Політична віктимізація польської політики пам’яті – загроза європейській безпеці
Цьогоріч, у червні 2026 року, між Польщею та Україною спалахнула нова політична криза, пов’язана із заявами президента Польщі Кароля Навроцького про те, що Польща не приймає ідею присвоєння певним підрозділам ЗСУ імені відомих воїнів УПА, а державі, яка героїзує терористів ОУН не місце у Європейському Союзі. Кароль Навроцький погрожував скасувати рішення про присвоєння українському президенту Володимиру Зеленському найвищої нагороди Польщі – Ордена Білого Орла.
У відповідь на окремі заяви польських політиків, український президент та низка українських політиків відмовилися від найвищої польської нагороди, серед яких: Петро Порошенко, Леонід Кучма, Віктор Ющенко і Кирило Буданов. Теза Володимира Зеленського чітко окреслила українську позицію про непохитність власних рішень: «Ніхто і ніколи не буде диктувати українцям: як нам жити та яких героїв шанувати» та стала головним суспільним наративом у відповідь на польські заяви.
Водночас, у Польщі, 11 липня, відзначають Національний день пам’яті поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА. Цей день також відомий як День пам’яті жертв Волинської трагедії. Натомість, перед цією трагічною датою, російські пропагандисти готують різні провокації, щоб спровокувати українців і поляків на зіткнення. До прикладу, 5 липня 2026 року, у Польщі, на могилі відомого українського письменника Богдана Лепкого, вчинено акт вандалізму – викрадено авторський барельєф. За кілька днів до цього, у польському інформаційному просторі російське ІПСО поширювало інформацію, що українські політики на міжнародній конференції з відбудови України, у Гданську, закликали до повторення Волинської трагедії, що є повною брехнею.
Історія і психологія польської політики пам’яті
До 2003 року польська політика історичної пам’яті ґрунтувалася на принципі: «забути минуле заради майбутнього», а польське суспільство було об’єднане навколо трагедії в Катині і зосереджено на боротьбі проти комуністичного минулого. Та події 2003 року, тобто 60-та річниця Волинської трагедії, сколихнула у польській свідомості особливу чутливість до цієї теми, оскільки відбулися базові зміни в тогочасному суспільстві. Польща переживала вступ до Європейського Союзу і потребувала створення нового історичного міфу, який би об’єднав поляків у нелегкому шляху до євроінтеграції. Образ жертви-мученика польського народу, який постраждав від УПА, відіграв важливу роль в об’єднанні польського суспільства під час євроінтеграції.
Поряд з тим, у цей період були відкриті засекречені радянські архіви, про які польська громадськість не знала раніше. Нові історичні подробиці дозволили по-новому подивитися на історичні події 1943 року. Іншою причиною такого жвавого інтересу до цієї теми стали так звані «кресов’яки» – нащадки тих поляків, які жили на території східних кресів, які сьогодні територіально є західними областями України. Крім того, при владі в тодішній Україні був Леонід Кучма, який в європейському світі асоціювався із радянським минулим і до якого поляки відчували негативне ставлення.
Усі ці фактори збурили польське суспільство до віктимізації і політизації цієї теми. На державному рівні злочини УПА та Волинську трагедію визнано геноцидом польського народу попри те, що досі залишається дискусійними: масштаби трагедії, кількість жертв і характер відплатних акцій окремих загонів УПА, а не загальна ненависть до поляків як офіційна політика українського підпілля.
Масштаби незадоволення поляків сягають політичних спроб завадити Україні інтегруватися в ЄС. Окремі польські євродепутати, серед яких всім відомий Гжегож Браун, часто збурюють громадськість підвищеними інтонаціями, надмірними емоціями, коли йдеться про події 1943 року. Варто також згадати численні «зернові акції» польських фермерів, які зривали зернові угоди українцям і, які вміло використовував Кремль.
На тлі цього протистояння, активізувалася російська ІПСО, яка ледь не кожний місяць намагається «підлити масла у вогонь». В інформаційному просторі Польщі неодноразово поширювалася інформація про те, що українська влада не дає дозволу на ексгумацію польських поховань, що було відвертою брехнею. Україна давно створила спільну польсько-українську комісію для проведення ексгумаційних робіт у кількох населених пунктах і дала свої заключення: цифри загиблих (село Пужники Тернопільської області – 40 осіб), а в деяких місцях масові захоронення поки що не знайдені. Це пояснюється зміненням ландшафту, просіданням ґрунту та іншими географічними особливостями, адже минуло 83 роки.
Розкопки – справа довга і клопітка, тому знайти усі масові захоронення важко. Справа ускладнена тим, що живих свідків тих подій майже не залишилося, більшість спогадів базується на дитячих уявленнях про місця захоронення і віднайти їх досить складно. Польсько-українська комісія узгодила майбутні розкопки на території сіл: Гута Пеняцька (Львівщина), Угли (Рівненщина). Та стає однозначно зрозуміло, що це справа науковців, істориків, криміналістів і фахівців, а не політиків.
Перші спроби польсько-українського порозуміння здійснили Леонід Кучма та Олександр Квасневський. До справи порозуміння і примирення з історичною трагедією долучилися церковні діячі: Папа Римський Іван Павло ІІ (поляк – Кароль Войтила) і глава УГКЦ Любомир Гузар. Відома християнська формула і символізм поданих рук: «Прощаємо і просимо вибачення» тоді загасили полум’я розбрату між сусідніми народами.
Сьогодні політика польської пам’яті зводиться до віктимізації навколо трагедії 1943 року і звинувачення українців у тому, що ми хочемо вшановувати наших загиблих воїнів УПА у Пантеоні національної пам’яті. Українці визнали і визнають трагедію проти мирних поляків 1943 року, засуджують її, проте тільки фахівці повинні говорити про її масштаби: мовою фактів, документів, а не емоційних заяв політиків і політичних маніпуляцій. Дискусія навколо подій 1943 року повинна відбуватися у площині науки і фахівців.
Російське ІПСО та Волинська трагедія
Під час розгортання політичної польсько-української кризи, активізувалося російське ІПСО, адже там, де з’ясовують стосунки між собою дві держави, обов’язково цим скористається – третя. Аксіома, яка на жаль, пережила багато століть, включно радянський період нашого спільного минулого.
В багатьох телеграм-каналах польського та українського інформаційного простору були опубліковані відверті фейки і маніпулятивні матеріали з метою – посіяти ненависть між поляками і українцями. Російські пропагандисти мають на меті послабити НАТО і зменшити іноземну допомогу Україні у війні. Першою жертвою російських спецслужб стали польські громадяни.
До прикладу, у мережі Х, в період між березнем та травнем 2026 року, темі ексгумації було присвячено велику кількість постів (зі сторінки Мартіна Демірова), де подавалася брехлива інформація про заборону української влади на розкопки і демонструвалися маніпулятивні фото.
На інформаційному ресурсі «Nexta Polska» пропагандисти опублікували згенероване фото польської жінки, яка на плечі тримала цікаву торбинку з логотипом великої любові Польщі і Росії. Фото обличчя самої жінки, місцевості чи інших подробиць у згенерованому пості нема.
Польська фактчекінгова платформа «Демагог» наводить приклад політичної маніпуляції безпековими питаннями. Депутат парламенту Влодзімеж Скалік опублікував пост, у якому стверджував, що 35 мільйонів євро, які Польща мала отримати від Європейського Союзу на будівництво сільськогосподарської біржі, були призначені для оборонних цілей України. На підтвердження свого твердження він надав запис, засідання Комітету з питань сільського господарства та модернізації сільських районів, на якому було визнано, що кошти «будуть перерозподілені на загальну безпеку. Цим зацікавився проросійський польський євродепутат Гжегож Браун, який також робив гучні заяви щодо цих коштів ЄС. Правдою виявилося те, що кошти ЄС взагалі не були пов’язані з Україною.
Російське ІПСО намагається використовувати Волинську карту як камінь роздору між українцями і поляками. До прикладу, у мережі Х, був опублікований пост з фото української фінансистки Олени Михайленко, яка одягла футболку «серпень1943 рік» на міжнародну конференцію, у Гданську, що було повною брехнею. Під час проведення конференції, ця депутатка була одягнена в інший одяг.
Політична віктимізація – загроза безпеці для Польщі та Європи
Сьогодні українці не хочуть будувати політику пам’яті на історичних кривдах та трагічних подіях минулого, оскільки такий підхід дуже небезпечний для сучасного світу. Ми також можемо згадати польський табір Явожна чи операцію «Вісла», які для нас є історично чутливими. Уроки історії варто пам’ятати, адже ми вже нічого не зможемо змінити, проте ми можемо побудувати живий діалог із сусідами і активне партнерство в майбутньому.
Зациклення і політизація на історично чутливих темах вигідні, в першу чергу, російським окупантам, які хочуть похитнути європейську співдружність і зменшити військову допомогу від поляків для українців. Та українці знають і вірять у те, що наші добрі сусіди допомагають нам зі свого щирого серця, за що ми щиро вдячні.
Нещодавно, США попередили Польщу про те, що Росія готує гібридний наступ проти Польщі, частина якого вже втілена у гібридній війні та ІПСО в польському інформаційному просторі. Росія спекулює на історично чутливих темах для Польщі, зокрема на подіях 1943 року для того, щоб похитнути безпеку і стабільність у польському суспільстві та в Європі.
В Україні, на жаль, триває війна. І безпекові питання для Польщі та Європи залишаються актуальними. Сьогодні зрозуміло, що стійкість України важлива для самої Польщі, для її безпеки та державності, тому варто історичні дискусії перевести у фахову площину і не піддаватися маніпуляціям. Натомість, запропоновані заходи примирення МЗС України на чолі з Андрієм Сибігою, серед яких зміна фокусу історичної пам’яті на пошук спільних героїв проти спільного ворога – російської окупаційної влади, повинні налагодити міжнаціональний діалог та зняти напругу і агресію.
Нехай історики досліджують документи, а політики розбудовують живий діалог задля безпеки: України, Польщі, Європи і цивілізованого світу!