ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ  ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

При виявленні у мережі Інтернет порушення прав інтелектуальної власності, розміщення недостовірної інформації, торгівлі товарами неналежної якості тощо, найголовнішими питаннями для подальшого захисту порушених прав стають: по-перше, визначення власника веб-сайту-порушника (належного відповідача), по-друге, фіксація факту розміщення відповідного контенту на такому веб-сайті в певний момент часу (формування належних та допустимих доказів).

На сьогодні в Україні відсутній реєстр власників веб-сайтів.

Згідно із ч.11 ст. 52-1 ЗУ “Про авторське право і суміжні права” власники  веб-сайтів  зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в службі WHOIS інформацію про себе, проте ця вимога частіше не виконується.

В службі WHOIS можливо переглянути, зокрема, дані про реєстранта доменного імені (ймовірного власника веб-сайту) та реєстратора доменного імені (су’бєкта, який володіє даними про реєстранта доменного імені).

При цьому такі дані будуть доступні лише про поточних суб’єктів, тобто без можливості перегляду інформації про них в режимі зворотнього часу, що може призвести до неможливості визначення суб’єкта відповідальності (належного відповідача) станом на дату скоєння ним відповідного порушення, оскільки ці дані можуть бути змінені в будь-який момент часу. Крім того, дані про реєстранта доменного імені в службі WHOIS можуть перебувати як у відкритому, так і у закритому вигляді (зі статусом Privacy Protection тощо), що також може ускладнити визначення суб’єкта відповідальності (належного відповідача).

Зазначене викликано тим, що база даних WHOIS первісно створювалась не з метою публічного відображення даних для врегулювання можливих юридичних аспектів (встановлення належних відповідачів), а з метою відображення контактів осіб, з якими можливо зв’язатись у разі виникнення адміністративних чи технічних питань щодо доменного імені. Проте сучасний стан розвитку Інтернету диктує потребу вдосконалення вимог до цієї бази даних або відкритого каталогу, як на національному, так і на глобальному рівні. Також, вдосконалення потребує українське законодавство в частині порядку формування доказів в мережі Інтернет та представлення їх на розгляд суду, а також щодо розкриття персональних даних осіб у разі ймовірного порушення ними прав третіх осіб.

Статтею 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначено поняття власника веб-сайту. Ним є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів  іншого власником веб-сайту  вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

При цьому, проблемними залишаються питання визначення належного відповідача у випадках, коли реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер веб-сайту є іноземними суб’єктами, та відповідно не підпадають під юрисдикцію українських судів. Також слід мати на увазі, що реєстрація доменних імен, як правило, здійснюється в онлайн-режимі на підставі даних, повідомлених особисто заявником (реєстрантом доменного імені) без проведення ідентифікації та додаткових перевірок таких даних, тобто ці дані можуть бути недостовірними.

Внаслідок аналізу судової практики, що склалася на сьогодні, та помилок, яких допускають сторони при судовому вирішенні зазначених категорій спорів, слід звернути увагу на наступне:

  • належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник  веб-сайта, особи яких  позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві;
  • якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений  інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для  поширення  недостовірної інформації, зокрема, для необмеженого кола осіб;
  • суб’єкт від імені якого здійснюється інформаційна/господарська діяльність на веб-сайті не обов’язково є власником такого веб-сайту;
  • встановити власника веб-сайту важливо до моменту подачі позову, оскільки в залежності від його статусу (фізична чи юридична особа) залежить юрисдикція суду, а невірне визначення власника веб-сайту може мати наслідком припинення провадження, та відповідно затягування строків вирішення спору; при цьому необхідно зазначати власника веб-сайту як на дату порушення прав, так і на дату звернення до суду за захистом таких прав;
  • реєстратор доменного імені (якщо він не є одночасно хостинг-провайдером відповідного веб-сайту), може надати лише дані реєстранта доменного імені, який не обов’язково є власником веб-сайту, що адресується відповідним доменним іменем;
  • реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер відповідного веб-сайту не є належними відповідачами, оскільки: реєстратор доменного імені лише надає послуги щодо реєстрації доменного імені; хостинг-провайдер виділяє веб-сервер (дисковий простір) для розміщення програмного забезпечення веб-сайту з метою забезпечення функцінування останнього;
  • зміст веб-сторінок необхідно фіксувати якнайшвидше після виявлення певної інформації/об’єктів у мережі Інтернет у разі якщо їх розміщення призводить до порушення Ваших прав – з метою уникнення в майбутньому проблем у разі видалення/зміни такої інформації/об’єктів та як наслідок унеможливлення доказування порушення Ваших прав;
  • фіксація і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет повинні здійснюватись шляхом формування належних та допустимих доказів, які в подальшому будуть враховані судом, з можливістю, зокрема, дослідження технологічних і технічних властивостей контенту, а доказування не повинно грунтуватися на припущеннях.

Більшість із зазначених проблемних питань можливо вирішити шляхом прийняття Правил реєстрації та користування доменними іменами в українському сегменті мережі Інтернет, потреба в яких вже давно назріла.

Так, ще Концепцією розвитку телекомунікацій в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2006 року № 316-р була передбачена необхідність врегулювати на законодавчому рівні питання діяльності з реєстрування, адміністрування і користування адресами та іменами в українському сегменті Інтернет. Проте на сьогодні це не зроблено.

Головним проблемним питанням для встановлення власників веб-сайтів є як саме розкриття персональних даних реєстрантів доменних імен та отримувачів послуг хостингу так і трактування ЗУ “Про захист персональних даних” володільцями/розпорядниками (реєстраторами доменних імен, хостинг-провайдерами) таких даних. Так, дані юридичних осіб апріорі не підпадають під дію цього Закону, оскільки персональні дані можуть бути лише у фізичних осіб.

Для сприяння виробленню позитивної практики щодо ефективного захисту прав інтелектуальної власності та прав осіб від порушень у мережі Інтернет, в квітні 2016 року Об’єднання підприємств “Український мережевий інформаційний центр” (ОП УМІЦ), яке уповноважено здійснювати адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернетвідповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня  2003 року № 447-р “Про адміністрування домену “.UA” та статті 56 Закону України “Про телекомунікації”, акредитувало та підтвердило компетентінсть Консорціуму “Український центр підтримки номерів і адрес”(УЦПНА) щодо:

видачі довідок для встановленнявласників веб-сайтів (належних відповідачів);
проведенні фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет з видачею експертних висновків.
Надання цих послуг здійснюється Центром компетенції як структурним підрозділом УЦПНА із застосуванням онлайн-сервісу “WEB-FIX” на підставі чітко регламентованого Порядку надання послуг, затвердженого ОП УМІЦ, з яким можливо ознайомитись на веб-сайті ОП УМІЦ: http://uanic.net/ та веб-сайті Центру компетенції УЦПНА: http://ip-protect.org/.

При надходженні до ОП УМІЦ запитів щодо надання відомостей про власника веб-сайту, реєстранта та/або реєстратора доменного імені, хостинг-провайдера, підтвердження змісту контенту у мережі Інтернет та інших запитів, пов’язаних із потребою захисту прав у мережі Інтернет, що надходять як від судів (в т.ч. при витребуванні даних), так і від адвокатів, осіб, чиї права потребують захисту від порушення у мережі Інтернет, ОП УМІЦ рекомендує звертатись до Центру компетенції УЦПНА.

На сьогоднішній день вже склалася позитивна практика вирішення спорів з використанням документів, виданих Центром компетенції УЦПНА, в якості доказів як в досудовому, так і в судовому порядку. З такими судовими рішеннями можливо ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на веб-сайті Центру компетенції УЦПНА (http://ip-protect.org/about/judgments). Така судова практика свідчить про скорочення строків вирішення спорів, а також про завершення розгляду справ, які розглядались по декілька років.

Прикладом скорочення строків розгляду справи через швидке встановлення власника веб-сайту в судовому порядку є ситуація, коли суд, отримавши від ОП УМІЦ лист з рекомендацією зобов’язати позивача самостійно звернутись до Центру компетенції для отримання довідки про власника веб-сайту, виносить відповідну ухвалу, яка була виконана позивачем (наприклад, ухвала Господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року по справі № 902/606/17). Також напрацьовується судова практика, коли сторона у справі після неодноразових спроб витребування даних від ОП УМІЦ та не звернувшись безпосередньо до Центру компетенції, намагалась притягнути до кримінальної відповідальності посадових осіб ОП УМІЦ та Центру компетенції за ст.382 КК України (через ненадання відомостей в порядку витребування). Проте суд відмовляє у задоволенні таких вимог через відсутність доказів безпосереднього звернення до Центру компетенції для отримання довідки про власника веб-сайту (наприклад, ухвала Господарського суду м. Києва від 12 жовтня 2017 року по справі № 910/5117/17).

Також позитивним зрушенням є досвід видачі довідок щодо встановлення власників веб-сайтів (що містять відомості в режимі зворотнього часу). Саме такі довідки допомагають встановити належного відповідача у разі зміни даних про реєстранта та/або реєстратора в службі WHOIS після вчинення правопорушення з використання мережі Інтернет (наприклад, рішення Господарського суду Київської області від 20 червня 2017 року по справі № 911/3460/15).

Щодо Експертних висновків за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет, останні приймаються судами в якості належних та достатніх доказів (наприклад, рішення Господарського суду Одеської області від 07 серпня 2017 року по справі № 916/1366/17; постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2017 року по справі № 904/3150/17; рішення Краматорського міського суду Донецької області від 08 вересня 2017 року по справі № 234/18700/16-ц).

Отже, для врегулювання зазначених проблемних питань необхідно на законодавчому рівні передбачити обов’язковість прийняття Правил реєстрації та користування доменними іменами в українському сегменті мережі Інтернет, які на сьогодні відсутні. Ці Правила повинні містити єдину термінологію; порядок та умови надання послуг; процедуру призупинення делегування доменного імені – в якості механізму захисту суб’єктів, чиї права порушуються; визначити статус даних про реєстранта доменного імені, процедуру їх підтвердження, скриття / розкриття; закріпити процедуру досудового врегулювання доменних спорів тощо.

 

Наталя Разиграєва

Директор департаменту "Центр компетенції" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", магістр права