ПОДІЇ З ЛАВРОЮ І ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ
Сьогодні деякі люди намагаються виставити події навколо КПЛ, як повторення гонінь радянської атеїстичної влади на Церкву і закриття Лаври у 1920х роках. Але це явно натягнута аналогія.
Якщо Ви за образами не ховаєте нечисті руського міра і симпатій до путіна, то ніхто Вам не буде заважати молитись Христу Богу і виконувати заповіді Його.
Сьогодні українці борються не з Церквою, а з Москвою. І це боротьба за життя, за виживання, за свій дім і за свою родину.
З приводу власне подій навколо КПЛ, то тут доречніше буде згадати її історію часів Переяславської Ради.
Коли Б. Хмельницький зі старшиною прийняли рішення про об”єднання з Московією, то братія Києво-Печерської Лаври на чолі зі своїм архимандритом Йосифом (Тризною) і Київським митрополитом Сильвестром (Косовом) (другом і наступником св. Петра (Могили)) виказали категоричну незгоду. Митр. Сильвестр навіть якось зачинив браму своєї резиденції перед Гетьманом. Вони також відмовились присягати московському царю на вірність, а посланців, що прийшли схиляти братію до такої присяги, буквально вигнали з Лаври. Через це церемонію присяги Московському царю прийшлось проводити у храмі св. Софії, бо, уявіть собі, чисельне чернецтво печерського монастиря було тоді проти будь-якого єднання з Московією.
Після сумнівного приєднання 1654 року київське духовенство опиралося такому єднанню ще 30 років. Відтак, хитрощами, тиском, грошами і нівелюванням свобод в українській Церкві, які проявлялись зокрема у виборності духовенства, Московії вдалося зламати спротив.
Саме ці події зараз варто собі пригадати, що влучно відображають боротьбу українського народу проти московії і участь Церкви у цій боротьбі, а не загони атеїстичного радянського режиму.