюєте результати?

– Справді, минає такий перший, я би сказав, історичний і відповідальний рік для Православної церкви України. 15 грудня минулого року ми зуміли об’єднатися, створити Єдину помісну Українську православну церкву. І завдяки об’єднавчому собору, який відбувся в стінах Святої Софії, ми зуміли отримати той довгоочікуваний історичний документ, який носить назву Томосу. І в Томосі закріплено раз і назавжди про те, що ми посідає своє почесне 15-е місце в диптиху серед інших помісних православних церков і є незалежною помісною автокефальною Православною церквою України.

– Цей рік був певною мірою складним. Тому що було багато випробувань – як внутрішнього характеру, так і зовнішнього характеру. Але завдяки нашій спільній єдності, яку ми зуміли зберегти, ми отримали і на зовнішньому напрямку певний добрий успіх. Тому що дві інших помісних православних церкви – це Елладська православна церква і Александрійський патріархат – визнали наш автокефальний статус. І це досить впливові і вагомі церкви православного світу, які долучилися до того акту, який був проголошений Вселенським патріархом Варфоломієм.

– Тому ми розуміємо, яка відповідальність лежала на нас протягом минулого року. Тому що ми отримали великий дар – божий дар духовної незалежності. Ми в цьому році святкували 30 років третього відродження Української автокефальної православної церкви і століття боротьби за автокефалію. Не тільки століття. Дехто говорить про три століття, 333 роки перебування в духовному полоні Російської православної церкви. І загалом ми можемо говорити про ціле тисячоліття, починаючи ще зі святого благовірного князя Ярослава Мудрого, який ще в той час хотів поставити митрополита-русича. Тобто ми говоримо про дуже тривалий час, коли наша українська нація прагнула мати свою незалежну помісну Українську православну церкву.

– І це збулося. Збулося на наших очах. І ми, справді всі українці, є не просто співучасниками, а ми є співтворцями нашої новітньої не тільки церковної історії, але це в майбутньому відіграє важливу роль також для становлення нашої незалежної Української держави. Бо зараз ми бачимо, що Українська держава проходить певні випробування. А церква завжди в історії відігравала важливу державотворчу роль. І зараз церква повинна стати тією духовною основою, на якій в майбутньому ми зможемо збудувати ту країну, яку ми всі прагнемо. Ми прагнемо мати сильну, єдину, незалежну, демократичну європейську Україну. Але без єдиної церкви ми ніколи цього не досягнемо. Коли буде церква єдина і сильна, то ми побачимо, що і Українська держава стане ще більш успішною. Але потрібно в майбутньому ще багато попрацювати.

– Тобто пройшло дуже мало часу. Якщо ми говоримо про час, то рік у порівнянні з тисячею років чи навіть з трьома століттями – це ніщо. Попереду нам потрібно ще багато потрудитися, і робити все задля того, щоб всі православні українці об’єдналися навколо Київського престолу. Щоб ми всі як єдиний український народ, єдина українська нація разом славили нашого Бога і служили інтересам українського народу, інтересам нашої Української держави. Бо та церква, яка називає себе українською, насправді за суттю вона не є українською. Чому? Бо якщо релігійний центр знаходиться в країні-агресора, то відповідно та церква не може відстоювати українські інтереси. Вона завжди буде знаходитися під впливом іноземного центру.

– Тому в майбутньому перед нами є ще дуже багато завдань, які ми повинні виконати. І я вірю, що з божою допомогою ми втілимо в життя те, чого ми прагнемо і чого прагне український народ. Але звичайно, що ми пройдемо достойно всі випробування, і церква стане ще сильнішою в майбутньому.

Ви говорите про випробування і говорите про ті плани, які маєте на майбутнє. Чи рік тому ви припускали, через які випробування вам доведеться пройти? Яким цей рік був особисто для вас?

– Загалом було важко передбачити. Наприклад, якщо ми повернемося приблизно рік назад, то важко було передбачити, яким чином буде все відбуватися. Всі різні. До того часу не спілкувалися практично. Ми сіли за єдиний стіл, ми разом, проголосувавши на об’єднавчому соборі, прийняли дуже відповідальні рішення. І, обравши мене як предстоятеля, для мене це було великим випробуванням і великою відповідальністю. Тому що на мої молоді плеча церква поклала такий важкий хрест нести керівництво об’єднаною Православною церквою України. І тому було важко передбачити, яким цей рік буде. Але головне завдання, яке стояло переді мною на той час, – зберегти нашу внутрішню єдність. І протягом цього часу були випробування на єдність з боку почесного патріарха Філарета, який мав особливі думки щодо майбутнього розвитку Православної церкви України, але я побачив, що підтримки немає.

– І тому переді мною стояв також певний вибір. І я вибрав церкву. Тому що це майбутнє, це те, що ми повинні розвивати всі разом. І коли я побачив, що підтримують цю ідею майбутнього розвитку всі виключно, тому що ідея владики Філарета практично не була підтримана… Ми не говоримо навіть про абсолютну більшість. Ми говоримо про всіх, які прагнуть майбутнього розвитку разом. А ті ідеї, які висловлював владика Філарет, не знайшли підтримки. І тому протягом цього року це було теж певним таким нашим внутрішнім випробуванням. Але ми залишились вірними тим постановам, тим рішенням, які були прийняті 15 грудня. Тому що 15 грудня було вирішено напередодні об’єднавчого собору, що попередні структури і Київського патріархату, і УАПЦ повинні бути ліквідовані. Це рішення помісних соборів двох церков. І ніхто одноосібно не може відмінити їх. І ми це довели. Протягом року була певна боротьба, але все ж таки юридично ми завершили всю процедуру, яка пов’язана з ліквідацією попередніх структур і Київського патріархату, і Української автокефальної православної церкви.

Але владика Філарет не визнає ліквідацію Української православної церкви Київського патріархату. Більше того, здійснює хіротонії, які ви не визнаєте, у свою чергу. Чи бачите ви шляхи до порозуміння?

– Загалом ми закликаємо патріарха Філарета повернутися із самоізоляції. Зараз він є ієрархом Православної церкви України. Ми створили йому відповідні достойні умови для його майбутнього служіння і перебування. Ми залишили йому Володимирський собор, резиденцію на Пушкінській, 36, створили всі необхідні для нього умови. Але ми бачимо, що він не прагне примирення. Навіть собор, який відбувся, архієрейський собор в цьому році, 14 грудня, ми закликали, весь єпископат закликав його до примирення. Тобто все залежить від нього особисто. Він повинен прийняти думку всіх. Навіть не більшості, а всіх. І не протидіяти цьому – не протидіяти волі божій.

– Тому що все, що відбулося протягом минулого року, ми бачимо, що цьому сприяє Бог. Це його воля. Але, як ми бачимо, з його боку немає доброї волі і немає бажання до примирення. Але це не залежить особисто від нього: чи він приймає, чи не приймає. Все відбулося законним чином. Те, що було прийнято, було прийнято собором, а не особисто ним, було втілено в життя. І протягом минулого року ми повністю виконали ті постанови, які були прийняті на помісному соборі колегіально. А він хоче особисто відмінити ті рішення, які були прийняті соборно.

Наскільки це протистояння було складно для вас? Адже, я пригадую, ви називали його духовним батьком. І для багатьох ієреїв церкви так само він був духовним батьком. Потім він робив заяви, які були спрямовані особисто проти вас. Наскільки це складно було для вас, і чи тримаєте ви образу?

– Загалом це було складно. Чому? Про це я вже говорив багато і не хотів би повертатися знову до цієї теми. Тому що в минулому вже не могло статися чогось, що було би зараз новим. Але переді мною стояв вибір: чи церква, чи особистість або особа. І тому я обрав церкви, не дивлячись на те, що він справді був не тільки для мене, але й для багатьох архієреїв та духовенства духовним батьком. Він таким і залишається. Ми його поважаємо і любимо, але ми не можемо дозволити йому зруйнувати загалом Православну церкву України.

Одним із найголовніших успіхів справді є визнання двома православними церквами – Елладською та Александрійською. Було заявлено, що у 2020-му можуть відбутися ще кілька визнань. Чи ви можете сказати, якими саме церквами, і коли це може статися?

– Ми бачили, що було багато протидії. І зараз є дуже багато протидії з боку не тільки Російської православної церкви, але й загалом з боку російської держави. Тому що російська держава і російська церква невід’ємно поєднані між собою. Ми не можемо говорити окремо про російську церкву, не згадуючи про те, що це є вплив російської держави. І ми бачили на прикладі Елладської православної церкви, який чинився на ієрархів цієї церкви шалений тиск з боку російської політики і російської церкви. Але, не дивлячись на цей спротив, вони все ж таки дійшли згоди і прийняли практично одностайно рішення про визнання автокефалії Української православної церкви.

– Александрійська православна церква пішла іншим шляхом, побачивши, що такі дискусії є шкідливими, а є вплив та тиск є шаленими, – тому вони одностайно також прийняли рішення, не обговорюючи це публічно. Але патріарх під час богослужіння пом’янув моє ім’я як предстоятеля Української православної церкви і засвідчив про те, що він долучається до того процесу, який започаткував Вселенський патріарх Варфоломій. Тому зараз на порядку денному в декількох церквах також стоїть питання про визнання нашої автокефалії.

– І я вірю, і переконаний в тому, що в наступному році ми отримаємо також визнання декількох помісних православних церков. Я би не хотів називати детально, але це ті церкви, які публічно обговорюють це: і румунська, і кіпрська, і болгарська, і грузинська. Тобто вони дозрівають зараз. І я вірю, що в наступному році вони повинні долучитися до процесу визнання автокефалії Української православної церкви. Звичайно, що буде вестися боротьба, і вона ведеться. Тому що, зазнавши поразки, тут всередині країни можемо згадати ті процеси, які відбувалися напередодні об’єднавчого собору. Ви чули з багатьох джерел, що ніколи об’єднання не буде, ніколи Україна не отримає Томос і визнання. Те ж саме зараз відбувається на міжнародній арені.

– Тобто Москва хоче призупинити той процес, який зараз відбувається загалом в православ’ї. Ми побачили, що інші церкви, дві церкви на початку визнали, і зараз до цього готуються й інші церкви. Тому є намагання з їхнього боку призупинити цей процес, провести якусь православну нараду і так далі. Але вони повинні розуміти одне: якщо буде скликана всеправославна нарада, то вона не може відбутися вже без нашої участі, тому що ми офіційно як церква внесені в диптих. Ми знаходимося в переліку серед інших церков. І тому без нас, без нашого відома вирішувати нашу майбутню долю вже не вдасться, як цього прагне Російська православна церква. Тому я вірю, що православний світ консолідується, і поступово крок за кроком церква за церквою буде і надалі долучатися до визнання нашого автокефального статусу.

Надходять вам сигнали з інших церков про той спротив, який Росія чинить? Спротив або тиск.

– Так, звичайно, надходять. Наприклад, якщо ми згадаємо святкування чергової річниці хрещення Руси-України. Тоді вперше на богослужіння прибув ієрарх Елладської православної церкви. І коли мене журналісти запитували, що це означає, я сказав, що де-факто практично Елладська православна церква визнала наш автокефальний статус. Уявіть собі, що на цього ієрарха почали так тиснути, що він змушений був робити спростування. Хоча він отримав на те благословення і предстоятеля на поїздку. Але, в кінці кінців, він був змушений заявити, що це була його особиста позиція, і він відвідав українську церкву та взяв участь у богослужінні.

– Це свідчить про те, що ті ієрархи, які прибувають до нас на святкування, і прагнуть брати участь у ньому, підтримавши нас, вони потім наражаються на великий спротив. Це було видно, і коли взяв участь один з ієрархів чеської церкви. Зараз є багато ієрархів грузинської церкви, які спілкуються з нами, які офіційно підтримують, у соцмережах висловлюють свою позицію на підтримку української церкви, але вони наражаються на великий спротив з боку російської церкви і держави. Тому в кожній православній церкві є навіть більшість ієрархів, які підтримують автокефалію Української православної церкви, але їм потрібен час, щоб згуртуватися, щоб абсолютна більшість ієрархів висловилась позитивно. І тому буде відповідно прийняте рішення. Так як в Україні є багато парафій, які прагнуть доєднатися, вони дозрівають так само, і в багатьох інших помісних православних церквах цей процес приведе до того, що автокефалія української церкви все ж таки буде визнана ними.

Водночас предстоятель Кіпрської церкви заявляв, що Москва, по суті, готує розкол православ’я. Чи можливий, на вашу думку, розкол православ’я через Україну?

– Це неможливо. Чому? Москва завжди прагнула посісти перше місце у православному світі. І називають себе найбільшою православною церквою. Це насправді так і є. Але без України в майбутньому вони стануть однією із великих церков у православному світі. І тому для них так боляче автокефалія Української православної церкви. Вони розуміють, що якщо православна церква в Україні об’єднає всіх православних українців, то ця церква буде досить великою церквою у православному світі. І тоді російська церква відповідно втрачає свої позиції і втрачає можливість претендувати на першість у православному світі. І тому зараз ми бачимо з їхнього боку певний шантаж Вселенського патріарха, шантаж інших предстоятелів церков, які є певною мірою під впливом Російської православної церкви, що відбудеться розкол. Але як такого розколу не повинно відбутися і не відбудеться у православному світі. Тому що Москва, все що не робить, через цей тиск ми бачимо, що інші навпаки об’єднуються. І цей спротив є певною мірою й Елладської церкви, й Александрійського патріархату на той тиск, який чиниться на них з боку Російської православної церкви.

– Тому я вірю, що в майбутньому всі православні надалі будуть спілкуватися, а Російська православна церква зажене себе в ізоляцію, в так званий розкол. І, в кінці кінців, вони залишаться самі. І прийде той час, коли вони змушені будуть визнати і наш автокефальний статус. Це незворотній процес.

Вони якось на вас виходять, якісь сигнали до вас посилають ? Є якесь спілкування з російською церквою?

– Зараз такого спілкування немає на офіційному рівні. Тільки є спілкування з певними ієрархами з боку Російської православної церкви України, архієреями, які мають певні побоювання. Їх залякують, їх намагаються переконати в тому, що не потрібно брати участь в об’єднавчих процесах. Вони залякують тих, які вже перейшли. І ми зараз бачимо це на прикладі Вінниці, де один з ієрархів – це митрополит Симеон – взяв участь в об’єднавчому соборі від Московського патріархату. І зараз на нього чиниться тиск. Тобто вони обрали Вінницю як певний такий пілотний проект, куди вкладаються шалені ресурси. В суди вони дають позови проти єпархій. Тобто вони хочуть всім іншим показати, що, ось бачите, якщо ви долучитесь, то ви станете подібними до митрополита Симеона.

– Але і це ми здолаємо. Тому що на нашому боці правда. І ми віримо в те, що ми в кінці переможемо. Ми перебуваємо у своїй Українській державі і віримо, що держава буде допомагати, щоб все відбувалося справедливо і в правовому полі. Тому що всюди ми виграємо. Всі судові позови, які подаються з їхнього боку, а це вже сотні, ми не програли до цього часу жодного суду.

Стосовно переходів. Відбулося близько 600 переходів парафій за цей час. Як ви такі темпи оцінюєте? І що, на вашу думку, найбільшим чином заважає переходам?

– Ми бачили певний сплеск після об’єднання, після отримання Томосу. Близько 600 парафій з боку Московського патріархату приєдналися до нашої Православної церкви України. Певною мірою, частина де-факто, а частина вже юридично оформили свої документи. Бо у зв’язку з цими позовами практично по кожній парафії, яка перейшла і приєдналася, Московський патріархат подав судовий позов. І у зв’язку з цим певною мірою вони призупинили процес перереєстрації. І зараз ми бачимо, що існують певні проблеми з боку держави – на рівні обласних адміністрацій немає бажання здійснювати перереєстрацію. Хоча це теж певною мірою протизаконно, незаконно. Кожен повинен діяти в рамках того закону, який діє в Українській державі. І тому є намагання з боку російської церкви призупинити ці процеси.

– І тому зараз певною мірою ми бачимо зупинку переходів. Хоча навіть і останні тижні ми чуємо, що поодинокі випадки існують навіть на сході України, на заході України: парафія за парафією, яка вже дозріла до цього, все ж таки приймає рішення, не дивлячись на ті перешкоди, які в майбутньому будуть у них щодо оформлення документів. Бо кожна громада, яка прагне перейти, вона хотіла би одразу оформити це юридично. А це залежить вже не від нас, а залежить від тих органів місцевого самоврядування. І зараз певною мірою ми бачимо блокування з боку обласних адміністрацій. І ми на це будемо звертати увагу і українській владі, що повинно відбуватися все в рамках закону. Подобається чи не подобається тому чи іншому чиновнику, а він повинен діяти справедливо, бути на боці народу. Тому що громада визначається більшістю. Якщо 90% громада проголосувала, згідно вимог закону, прийняла рішення, а чиновник це блокує, то звичайно, що це несправедливо, і тому ми будемо на це в майбутньому звертати увагу. І коли цей процес буде розблокований, то в майбутньому ми побачимо ще одну таку хвилю переходів з боку Московського патріархату до Православної церкви України. Звичайно, могло бути і більше, бо дехто очікував більшого. Але ми робимо все, що залежить від нас. А те, що не залежить від нас, ми не можемо втілити в життя.

Ви говорите про певне перешкоджання на рівні місцевої влади. За цей рік відбулася загалом зміна влади в Україні. Як ви оцінюєте співпрацю з новою українською владою?

– Загалом цей рік ще був певним випробуванням. Бо відбулася повна перезагрузка української влади. Ми розпочинали свою діяльність при попередній владі, при попередньому президенті Петру Олексійовичу Порошенку, який зробив дуже багато для того, щоб посприяти об’єднавчому процесу щодо отримання Томосу. Тобто він виконав обов’язок як керівника держави. Тому що ми перебуваємо з вами у стані війни. І тому Українська держава повинна дбати про духовну безпеку. Це не втручання Української держави у справі церковні, а це сприяння тому, щоб українська церква була сильною, бо від цього залежить і наше майбутнє, загальна спільна перемога над агресором.

– Звичайно, відбулися вибори і президента, і парламенту, відбулася зміна і парламенту, і президента, і уряду. Але протягом цього часу ми бачимо певну відмінність від попередньої влади і влади, яка зараз є в Україні. Тобто попередня влада більш ставилася відповідально до церкви, а зараз ми маємо також добрі стосунки з українською владою, немає якогось втручання, але на місцях немає інколи такого сприяння і певної допомоги. Але в майбутньому, я переконаний, надалі держава зрозуміє до кінця ту роль, яку відіграє українська церква, справжня українська церква, яка стоїть на засадах того, щоб Україна була сильною державою. Ми не державна церква, ми ніколи цього не прагнули і не були нею. Але ми є державницькою церквою.

– Ми зацікавлені в тому, щоб Українська держава була єдиною і сильною. Бо це тісно пов’язано. Якщо не буде Української держави, то відповідно не буде української церкви. І тому ми прагнемо того, щоб Українська держава була сильною, і робимо все задля того, щоб об’єднувати українську націю і протистояти на сході України російській агресії. Ми маємо зараз більше 600 капеланів, які підтримують дух нашої української армії. І надалі все будемо робити задля того, щоб спільно разом з Українською державою ми робили все корисне для становлення нас як українського народу, як єдиної нації.

Щодо подальших планів. Знаємо, що готуються ваші візити до Афін і до Каїру, де ви маєте співслужити з патріархами Елладським та Александрійським. Коли це може відбутися? Чи вже відомо?

– Зараз іде підготовка до мого візиту. Перше – це до Александрійського патріархату. Оскільки він є другим по честі після Вселенського патріарха. Ми вже розпочали були підготовку щодо візиту до Афін і співслужіння з афінським архієпископом. Але поскільки відбулося визнання з боку Александрійського патріархату, то потрібно робити ці візитації згідно честі. Тому зараз ми ведемо певну підготовку. Я думаю, що вже в цьому році цей візит буде здійснено. Зараз ми узгоджуємо дату. Оскільки Александрійський патріарх зайнятий, і зараз святкування, а потім він має візитації по Африці, я думаю, що десь, можливо, в лютому-березні повинен відбутися такий візит. А потім відповідно вже і відбудеться візит до міста Афін, де також відбудеться таке співслужіння з афінським архієпископом, більш тісніше налагодження євхаристійного єднання, канонічного єднання. І в майбутньому це буде сприяти тому, що до цього процесу долучаться й інші помісні православні церкви.

Чи, можливо, ви будете говорити також про якусь іншу співпрацю з предстоятелями цих церков? Зокрема, в плані навчання українських студентів, священників майбутніх.

– Так, будемо говорити. Тому що ми маємо вже певну співпрацю навіть до визнання нашої автокефалії з Елладською православною церквою. Тому що ми протягом останніх років наші студенти навчаються в університетах Греції. Це у Салонікійському університеті зараз у нас є десь п’ятеро студентів, які вже навчаються. Тому є пропозиції з боку посольства Грецької республіки в Україні, а також з боку Грецької держави щодо обміну студентами. І ми в майбутньому будемо робити все задля того, щоб наші студенти мали можливість здобувати чи другу вищу освіту, чи загалом освіту в університетах Греції, а також налагоджувати тісну співпрацю з Елладською православною церквою. Тому що багато зараз паломників відвідують святині.

– Це особливо стосується святої гори Афон. Тому що це та гора Афон є особливим і унікальним місцем у світі. Це монаша республіка, де кожен православний має можливість долучитися до тієї давньої традиції чернецтва. Бо саме з цього місця чернецтво розповсюдилось на теренах Київської Русі. І Антоній, й інші ченці, які прибули зі святої гори Афон, започаткували тут монастирі, які до цього часу успішно діють. Тому у нас є багато можливостей до співпраці. До цього часу ми були в певній ізоляції, а зараз поступово ми будемо налагоджувати такі тісні стосунки з тими церквами, які долучаться до цього процесу.

Також у ЗМІ з’явилася інформація про те, що можливий найближчим часом візит Вселенського патріарха Варфоломія до України. Коли це може статися? Чи відома його програма?

– Це, напевно, пов’язано з річницею святкування об’єднавчого собору, коли я подякував представнику Вселенського патріарха Варфоломія, який виголосив вітальне слово від його імені. Я наголосив на тому, що ми вже запрошували патріарха Варфоломія в минулому році до відвідин України. І я сподіваюся, що, можливо, вже в цьому році, в 2020 році, він відгукнеться на наше запрошення і відвідає Україну. Але поки що немає такої відповіді, чіткої відповіді щодо відвідин України. Але ми сподіваємося, що побачимо ще раз вже після десятиліття. Бо патріарх Варфоломій відвідував у 2008 році, брав участь у святкуванні чергової річниці хрещення Руси-України. Тому будемо сподіватися, що незабаром він також відвідає Україну з візитом, і кожен матиме можливість з ним поспілкуватися і взяти участь в урочистих богослужіннях.

Ми з вами зустрічаємося перед Різдвом. І традиційно перед Різдвом в Україні спалахують суперечки про дату Різдва, дату святкування. Цього року ми бачили дані опитування про те, що все-таки більшість українців ще не готові до святкування Різдва за новим стилем. Яка позиція церкви в цьому питанні? Чи Православна церква України збирається чекати, коли суспільство дозріє, чи все-таки збирається проводити якусь роботу із роз’яснення?

– Справді, напередодні свят, напередодні Різдва Христового ми бачимо такий сплеск і обговорення календарної реформи. Не просто перенесення дати святкування Різдва Христового. Бо ми святкуємо 25-го. Немає 7-го. Це різні календарі. 25 за Григоріанським календарем, 25 грудня, і 25 грудня за Юліанським календарем. Але, згідно Григоріанського, це 7 січня. Ми говоримо про святкування 25 грудня. Але справді, згідно соціологічних опитувань, ми бачимо, що більшість, а це майже втричі більше тих, які проти перенесення, тобто проти зміни календаря як такого. Тому що це стосується не тільки Різдва Христового, а це стосується загалом всіх свят протягом року, які ми святкуємо. Це потрібно на 13 днів перенести всі нерухомі свята. І тому це важко. І ми бачимо, що українське суспільство поки що до цього не готове.

– Але я неодноразово заявляв про те, що ми готові як церква працювати в цьому напрямку. Але поки що це питання не на часі. Чому не на часі? Ми сьогодні говорили навіть про Елладську православну церкву. Ми знаємо, що свого часу вони перейшли на новий Юліанський календар, бо він більш точний за Григоріанський. Але в Елладській православній церкві відбулося розділення, і до цього часу є 20% тих, які є поза церквою, тобто вони є практично в розколі. Їх називають “старостильниками” і “новостильниками”. А оскільки ми після об’єднання прожили тільки рік, ми не маємо права ставити в основі ті питання, які можуть розділити українське суспільство загалом, не говорячи вже про вірних тільки Православної церкви України. Бо зараз ми бачимо, що з боку Української греко-католицької церкви також є таке обачне ставлення до цього питання. І тому ми надалі будемо робити таку пояснювальну роботу, пояснювати, чому ми можемо змінити календар. Бо ми не святкуємо день народження Ісуса Христа. Ми святкуємо подію народження. Ми не святкуємо певну дату, а ми святкуємо те, що лягло в основу нашого спасіння. Ми згадуємо ту величну подію Різдва Христового і переживаємо її завжди по-новому. Тому що це стосується кожного з нас. Тому в майбутньому, якщо ми побачимо, що більшість православних в Україні прагне цієї зміни, і це не призведе до якогось розділення всередині церкви чи всередині українського суспільства, то це питання буде вирішено позитивно.

Як ви збираєтесь святкувати Святий Вечір і Різдво? Чи навідає вас ваша родина, ваша мама, зокрема, і чи є якісь традиції у Православній церкві України, які утворилися за цей рік і яких ви будете дотримуватись?

– Поки що традицій як таких немає. Тому що це таке перше Різдво. Бо в минулому році ми святкували практично в літаку. Бо 6 числа було вручено Томос про автокефалію, відбулися урочисті богослужіння на Фанарі в Константинополі. А вже, вирушаючи назад, ми в літаку практично святкували Святий Вечір. Тому цей рік буде першим, коли ми спільно тут у Михайлівському Золотоверхому соборі будемо звершувати вечірнє богослужіння, а після разом з братією монастиря ми будемо разом вечеряти, разом колядувати, разом радіти такому величному святу, як Різдва Христового. Тому в нашому українському народі є такі багаті звичаї, як святкувати Різдво Христове. І в кожному регіоні вони відрізняються, але досить-таки колоритні і насичені. І напевно, що жоден з інших православних народів не має таких гарних обрядів, колядок стільки, які прославляють новонародженого Спасителя. Тому ми і будемо святкувати так, як святкує наш український народ, разом з нашим українським народом.

Що для вас є Різдво? Які сенси ви вкладаєте в це свято? І які настанови ваші для вірних?

– Це свято справді є важливим у справі нашого спасіння. Ми повинні розуміти, що у світ прийшов обітований бог заради спасіння кожного із нас. І він звершив це спасіння. Він дав можливість кожному із нас наслідувати вічне і блаженне життя. Але від кожного із нас також залежить, чи ми осягнемо це, чи ми досягнемо цього, чи навпаки ми змарнуємо той час, який дається нам для цього. Бо цей час, який ми живемо, – це певною мірою засіб для того, щоб ми здобули вічне і блаженне життя. І тому від нас залежить, ким ми є, як ми працюємо, чи дотримуємося заповідей Божих, чи ми втілюємо у своєму житті євангельський закон правди і любові. Бо все наше життя базується на любові. Бо і Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного сина. І з великої любові Господь приходить і втілюється в людські плоті. Тобто Бог стає рабом, принижує себе заради того, щоб спасти грішну людину. І ми повинні розуміти те, що без цього ми далі не маємо майбутнього. Тобто тут на Землі наше життя, як прийде час, завершиться. А що далі? А далі вічне буття. Тому що ми створені душею безсмертні. І тому це свято ще раз і ще раз нагадує нам про те, що ми покликані тут на Землі трудитися заради вічності, робити все задля того, щоб здобути ті духовні скарби, які ми понесемо. Бо тут на Землі ми, оскільки фізично працюємо тільки для того, щоб відчувати себе комфортно повсякденно, і дуже часто забуваємо про те, що ми повинні також дбати і про духовну складову, яка є невід’ємною.

– І тому я вважаю, що кожен православний українець в ці дні повинен робити добрі справи і корисні справи: допомагати своїм ближнім, проявляти цю любов до них. І тому в нашому суспільстві є такі добрі звичаї, що. в цей період часу робити подарунки, допомагати, особливо обездоленим, бідним, сиротам. І ми як церква закликаємо всіх до таких добрих справ, до справ милосердя. Тому що Господь прийшов заради нашого спасіння, проявивши любов і принісши у світ мир. Тому і ми повинні нести цю любов, повинні робити те, що буде приводити всіх нас до миру. І в ці особливі дні Різдва Христового ми також підносимо свої молитви до Бога, щоб і в Українській державі запанував справедливий мир. Бо цього миру всі ми з вами прагнемо. Ми не прагнемо війни, але ми прагнемо, щоб Українська держава була єдиною. І ми до кінця будемо відстоювати нашу територіальну цілісність. І віримо, що ми отримаємо перемогу – перемогу над агресором. І після цієї перемоги в Україні можливий справедливий мир.

– Чому ми так переконані? Ми переконані тому, що ми бачимо на прикладі минулого року, що Господь є милостивим до нас і чує наші прохання та виконує їх на благо. Бо якби він не чув наших молитов і прохань, то ми б не об’єдналися. Якщо би ми покладалися тільки на власні фізичні сили, ми би не досягнули таких успіхів, яких ми досягнули протягом минулого року. Ми бачимо, що Господь благодіє в нашому житті, допомагає і сприяє нам. Тому і Господь створить відповідні умови, коли ця страшна, але реальна неоголошена війна на теренах Східної України буде завершена, і ми, всі українці разом, і ті, які зараз перебувають в окупації, і ми до них звертаємося, їм засилаємо свої вітання від Золотоверхого Києва, і бажаємо, щоб вони трималися. Тому що ми всі разом є українським народом, ми відновимо нашу територіальну цілісність, і окупований Крим, і ті райони окупованого Донбасу будуть повернені до Української держави, і всі разом ми будемо і надалі прославляти нашого новонародженого Спасителя, який прийшов у світ і звершив спасіння кожного із нас.