Під прапором, за який платять життям: як Обухів відзначив 35 років Незалежності України
25 серпня Обухівська громада провела заходи з нагоди Дня Державного Прапора та 35-ї річниці Незалежності України. Цей день почався біля могил полеглих воїнів, продовжився молитвою на Алеї пам’яті, а завершився урочистою церемонією біля міської ради, де ветерани підняли Державний Прапор, відзначили військового, людей, які працюють для громади, та випускників, що отримали найвищі результати на НМТ.
Цей ранок в Обухові почався не з музики і не з урочистих промов.
О 8:15 люди зібралися на кладовищі «Польок». Принесли квіти до могил тих, кого вже немає поруч, але без кого сьогодні важко говорити про саме слово «незалежність».
Родини загиблих. Ветерани. Представники громади. Люди, для яких прізвища на могильних плитах – не статистика війни, а чоловіки, сини, батьки, брати, друзі.
О 9-й ранку Обухів завмер у загальнонаціональній хвилині мовчання.
За кілька хвилин місто рушило далі, до Алеї пам’яті у мікрорайоні Піщана. Там відбувся молебень за загиблими Захисниками України.
У такі моменти особливо гостро відчувається парадокс нашого часу: Україна відзначає 35 років своєї Незалежності тоді, коли українцям знову доводиться доводити право на неї життями.
Прапор піднімали ветерани
О 10:00 люди зібралися на площі біля Обухівської міської ради.
Серед вишиванок, військової форми, державних прапорів були ті, хто знає ціну синьо-жовтого стяга не з книжок і не з телевізійних сюжетів.
Право підняти Державний Прапор України над містом цього дня надали ветеранам Обухівської громади.
Цей момент навряд чи потребував додаткових пояснень.
Для людини, яка пройшла війну, прапор – це вже не просто державна символіка. Під ним ідуть на позиції. Його вивішують у звільнених українських містах. Його передають родинам полеглих воїнів. Його бережуть у полоні, ховають під час окупації і знову дістають, коли повертається Україна.
Одним із найбільш емоційних моментів заходу стала присутність ветеранів та побратимів, з уст яких прозвучала «Молитва українського націоналіста».
У цей момент урочиста церемонія перестала бути просто протокольним заходом до державної дати.
Вона стала розмовою про те, що сьогодні означає бути українцем.
«Наша незалежність має особливу ціну»
До учасників заходу звернувся виконувач обов’язків голови Обухівської районної державної адміністрації Олександр Горовенко.
Вітаючи громаду, він говорив не лише про державні символи, а насамперед про людей, завдяки яким Україна тримається.
«Сьогодні наша незалежність має особливу ціну. Вона виборюється мужністю наших воїнів, щоденною працею мільйонів українців, нашою єдністю та вірою у свою державу. Бажаю кожній родині миру, сили й витримки, а Україні – Перемоги та гідного майбутнього під синьо-жовтим прапором».
Окремо Олександр Горовенко подякував очільниці Обухівської громади, секретарю Обухівської міської ради Ларисі Ільєнко та команді міської ради за співпрацю районної державної адміністрації та місцевого самоврядування.
Цього ж дня Ларису Ільєнко відзначили Подякою Обухівської районної державної адміністрації – за вагомий особистий внесок у розвиток громади та активну громадянську позицію.
Відзнака Президента – Олександру Кучмі
Окремим моментом церемонії стало нагородження військовослужбовця Олександра Анатолійовича Кучми відзнакою Президента України «За оборону України».
Цю державну відзнаку було встановлено Указом Президента України №559/2022 від 5 серпня 2022 року. Нею відзначають військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони держави, захисту населення та інтересів України в умовах повномасштабної російської агресії.
Тож за короткою церемонією вручення стоїть те, що зазвичай не вміщується у формулювання нагородного документа: служба, ризик, відповідальність і досвід війни.
Люди, які тримають громаду
Цього дня відзначали не лише тих, хто захищає державу зі зброєю.
Почесну грамоту Обухівської міської ради отримав Віктор Михейович Геля, директор Обухівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих. Його відзначили за багаторічну сумлінну працю, активну участь у громадському житті міста та внесок у соціальний захист людей із порушеннями зору.
Відзнаками Київської обласної ради нагородили працівників громади.
Ніна Іванівна Медвідчук, начальник Фінансового управління Обухівської міської ради, отримала Почесну грамоту Київської обласної ради.
Подяками Київської обласної ради відзначили Володимира Володимировича Федчишина, начальника Управління капітального будівництва та експлуатаційних послуг Обухівської міської ради, та Юрія Михайловича Побігая, директора Міського будинку культури, Заслуженого працівника культури України і волонтера.
Почесні грамоти Асоціації міст України отримали Тамара Олександрівна Сопрун, начальник відділу реєстрації фізичних осіб та ведення реєстру територіальної громади, та Людмила Григорівна Царенко, начальник відділу із забезпечення діяльності Центру надання адміністративних послуг.
У мирний час це можна було б назвати просто професійними відзнаками.
Та у воєнній країні за стабільною роботою громади стоїть значно більше. Потрібно, щоб працювали фінанси і соціальні служби, будувалися й відновлювалися об’єкти, люди отримували адміністративні послуги, культура не зникала з життя міста, а ті, хто потребує допомоги, не залишалися сам на сам зі своїми проблемами.
Держава тримається не лише на передовій.
Вона має триматися всюди.
Шість результатів по 200 балів – і зовсім інша розмова про майбутнє
Поруч із військовими, ветеранами, посадовцями, волонтерами та працівниками громади цього дня стояли зовсім молоді люди.
Шестеро випускників Обухівської громади отримали максимальні 200 балів з окремих предметів національного мультипредметного тесту.
Стипендіатами Київської обласної ради стали:
- Захар Наконечний, Академічний ліцей №3 — 200 балів з математики;
- Володимир Булавин, Академічний ліцей №5 — 200 балів з математики;
- Ярослав Корзаченко, Академічний ліцей №5 — 200 балів з англійської мови;
- Дар’я Маркелова, Академічний ліцей імені Володимира Мельника — 200 балів з англійської мови;
- Михайло Сиревич, Академічний ліцей імені Володимира Мельника — 200 балів з української мови;
- Ярослав Стричак, Академічний ліцей імені Володимира Мельника — 200 балів з математики.
Їхня присутність цього дня мала, можливо, не менший символізм, ніж сама церемонія підняття прапора.
Бо незалежність потрібна не лише для того, щоб захищати кордони.
Вона потрібна для того, щоб ці хлопці й дівчата могли вступати до університетів, обирати професії, створювати свої проєкти, будувати родини, сперечатися, помилятися, подорожувати, повертатися додому і вирішувати, якою буде їхня країна.
Щоб наступні покоління українських дітей згадували повітряну тривогу як частину історії, а не перевіряли під час іспиту, де найближче укриття.
Саме за таке майбутнє сьогодні воюють.
День, у якому поруч опинилися минуле, сьогодення і майбутнє
Урочисту частину заходу доповнили виступи творчих колективів Обухівської громади: зі сцени звучали музичні та вокальні композиції, а танцювальні колективи додавали події живого руху й тієї особливої емоції, яка допомагає говорити про важливе не лише словами.
Водночас загальний тон цього дня залишався стриманим, адже зовсім поруч були ранкові могили на кладовищі «Польок», обличчя полеглих Захисників на Алеї пам’яті та пам’ять про тих, завдяки кому українці сьогодні можуть збиратися на площах під синьо-жовтим прапором.
25 серпня в Обухові поруч опинилися люди, які представляли різні частини одного великого українського життя: ветеран піднімав Державний Прапор, військовослужбовець отримував президентську відзнаку, працівники громади – грамоти за щоденну роботу, волонтери – подяки за підтримку, а молоді хлопці й дівчата виходили за нагородами зі своїми двомастами балами на національному мультипредметному тесті.
У когось сьогодні в руках зброя, у когось – документи, проєкти, гуманітарна допомога чи мікрофон, а в когось – підручник із математики або англійської мови. Їхні обов’язки різні, як і щоденні виклики, проте відповідальність у кожного зрештою веде до спільної мети – зберегти громаду, державу та можливість для майбутніх поколінь жити у вільній Україні.
Саме тому незалежність сьогодні важко пояснити лише датою 24 серпня 1991 року, урочистою промовою чи синьо-жовтим прапором над площею. Вона має людські обличчя, голоси, спогади й конкретні вчинки: одні віддали за неї життя, інші продовжують захищати країну на фронті, хтось щодня підтримує її в тилу, а молоде покоління вже готується відповідати за те, якою Україна буде завтра.
Незалежність – це право українців жити на своїй землі за власними правилами, пам’ятати тих, хто виборював це право, захищати його сьогодні та передати далі не лише як державний символ, а як живу відповідальність перед майбутнім.