Ходорковський про Путіна: з диктатором не працює логіка «виграв — виграв»

Російський опозиційний політик переконаний: Кремль розуміє переговори як гру з нульовою сумою, а тому будь-яку слабкість Заходу сприйматиме як можливість домагатися нових поступок.

У своїх оцінках Михайло Ходорковський ставить під сумнів ефективність дипломатії, яка не підкріплена реальною силою. Він пояснює, чому Володимиру Путіну важлива легітимність на Заході, чому російські еліти можуть хотіти завершення війни, але не готові відкрито протистояти Кремлю, і як пропаганда переконала мільйони людей у тому, що після поразки Росії на них чекає ще гірше майбутнє. Окремо Ходорковський оцінює значення ударів по нафтовій інфраструктурі та перспективи обміну політичних в’язнів на послаблення санкцій.

Ходорковський до американців: «Ви маєте справу з бандитом»

Громадський діяч Михайло Ходорковський про спроби США домовитися з Росією про закінчення війни в Україні: «Де була, на мій погляд, помилка переговорної команди Трампа, і де ця помилка досі має місце? Вони внутрішньо таки вважають, що мають справу або з бізнесменом, або з політичним діячем, якому ти пропонуєш win-win стратегію, і він на неї погоджується просто тому, що це реально вигідно. І це не так. Ви маєте справу з бандитом. А бандит завжди вважає, що гра йде із нульовою сумою. Якщо хтось виграв, інший програв. І тому, якщо ви не пред’являєте йому силу, а пред’являєте тільки хороші пропозиції, то він щоразу думатиме, що ці пропозиції не є кращими, і дотискатиме вас до останньої межі, до трусів. Потім і труси з життям забере. Тому не думайте, що з бандитом можна говорити, не пред’являючи йому сили».

Путін не шукає компромісу — він перевіряє, наскільки далеко Захід готовий відступати

Михайло Ходорковський вважає головною помилкою переговорної команди Трампа віру в те, що Кремль можна переконати вигідною для обох сторін угодою. На його думку, Путін реагує не на поступки, а на силу. Водночас Ходорковський говорить про страх російського суспільства, втрату елітами зв’язку з реальністю та дедалі небезпечнішу ізоляцію самого Путіна. Михайло Ходорковський, один із найвідоміших російських опонентів Володимира Путіна, у новому інтерв’ю розглядає війну проти України не лише як військове протистояння. У його оцінці це передусім зіткнення двох різних політичних логік — демократичної дипломатії та авторитарного примусу. Саме тому, на його переконання, спроби Вашингтона домовитися з Кремлем за принципом «виграли всі» приречені на проблеми. Ходорковський вважає, що переговорна команда Дональда Трампа припустилася принципової помилки: там, за його словами, виходять із припущення, що Путін — це або бізнесмен, або звичайний політик, якому можна запропонувати вигідну угоду і очікувати раціональної відповіді. Але російський президент, переконаний Ходорковський, мислить інакше.

Путін сприймає переговори як боротьбу, а не як пошук компромісу

У цьому й полягає головний висновок Ходорковського: Кремль не сприймає поступку як основу для взаємного компромісу. Навпаки — поступка для нього є сигналом, що опонента можна дотиснути ще сильніше. Ходорковський описує Путіна надзвичайно жорстко, фактично порівнюючи його з кримінальним гравцем, для якого домовленість не означає пошуку спільної вигоди. Це важлива політична теза, навіть якщо не погоджуватися з різкістю формулювання. Адже якщо Москва справді сприймає переговорний процес як перевірку сили Заходу, тоді кожна одностороння поступка лише підвищує ціну наступної вимоги. У такій системі логіка «давайте дамо Путіну щось, щоб він погодився на мир» може працювати протилежним чином: отримавши поступку, Кремль може вирішити, що здатен отримати ще більше. Саме тому Ходорковський наголошує: дипломатія без демонстрації сили для Путіна може виглядати не як миролюбність, а як слабкість. Ця позиція перегукується з його попередніми публічними оцінками: ще раніше Ходорковський заявляв, що російську агресію неможливо зупинити самими санкціями і що вирішальне значення має здатність України чинити опір на полі бою.

Чому Кремлю так важлива західна легітимність

Водночас Ходорковський звертає увагу на парадокс: Путін демонстративно протиставляє себе Заходу, але водночас дуже потребує західного визнання. Йому важливо, щоб із ним розмовляли як із легітимним світовим лідером, щоб його запрошували до переговорів, щоб його позиція враховувалася під час ухвалення міжнародних рішень. Це пояснює, чому сам факт переговорів із Вашингтоном може бути для Кремля важливішим, ніж здається на перший погляд. Путін отримує можливість демонструвати російському суспільству: Захід змушений рахуватися з Москвою. Тому для Кремля переговори можуть бути не лише шляхом до припинення війни. Вони можуть бути інструментом політичної легітимації самого режиму. І саме тут виникає небезпека: Захід може вважати, що веде переговори заради миру, тоді як Москва одночасно використовує переговорний процес для зміцнення власної позиції.

«Цим голосуванням зупинити війну неможливо»

Окрема частина розмови стосується російських виборів. Ходорковський фактично відмовляється розглядати їх як механізм, здатний безпосередньо зупинити війну. На його думку, за нинішньої політичної системи саме голосування не може змінити головного — характеру влади. Водночас він бачить у виборах іншу функцію. Вони можуть показати реальний рівень підтримки влади, продемонструвати масштаби адміністративного примусу та дати суспільству можливість побачити розрив між офіційною картинкою і реальними настроями. У своїх актуальних публічних заявах Ходорковський закликає росіян не підтримувати кандидатів і партії, які виступають за війну, а в разі відсутності прийнятного кандидата розглядає недійсний бюлетень як один із варіантів протесту. Тобто навіть у контрольованій політичній системі він бачить можливість створення сигналу, який владі буде складніше повністю проігнорувати.

Енергетичне перемир’я: чи потрібне воно Путіну?

Не менш цікавою є тема можливого енергетичного перемир’я. Ходорковський ставить під сумнів саму ідею, що Москва неодмінно зацікавлена в такій домовленості. Адже російська енергетика — це не просто економічний сектор. Для Кремля нафтогазові доходи є фундаментом фінансування державного апарату та війни. Тому удари по нафтовій інфраструктурі та переробних потужностях можуть створювати для російської влади не лише економічні, а й політичні проблеми. Водночас Ходорковський звертає увагу на іншу сторону питання: власники нафтових компаній та великі економічні гравці можуть дедалі більше хотіти завершення війни, оскільки тривалий конфлікт руйнує їхні довгострокові економічні інтереси. І тут з’являється один із головних парадоксів путінської системи. Еліти можуть хотіти закінчення війни, але боятися сказати про це вголос.

Російські еліти: між страхом і бажанням повернутися до нормального життя

Ходорковський переконаний, що значна частина російської еліти спочатку не була зацікавлена у великій війні. Для бізнесу війна означає санкції, втрату західних ринків, заморожені активи, технологічну ізоляцію та зниження вартості бізнесу. Але після початку війни ситуація змінилася. Частина еліт пристосувалася. Інші стали безпосередньо залежними від державних військових замовлень. Хтось отримав від війни нові можливості, а хтось просто зрозумів, що відкритий спротив владі може коштувати свободи або життя. Тому мовчання еліт не обов’язково означає їхню щиру підтримку Путіна. І це принципова відмінність між лояльністю та страхом. У такій системі президент може тривалий час зберігати зовнішню стабільність навіть тоді, коли всередині накопичується невдоволення.

Пропаганда перемогла страхом

Ще одна важлива тема інтерв’ю — російське суспільство. Ходорковський не зводить його поведінку лише до підтримки Путіна. Значна частина людей, на його думку, потрапила в пастку пропаганди. Росіянам роками пояснювали, що навколо вороги, що Захід хоче знищити Росію, що Україна є інструментом зовнішніх сил, а будь-яка поступка означає катастрофу. Але поряд із пропагандою працює ще один механізм — страх. Людина може не підтримувати війну, але боятися говорити про це. Може не вірити телевізору, але не бачити безпечної альтернативи. Може хотіти завершення бойових дій, але водночас боятися того, що станеться після поразки. Саме тому Ходорковський говорить про налякане суспільство. І це, можливо, одна з найскладніших проблем майбутньої Росії: після завершення війни доведеться мати справу не лише з політичною системою, а й із наслідками багаторічної пропаганди.

Путіна запам’ятають зовсім не так, як він хоче

Ходорковський висловлює надзвичайно жорстку оцінку історичної ролі Путіна. За його логікою, російський президент прагне увійти в історію як великий державний діяч, який повернув Росії статус наддержави. Але історична пам’ять може виявитися безжальною. Замість образу «збирача земель» Путін ризикує залишитися в історії як керівник, за якого Росія розпочала найбільшу війну в Європі після Другої світової, втратила величезну кількість людей, зруйнувала відносини із Заходом і поставила під удар власне майбутнє. Ходорковський фактично говорить про можливість історичної інверсії: те, що сьогодні російська пропаганда називає величчю, майбутні покоління можуть оцінити як масштабну національну катастрофу.

«Відповідальність нестимуть усі»

Особливо важливим є його погляд на відповідальність. Він не обмежує її лише Путіним та найближчим оточенням. Адже війна стала можливою не тільки через рішення однієї людини. Вона потребувала чиновників, силовиків, пропагандистів, військових, бізнесменів і суспільної пасивності. Це не означає, що відповідальність усіх однакова. Але після війни Росії неминуче доведеться відповісти на питання: як суспільство дійшло до того, що агресивна війна стала для мільйонів людей прийнятною або принаймні терпимою? Без відповіді на це питання будь-яка зміна прізвища в Кремлі може виявитися лише зміною декорацій. Саме тому Ходорковський раніше наголошував, що після Путіна Росії потрібні не просто нові керівники, а інша система — федералізм, функціональний парламент і реальне представництво регіонів.

Атаки на нафтову інфраструктуру змінюють рівняння

Окреме місце в розмові займають українські удари по російській нафтовій інфраструктурі. Для Ходорковського це не просто питання військової тактики. Росія десятиліттями будувала модель держави, у якій величезну роль відіграють експорт енергоносіїв та доходи від них. Якщо ця система починає давати збої, наслідки поширюються далеко за межі нафтової галузі. У липні Ходорковський уже прогнозував можливі серйозні проблеми російської нафтопереробної інфраструктури та пов’язував удари по ній із ширшими внутрішніми проблемами системи управління. Тому для Кремля атаки на НПЗ — це не лише пошкоджені об’єкти. Це питання того, скільки часу російська держава зможе підтримувати звичний рівень військових витрат без серйозного удару по внутрішній економіці.

Чи можна обміняти політв’язнів на послаблення санкцій?

Ще один складний сюжет — можливий обмін звільнення політв’язнів на послаблення санкцій. Для західної дипломатії це може виглядати як практичний інструмент: домогтися звільнення конкретних людей в обмін на конкретні поступки. Але проблема полягає в тому, що така модель може створити небезпечний прецедент. Якщо авторитарний режим спочатку ув’язнює людей, а потім використовує їх як розмінну монету для отримання політичних або економічних бонусів, він отримує додатковий стимул продовжувати практику репресій. Тому питання не лише в тому, чи можна звільнити конкретних людей, а й у тому, яку систему стимулів створює така домовленість.

«Так диктатори втрачають зв’язок зі світом»

Мабуть, найцікавіша частина оцінок Ходорковського стосується самого Путіна. Диктатор, який довго перебуває при владі, поступово втрачає доступ до правдивої інформації. Підлеглі перестають повідомляти неприємні новини. Чиновники говорять те, що хоче почути начальник. Телебачення створює паралельну реальність. Економічні показники підганяються під політичні потреби. У результаті керівник може щиро вірити, що система значно сильніша, ніж є насправді. Це і є один із найбільших ризиків авторитаризму. Диктатор може помилятися не тому, що не має інформації, а тому, що навколо нього майже не залишається людей, готових сказати йому правду. Саме в цьому Ходорковський бачить небезпеку для Путіна: чим довше триває війна, тим більше російський президент стає заручником власних рішень.

Трамп, Путін і пастка «сильної руки»

На цьому тлі особливо цікаво виглядає позиція Ходорковського щодо Трампа. Він не просто критикує американського президента за конкретні рішення. Його претензія глибша: Трамп, на думку Ходорковського, неправильно читає саму природу путінської влади. Якщо американський президент вважає, що особиста домовленість двох сильних лідерів здатна вирішити проблему, він ризикує недооцінити систему, яку представляє Путін. Бо за Путіним стоїть не тільки його особиста воля. Є спецслужби, армія, чиновницький апарат, пропагандистська машина, силовики, бізнесові групи та величезна система інтересів, яка зацікавлена у збереженні нинішньої моделі. Тому домовитися лише з Путіним недостатньо. Потрібно створити умови, за яких продовження війни стане для російської системи дорожчим за її припинення.

Україна залишається головним тестом для будь-якої дипломатії

І саме тут слова Ходорковського мають особливе значення для України. Київ зацікавлений у припиненні війни, але не в домовленості, яка просто заморожує конфлікт і залишає Росії можливість відновити агресію через кілька років. Українська проблема полягає в тому, що для Москви війна — це не лише питання територій. Це питання політичного виживання нинішньої системи. Поки Кремль переконаний, що поступки Заходу можна отримувати шляхом тиску, він матиме стимул продовжувати торг. Тому справжній мир починається не з красивої фотографії лідерів за столом переговорів. Він починається з того моменту, коли агресор переконується, що ціна продовження війни перевищує ціну компромісу.

Не мир за будь-яку ціну, а умови для миру

Головний меседж інтерв’ю Ходорковського можна звести до одного принципу: дипломатія необхідна, але дипломатія не повинна бути синонімом односторонніх поступок. Путіну можна пропонувати переговори. Можна говорити про майбутнє Росії, санкції, політв’язнів, енергетику та безпеку. Але при цьому Захід має залишатися здатним продемонструвати силу. Бо якщо Кремль переконається, що кожна його агресивна дія зрештою приносить нові поступки, переговорний процес перестає бути шляхом до миру. Він стає механізмом поступового виснаження Заходу. І, можливо, саме тут лежить найважливіший висновок із розмови Ходорковського: проблема Путіна полягає не тільки в його особистих амбіціях. Проблема в тому, що весь його політичний режим побудований на переконанні, що світ розуміє лише силу. А отже, якщо Захід хоче завершення війни, йому доведеться переконати Кремль у протилежному: сила потрібна не для продовження війни, а для того, щоб зробити справжній мир єдиним раціональним вибором. Ходорковський, який сам пройшов через конфлікт із путінською системою та понад десять років ув’язнення, сьогодні говорить уже не лише про те, як закінчити нинішню війну. Він говорить про значно складніше питання — що станеться з Росією після Путіна і чи зможе вона вийти з цього циклу авторитаризму, війни та страху. І відповідь на нього залежатиме не тільки від того, коли закінчиться війна в Україні. Вона залежатиме від того, чи зрозуміє саме російське суспільство, що завершення війни — це ще не кінець історії, а лише початок дуже складної роботи над її наслідками. У статті розмежовано позицію Михайла Ходорковського, повідомлення з інтерв’ю та авторську публіцистичну інтерпретацію. Оцінки Ходорковського щодо мотивів Володимира Путіна, російських еліт і перспектив завершення війни є його політичною позицією, а не встановленими фактами.