“Поляки Закарпаття: війна і ми”. Інтерв’ю з керівництвом Товариства польської культури Закарпаття імені Гнєви Волосєвич

Товариство польської культури Закарпаття (ТПКЗ) імені Гнєви Волосєвич засновано у 1995 році за ініціативи групи ужгородських лікарів польського походження. Польська меншина не має місць компактного проживання на Закарпатті й “розпорошена” по території області, зареєстровані члени Товариства проживають в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Чопі та інших населених пунктах Закарпаття. Це в основному представники інтелігенції – лікарі, педагоги, науковці та службовці, для яких ТПКЗ стало своєрідним клубом, де вони мають змогу спілкуватися польською мовою, брати участь у різноманітних культурно-просвітницьких заходах. Одним із головних напрямків своєї діяльності ТПКЗ вважає пробудження національної свідомості польського населення Закарпаття, збереження і розвиток рідної мови, культури, релігії, традицій і звичаїв. Доброю традицією стало спільне відзначення національних і народних свят, активна участь у культурних заходах, що проводяться у рамках Товариства та всієї області. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог координатора проєктів Польсько-Української Господарчої Палати та Polish Business Center в Україні, журналістки, ведучої програми “Філософія особистості з Анною Стожко” Анни Стожко.

Розмова відбулася з Головою ТПКЗ пані Терезою Проць та заступницею Голови пані Людмилою Федорчук.

– Як війна вплинула на поляків Закарпаття? Чи хтось виїхав через війну до Польщі? Чи є зміни в цифрах товариства сьогодні?

Війна вплинула на польську громаду Закарпаття так само, як і на інші. Ми не знаємо докладної цифри, хто виїхав до Польщі, але, звісно, кількість членів Товариства дещо зменшилася. Перед початком війни ми позбулися, на жаль, приміщення, польська бібліотека чекає у великих картонних коробках на кращі часи, а ми більше не маємо змоги зустрічатися в затишній атмосфері нашої «сєдзіби»-домівки. Однак драматичні події воєнного часу нас згуртували та зблизили, й ми активно спілкуємося у нашому чаті у Вайбері. Для чисельніших імпрез маємо змогу збиратися у Центрі культур нацменшин Закарпаття або у затишній атмосфері ужгородських кав’ярень.

– Чи лікарі польського походження лікують поранених воїнів, біженців на Закарпатті? Чи задіяні у гуманітарній допомозі? Яким чином?

Так, серед нас є багато лікарів і медпрацівників. Ужгород став прихистком для багатьох тимчасово переміщених осіб, і наші лікарі забезпечують їм медичне обслуговування: обсяг роботи значно збільшився. Хотілося б розповісти вам про родину нашої колежанки Вікторії, лікаря за фахом. З перших днів війни вона разом із своїм чоловіком перебувала на передових позиціях фронту. 12-річним сином опікувалися її старенькі батьки. На останній нашій зустрічі у вересні гостем був чоловік пані Вікторії з сином. Він комісований зі служби після важкого поранення, йому було важко говорити про пережите на війні. Сказав, що найбільше хотів би бути зараз поруч з дружиною: лейтенант медичної служби Вікторія лишилася на передовій у період запеклих боїв українського наступу. Реабілітацію пан Андрій поєднує з опікою над сином і старенькими батьками дружини.

– Яким чином війна відбилася на діяльності Товариства? З якими проблеми стикнулися? Чи з польської сторони виявили турботу: поляки-родичі, друзі, колеги, влада?

Прикро, що з початком війни припинилася реалізація проєктів, пов’язаних з культурно-просвітницькою діяльністю Товариства: зокрема, не проводяться заняття з вивчення польської мови та історії через брак приміщення і вимоги воєнного стану. Тимчасово припинено діяльність Клубу любителів польського кіно, скасовано заплановану поїздку на Перевал Легіонів – місце пам’яті формування легіонів Маршалка Юзефа Пілсудського.

Однак більшість наших колег знайшли своє місце у волонтерській діяльності: зборі гуманітарної допомоги для біженців, активізації родинних і дружніх зв’язків у Польщі з метою організації передачі допомоги з-за кордону. Наші студенти у Польщі брали активну участь у гуманітарних акціях, працювали перекладачами, організаторами подорожей переміщених осіб до різних регіонів Польщі. Драматичні події воєнних буднів спонукали наших рідних і друзів з Польщі, а подеколи навіть просто дальших знайомих до сердечних контактів з метою надання всебічної допомоги (пропонувалося житло, фінансова та продуктова допомога). Неможливо переоцінити психологічну допомогу, надану нам поляками після початку війни.

– Безсумнівно, Україна вдячна Польщі за руку допомоги. Як закарпатці польського походження могли би віддячити польським друзям? 

Своєю чергою ми намагаємося відгукуватися на прохання наших польських партнерів і друзів. Наприклад, коли отримали повідомлення про те, що новостворений інтеграційний центр у Мишкові (Шльонське воєводство) потребує психолога із знанням української та польської мов, наша директор Польської суботньо-недільної школи ім. кс. Юзефа Тішнера й водночас вчителька польської мови як другої іноземної в Ужгородській середній ЗОШ № 5 пані Кароліна поїхала до Мишкова. Вона залишила добру пам’ять про свою діяльність після закінчення роботи з українськими дітьми й дорослими як вчитель польської мови та професійний психолог.

– Чи є ідеї проектів подяки чи вшанування або репрезентації польської історії в Закарпатській області, реальні в даній ситуації?

З метою репрезентації польської історії в Закарпатській області плануємо відзначити Національне Свято Незалежності Польщі в листопаді цього року із запрошенням представників інших національно-культурних товариств, навчальних закладів Ужгороду, влади тощо для глибшого ознайомлення з польською історією та популяризації українсько-польських зв’язків.

Війна триває, вона незворотньо змінила наше життя, спонукала українців і поляків зрозуміти, що це екзістенціальна війна протилежних світоглядів, й саме нашим націям історією визначено перемагати й створювати нову європейську реальність.

Сайт Товариства польської культури Закарпаття (ТПКЗ) імені Гнєви Волосєвич http://tkpz.com.ua/

Щиро дякую за зустріч, за відверту розмову та довіру! Шановні пані отримали від мене маленький подарунок – поповнення до бібліотеки Товариства польської культури Закарпаття імені Гнєви Волосєвич книгу українського дослідника і публіциста  Ярослава Сумишина «Польська ідентичність та російське самодержавство. Подільський зріз», котру я придбала цього року від автора з підписом. 

Україна та Польща разом!