ВОРОЖНЕЧА ПОМІЖ УКРАЇНЦІВ І ЄДНІСТЬ З МОСКВОЮ, ЯК СВЯТО
Прийдешні вихідні для вірян УПЦ, за рішенням сьогоднішнього (23.05) Синоду УПЦ, будуть особливо торжественні. По всіх храмах і монастирях УПЦ мають звершуватись подячні молитви і буде зачитане особливе Звернення ієрархів УПЦ.
Святкуватимуть 31-шу річницю Харківського Собору і 1-шу річницю Собору в Феофанії. Синодали наполягають, що це не просто випадкове співпадіння дат, але спадковість значень.
Значна частина вірян, які слухатимуть це звернення і побожно киватимуть головами, а також і значна частина духовенства толком і знати не будуть про що власне мова. Так уже якось у нас повелося, що основна увага церковної свідомості зосереджена на свічечках і сорокоустах.
Для тих, кому таки цікаво про що йдеться, в кількох абзацах нижче:
Харківський Собор (27-28 травня 1992р)
Історія його починається в листопаді 1991 року, коли повнота УПЦ, рішенням Помісного Собору, звернулася із Запитом до Московської Патріархії про автокефалію. Фактично повернула на відділення від Москви. В Москві від такого повороту неабияк напряглися, сам Запит поклали у дуууже довгий ящик, де такі Запити мають пропадати, і не без допомоги спецслужб, як кажуть знаючі люди, почали обробляти архієреїв УПЦ індивідуально.
В результаті вже через пів року – в травні 92, – із серйозними канонічними порушеннями відбувається цей таки Харківський Собор. Тут майже всі архієреї УПЦ відмовляються від своїх підписів під Запитом про автокефалію Собору 91 року і виступають за приналежність до Москви та підпорядкування їй.
Серед архієреїв підписантів, які відкликали свої підписи і виступили за зв’язок із Москвою, був і сьогоднішній митр. УПЦ Онуфрій.
Таке тодішнє рішення ієрархії УПЦ фактично ще на 30 років штовхнуло українське суспільство у внутрішню ворожнечу і церковну залежність від Москви. Посвяткуємо?
Собор у Феофанії (27 травня)
Після 24.02.22 для українців гостро стало питання про відношення УПЦ до Москви. В своїх промовах Путін зазначив одною із причин того нападу «помощь нашим верующим», як він казав про УПЦ. Пам’ятаю, як посеред духовенства ширились слухи, що ось-ось збереться Синод і УПЦ порве з Москвою остаточно. Йшли тяжкі перші місяці війни, МакДональдс вже заявив, що виходить із Росії через свої моральні принципи, патріарх Кіріл двома руками і вголос благословляв путінських загарбників на вбивство українців, а ієрархія УПЦ мовчала.
Відтак, під сильним тиском суспільства в Феофанії збираються збори, які буквально погодинно переростають в Собор. Втім, Собор цей ясності не вніс від слова зовсім. Цікава ілюстрація неоднозначності рішень Собру, коли самі ж єпископи УПЦ пояснювали їх зовсім по-різному аж до протилежності. Якщо у Львові вл. Філарет запевняв, що нібито тепер УПЦ вже не з Москвою, то в Східних областях архієреї твердили, що нічого не змінилося, ми дальше в МП. Митр. Онуфрій жодного разу не виступив із поясненням та кожного разу за богослужінням чинно поминає в молитвах ім‘я п. Кіріла аж до цього дня.
Були сподівання, що УПЦ прийме якісь рішення на діалог з ПЦУ, як це пропонували в ПЦУ, щоб припинити 30літню ворожнечу в українському суспільстві, але ієрархія УПЦ категорично відкинула такі пропозиції чим продовжила ворожнечу.
Якщо і є якась спільність між цими подіями, то це явно про те, як правдами і неправдами втриматись за Москву і сіяти ворожнечу поміж українців. Місію виконано, тепер можна святкувати, служити подячні молебни, ліпити вареники на ЗСУ і гордитись своєю москвоканонічністю.
Бог їм суддя, а вам краще розуміти, що відбувається.