Земля для оборони: що змінює законопроєкт №14117 і чим це обернеться для власників паїв

Верховна Рада 19 серпня 2026 року прийняла за основу законопроєкт №14117, який має врегулювати використання приватних сільськогосподарських земель для будівництва та утримання фортифікаційних і військових інженерно-технічних споруд. Документ ще не став законом — після першого читання його доопрацьовуватимуть до другого. Але для власників паїв і фермерів це одна з тих земельних ініціатив, де за сухими юридичними формулюваннями стоїть дуже практичне питання: що відбуватиметься із приватною землею, якщо вона потрібна державі для оборони.

Не продаж землі, але й не повна свобода власника

Насамперед важливо розділити дві речі: законопроєкт №14117 не передбачає передачу приватної землі у власність держави. Йдеться про земельний сервітут — юридичний механізм, який дозволяє використовувати чужу земельну ділянку для конкретної мети, не змінюючи її власника.

За задумом авторів, обласні військові адміністрації отримають повноваження встановлювати такі сервітути на приватних землях сільськогосподарського призначення для будівництва, облаштування та утримання фортифікаційних та інженерно-технічних споруд. Рішення має прийматися за заявою Міністерства оборони.

Це відповідь на проблему, яка виникла безпосередньо під час війни. Частина приватних сільськогосподарських земель уже використовується під оборонні споруди, однак чинні процедури не завжди пристосовані до ситуації, коли державі потрібен доступ до землі не назавжди, а на період воєнної необхідності.

Саме тому замість класичного відчуження пропонується тимчасове обмеження права користування.

Що це означає для власника паю

Для власника землі ключова зміна полягає в тому, що право власності зберігається, але можливість користуватися ділянкою може бути обмежена.

Якщо на землі розташовуватиметься фортифікаційна споруда, власник або орендар фактично може втратити можливість нормально обробляти відповідну частину поля. Водночас земля юридично залишатиметься його власністю.

Законопроєкт передбачає і компенсаційний механізм. Запропонований розмір плати за земельний сервітут — 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Виплату планують здійснювати протягом двох років після завершення воєнного стану. Окремо документ має врегулювати відшкодування збитків, завданих розміщенням фортифікаційних споруд до набрання законом чинності.

Це важлива деталь: держава фактично визнає, що навіть коли використання приватної землі відбувається заради оборони, власник не повинен залишатися сам на сам із економічними втратами.

Адже фермер може втратити врожай, частину площі для обробітку, понести витрати через зміну логістики або продовжувати сплачувати податкові зобов’язання за землю, якою фактично не може повноцінно користуватися. Саме цю проблему представники аграрного комітету називали однією з причин появи законопроєкту.

Плюси: держава отримує швидший механізм, власник — юридичний захист

Головна перевага документа — він намагається закрити правову прогалину.

В умовах війни оборонна споруда не може чекати місяцями, поки завершаться всі процедури, характерні для звичайних земельних відносин. Водночас постійне відчуження приватної ділянки для об’єкта, який після завершення війни може виявитися непотрібним, теж виглядає надмірним.

Саме тимчасовий сервітут дозволяє знайти компроміс: держава отримує можливість використати землю для оборони, а власник не втрачає право власності. У парламенті саме це називають альтернативою класичному механізму примусового відчуження.

Другий плюс — поява формалізованої компенсації. Якщо сьогодні власник землі стикається з фортифікаціями на своєму полі, питання компенсації може перетворюватися на окрему проблему. Законопроєкт намагається перевести такі відносини із сірої зони у зрозумілу юридичну процедуру.

Третій плюс — можливість повернути землю до нормального сільськогосподарського використання після завершення потреби в оборонних спорудах. Це принципово відрізняє сервітут від остаточного відчуження.

Мінуси: власник може не погодитися, але його думка не завжди буде вирішальною

Саме тут починається найскладніша частина дискусії.

Критичне питання — наскільки власник реально контролюватиме використання своєї землі. Публічні роз’яснення щодо законопроєкту вказують, що запропонований механізм може передбачати встановлення сервітуту без погодження із власником, якщо йдеться про потреби оборони.

З точки зору держави це логічно: оборона не може залежати від того, чи встигла влада домовитися з кожним власником конкретного паю.

З точки зору громадянина ситуація виглядає інакше. Людина може мати землю у приватній власності, але фактично втратити можливість користуватися нею на певний період, не маючи можливості просто сказати «ні».

Саме тому особливо важливими будуть гарантії, які залишаться в остаточній редакції після другого читання: хто і як визначатиме конкретну площу, на який строк встановлюватиметься сервітут, як фіксуватимуться збитки, хто нестиме відповідальність за пошкодження ґрунту та коли саме земля має бути повернута до придатного для сільського господарства стану.

Є й інший ризик — розмір компенсації.

12% нормативної грошової оцінки може бути зрозумілою та уніфікованою формулою, однак нормативна грошова оцінка не завжди відображає реальну економічну цінність конкретної ділянки для її власника чи орендаря. Якщо через фортифікації фермер втрачає значно більше, ніж передбачає формула, виникає питання, чи достатньо одного фіксованого відсотка.

Ще один важливий момент — строки виплат. Якщо гроші за користування землею людина отримує вже після завершення воєнного стану, власнику доведеться чекати. А його витрати та втрачені можливості виникають раніше.

Чому законопроєкт уже має зауваження

Документ не можна назвати беззаперечним навіть із погляду парламентської експертизи.

Головне науково-експертне управління висловило зауваження до законопроєкту, а антикорупційна експертиза вказала, що окрема норма не відповідає вимогам антикорупційного законодавства. У грудні 2025 року профільний комітет рекомендував прийняти документ за основу, але саме з доопрацюванням його положень.

Це важливий сигнал для другого читання. Мова не лише про технічне редагування. Коли держава отримує додаткові повноваження щодо приватної власності, закон має максимально чітко визначати межі таких повноважень.

Інакше механізм, задуманий як винятковий інструмент для оборони, може породити нові конфлікти між військовою необхідністю, державними органами та землевласниками.

Що зміниться для громадян, якщо закон ухвалять

Для більшості українців, які не мають землі в районах, де необхідно розміщувати оборонні споруди, безпосередніх змін може не бути.

Для власників та орендарів сільськогосподарських земель ситуація інша.

Якщо конкретна ділянка потрапить у зону, необхідну для фортифікацій, власник потенційно отримає:

• збереження права власності на землю;
• офіційно оформлене обмеження користування;
• визначений законом механізм компенсації;
• можливість документально підтвердити збитки;
• перспективу повернення ділянки до звичайного використання після припинення потреби в сервітуті.

Але водночас він може зіткнутися з:

• обмеженням можливості обробляти землю;
• неможливістю самостійно відмовитися від встановлення сервітуту у випадках, передбачених законом;
• відтермінуванням компенсації;
• ризиком, що фіксована формула виплати не покриє всіх фактичних втрат.

Тому головна інтрига зараз — не сам факт ухвалення законопроєкту за основу, а його остаточна редакція.

Баланс між обороною і приватною власністю

Законопроєкт №14117 не є законом про «забір землі у громадян». Його суть значно точніше описує інше формулювання: створення спеціального механізму тимчасового використання приватної сільськогосподарської землі для оборони із компенсацією власнику.

У цьому є очевидна логіка. Під час війни держава повинна мати можливість швидко будувати оборонні споруди, а власник приватної землі не повинен роками залишатися без доступу до своєї ділянки та без компенсації.

Але хороший закон у цій сфері — це не той, який просто дає державі більше можливостей. Це закон, який одночасно встановлює чіткі межі цих можливостей.

Тому перед другим читанням ключовими мають залишатися чотири питання: хто саме приймає рішення, наскільки довго може тривати сервітут, як визначаються реальні збитки та хто гарантує виплату компенсації.

Війна змінює правила користування землею, але не повинна скасовувати принцип відповідальності держави перед власником. Саме від того, наскільки чітко це буде прописано у фінальній редакції №14117, залежатиме, чи стане законопроєкт справжнім компромісом між обороною країни та правами громадян, чи лише перенесе земельні конфлікти з поля бою в судові зали.

Станом на 19 серпня 2026 року №14117 прийнято Верховною Радою за основу та готується до другого читання. Тобто говорити про остаточні правила для землевласників поки зарано.