Віто Надашкевич: “Ми шукаємо не статуси, а справжніх лідерів – батьків успіху крутих громадських проєктів”

22–24 жовтня в Ужгороді відбудеться міжнародна науково-практична конференція “Разом для кращого майбутнього: добрі практики, співпраця і сильні спільноти в європейській Україні”. Її ідейник — Віто Надашкевич, підприємець, засновник юридичної фірми, громадський діяч, волонтер і керівник Poland Helps в Україні. Розмовляємо з ним про те, чому тема національних спільнот сьогодні є не лише питанням культури, чому вона так важлива і актуальна для України.

• Вас багато хто знає через громадську  і волонтерську діяльність, зокрема через Poland Helps. Але ця конференція — це щось нове. Вона більше про спільноти, інституції, управління і майбутнє. Як народилася ця ідея?

Насправді для мене це не нова тема. Я багато років поєдную підприємництво, право, консультування організацій, громадську діяльність і волонтерство. Колись написав книгу “Стратегія успіху”, бо мене завжди цікавило, чому одні ідеї залишаються лише добрими намірами, а інші перетворюються на сильні стабільні проєкти. Книга була присвячена бізнесу, однак в сфері NGO-сів – неприбуткових організацій, питання управління, планування, стратегії ще більш актуально. Вести бізнес насправді значно простіше ніж розвивати неприбутковий проєкт.

Від початку великої війни я спостерігав, як відкрився потенціал національних спільнот України – як завдяки їх зв’язкам вдавалося консолідувати суспільство різних країн на відсіч російській агресії. Люди, які довіряють одне одному, мають свої організації, медіа, школи, культурні центри, соціальні ініціативи, волонтерські мережі. Сильні спільноти роблять сильнішою всю країну, і звісно ж ті громади, в яких безпосередньо функціонують.

Тому ця конференція для мене — не випадковий захід. Це спроба зібрати людей, які реально будують спільноти, і дати їм простір для знайомства, обміну досвідом і нових ідей.

• Раніше ви казали дуже виразну фразу: “Ми шукаємо не статуси, а результати”. Що це означає у контексті конференції?

У громадському житті часто є спокуса дивитися на посади, титули, формальні назви організацій. Але нас передусім цікавить інше: що людина або команда реально зробили? Тобто ми шукаємо справжніх мам і тат крутих ініціатив і непересічних досягнень.

Хтось створив школу. Хтось — університет. Хтось роками розвиває соціальну допомогу для літніх людей. Хтось розвиває медіа, яке згуртовує спільноту разом. Хтось працює з молоддю, організовує табори, культурні події, юридичну підтримку, волонтерські ініціативи. А чи можливий в Україні приватний музей, скансен без жодної державної підтримки? Ось це і є справжні результати. Ми хочемо побачити не тільки “представників”, а людей, за якими стоїть реальна праця. Не формальність, а зміст. Не статус, а досягнення.

• Про національні спільноти часто говорять через призму проблем: права, мова, представництво, конфліктні ситуації. Ви ж робите акцент на добрих практиках. Чому?

Проблеми, звичайно, існують. І їх не можна ігнорувати. Але якщо говорити лише про проблеми, ми ризикуємо залишитися в логіці скарг. А мені цікавіше подивитися на інше: де вже вийшло? Де є успіх? Хто створив модель, яку можуть вивчати інші? Це основа стратегічного аналізу.

Ми хочемо говорити про добрі практики — в освіті, культурі, соціальній роботі, медіа, волонтерстві, молодіжних проєктах, транскордонній співпраці. Наприклад  мережі соціальної допомоги єврейських Хеседів, польських ЗМІ, білоруської правової підтримки та адвокації прав, румунського шкільництва, угорського університету,  молодіжних і волонтерських середовищ тощо. Деякі громади, як кримськотатарська, грецька – втратили все через російську агресію, полишили свої домівки але зараз швидко адаптовуються і розвиваються в нових для себе громадах. У Львові відбулося чудове грецьке свято Панаїр на яке приїхали греки з різних куточків України. Я спілкувався з ними – це здебільшого були біженці, які втратили все на сходів, в Маріуполі. Але вони не втрачають надії і роблять чудові проєкти. Це захоплює!

У кожної спільноти є свій досвід, свої сильні сторони, свої люди, якими можна пишатися. Конференція має допомогти ці успіхи побачити і краще зрозуміти. Поділитися своїми здобутками з іншими – ніхто не збідніє, але усі ми збагатимося.

• Національні спільноти часто асоціюються з традиційним вбранням, танцями, піснями, кухнею. Тобто культурою і традицією. Ви пропонуєте дивитися на них ширше?

Так. Культура і традиція — це дуже важливо. Це красиво, це зберігає пам’ять, це дає людям відчуття коріння, тожсамотноності. Але культурна різноманітність збережеться лише тоді, коли за нею стоятиме сильна спільнота. Якщо спільнота слабка, то з часом не буде і культури. Вона може перетворитися на своєрідний “скансен” минулого — щось, що показують кілька разів на рік на сцені, але що вже не має живого зв’язку з майбутнім.

Я хотів би, щоб ми дивилися на національні спільноти як на живі середовища сучасної України. Це освіта, молодь, медіа, соціальна допомога, волонтерство, правова підтримка, міжнародні контакти, транскордонна співпраця, робота з пам’яттю, розвиток інституцій. Сильна спільнота зміцнює не лише себе. Вона зміцнює свою територіальну громаду і всю країну.

• У центрі конференції опиняються саме громадські організації. Питання їх ефективного управління, можливо теж маркетингу.  Чому саме NGO такі важливі для національних спільнот?

Колись, наприклад у довоєнному Львові, національні громади могли мати значно виразніше інституційне й юридичне оформлення – свою раду, свій суд, бюджет тощо. Сьогодні реальність інша,  сучасна спільнота здебільшого є  неформальною. Її формують люди, яких може об’єднувати мова, походження, культура, пам’ять, віра, досвід, родинні історії. Але щоб діяти в сучасній державі, потрібен інструмент. І громадська чи благодійна організація є саме таким інструментом. Через NGO спільнота може реалізовувати проєкти, отримувати гранти, співпрацювати з місцевою владою, говорити з державними інституціями, залучати партнерів, працювати з молоддю, проводити культурні й освітні заходи, допомагати своїм людям.

Але добре, що українське законодавство дає достатньо ліберальні можливості для об’єднання людей і реалізації ініціатив без надмірної бюрократії.

У контексті європейської інтеграції України ця тема стає ще актуальнішою, як в розрізі врахування прав спільнот, так і в розрізі громадянського суспільства загалом.

• Ви багато працюєте з управлінням і консультуванням організацій. Чи можна сказати, що для національних спільнот сьогодні важливі не лише ідентичність і традиція, а й менеджмент, комунікація, маркетинг?

Абсолютно. Ідентичність — це серце спільноти. Але серце саме по собі не замінить організму. Потрібні руки, ноги, нервова система, дисципліна, комунікація, управління. Якщо організація хоче бути сильною, вона має вміти працювати якісно: планувати, вести проєкти, готувати документи, комунікувати з людьми, розповідати про себе, будувати довіру, залучати ресурси, поважати партнерів, дбати про репутацію. Люди відчувають якість навіть тоді, коли не завжди можуть її пояснити. Якісна подія, добре підготовлений проєкт, зрозуміла комунікація, увага до деталей — усе це притягує. А хаос, формальність і недбалість  — відштовхують.

Тому розвиток NGO — це не лише юридична форма. Це менеджмент, маркетинг, культура роботи і відповідальність перед спільнотою.

• Ви декларуєте що серед родзинок конференції – обєднати лідерів-практиків і науковців-дослідників. Конференція має Наукову раду. Як з’явився цей науковий вимір?

Це виникло дуже природно. Я замйвся і займаюся науковою діяльністю і помічаю що часто світ науки немовби відокремлюється від світу зовнішнього, створює певну «паралельну реальність». Це не добре. Взаємодія практики і науки дає синергічний ефект.  Poland Helps має договір про співпрацю з Жешівським університетом. Одним із напрямів, які нас цікавили, була цивільна оборона — поширення критично важливих знань, корисних для суспільства в умовах війни. Але з’явилася ще одна сфера спільних зацікавлень — національні спільноти, громадянська стійкість, освіта, культура, організації. І саме науковці Жешівського університету запропонували створити Наукову раду конференції. До неї длучилися вчені з інших польських і українських інституцій, ми вийшли на контакт з колегами з Румунії та Угорщини. Думаю Наукова рада – не лише підсилення престижу та підвищення якості змістового наповнення конференції, але і крок до того, що на одній конференції ми не зупинемося 😊

• Ужгород обраний не випадково. Що для Вас символізує це місто?

Ужгород — дуже природне місце для такої конференції. Це безпечніше місто, це Закарпаття, це кордон, це простір зустрічі різних культур, мов і традицій. Це Центральна Європа, Україна, історія багатонаціонального життя і сучасні виклики. Мені здається, що саме в Ужгороді легше говорити про угорців, словаків, румунів, поляків, євреїв, ромів, білорусів, інші спільноти — не як про абстракцію, а як про живу реальність. Закарпаття – регіон де толерантність не є абстракцією. Толерантність – це добре, але часом її замало. Бо толерантність часом – це теж толерування за високою огорожею. А що у нього там – невідомо. Варто підняти ці огорожі, піти в гості один до одного.

І ще одне. Вважалося що на Закарпатті знаходиться центр Європи. Його в якійсь мірі можемо вважати і центром Міжмор’я — простору  Intermarium. Зовсім не нова геополітична концепція, яка має підсилити суб’єктність нашого регіону, зробити його сильним гравцем світової гри, який може стояти за права своїх громадян, і звісно ж забезпечити їх безпеку. А нова, краща реальність народжується тоді, коли люди зустрічаються, знайомляться, починають довіряти одне одному і робити щось разом.

• Однією з найвиразніших частин програми має стати “Сад народів”. Чому Ви вирішили зробити саме таку символічну акцію?

Мені хотілося, щоб після конференції залишилося щось більше, ніж фотографії, пости у Facebook і папка з матеріалами. Дерево — це дуже простий і сильний символ. Воно росте повільно, потребує догляду, вкорінюється в землю і водночас тягнеться вгору.

“Сад народів” — це жест присутності й відповідальності. Кожна спільнота може сказати: ми тут, ми є частиною України, ми маємо свою пам’ять, свою культуру, але також спільне майбутнє. Ми співпрацюємо і допомагаємо одне-одному. І це принесе прекрасні плоди! Цвіт сакури зробить цей світ красивішим.  Для мене це не декоративний елемент програми. Це чудовий символічний образ того що ми робимо.

• Яке Ваше головне очікування від конференції? Що має залишитися після неї?

Принаймні «Сад народів»… Я не хотів би, щоб конференція завершилася лише гарними промовами. Після неї мають залишитися контакти, довіра, нові ідеї, спільні проєкти. Певне средовище спілкування і дії.

Можливо, хтось знайде партнера для освітньої програми. Хтось — експерта для юридичної чи організаційної допомоги. Хтось побачить, як інша спільнота вирішила проблему, з якою він сам бореться роками. Хтось зрозуміє, що його досвід теж цінний і може бути корисним іншим. Теж мотивація.  Хочу, щоб люди вийшли з цієї конференції з відчуттям: ми не самі. Є інші, які теж працюють, будують, помиляються, вчаться, шукають рішення. І разом ми можемо бути сильнішими.

Для мене сильні національні спільноти — це не противага національній єдності. Навпаки. Це ресурс України. Це її багатство в різноманітності, міжнародні зв’язки, соціальна енергія, інтелектуальний капітал. Тому наша конференція — про майбутнє.

Розмовляла Анна Стожко

08.10.2026